Головна сторінка

БЕСІДА НА ТЕМУ ДРУГОГО НЕДІЛЬНОГО ЄВАНГЕЛІЯ ВІД МАТВІЯ (9 зачало)

Перелік проповідей

"З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: "Покайтесь, бо Небесне Царство близько." А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив: "Ідіть за Мною, Я вас зроблю рибалками людей." І ті негайно кинули сіті й пішли за Ним. Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Івана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав. Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за Ним."

/Мт 4:17-22/

Християни, як Народ Божий, як новий духовний Ізраїль, від самого свого початку, тобто від часу Сходження Святого Духа на апостолів у день П'ятидесятниці, перебувають в оточенні світу, а, отже, в облозі демонській. Пророк Давид ще у давні часи передбачав, що перебування Церкви у світі буде дуже важким випробуванням для вірних: "Бо пси обсіли Мене, - каже його вустами Господь, - і лиходіїв зграя Мене оточила." /Пс 21:17/. Ці слова належать Самому Христові, Цареві Народу Божого, Котрий не відділяє Себе від Своєї Церкви, адже до гонителя Савла Він говорить: "Савле, Савле! Чого ти Мене переслідуєш?" /Дії 9:4/. Ісус не питає: "Чому, Савле, переслідуєш Моїх людей?" - Бо Він не відокремлює Голови від Тіла - Себе від Своїх. Потрапляє ж Церква в оточення світу з того моменту, коли Господь вибирає 11 членів з числа юдейського загалу. Прискіпливе око може вбачати у цьому чині щось на зразок дискримінації. Мовляв, ініціатива ж належить Богові, то чи винні оті нещасні, яких не було вибрано? Щоб збагнути справедливість Божу, нам треба, як завжди, повернутися до самих витоків. Бог, з одного боку, створив людину для себе, а з іншого, дав Себе нам. Це означає, що Він любить нас і від нас бажає любови до Себе. Любов - головна заповідь Божа: "Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю." /Втор 6:5/. Та й не дивно, адже св. ап. Іван пояснює: "Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог - любов." /1 Ів 4:8/. Отже, самим актом створення Бог вже вибрав людину як таку, привівши її з небуття до існування у стані любови. Таким був добрий задум Божий, і цей задум ніколи не зміниться, як запевняє св. ап. Яків: "Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в Якого нема ані зміни, ані тіні переміни." /Як 1:17/. Але любити здатна лише вільна істота, тому людина отримала від Бога дар свободи. Та будь-який дорогоцінний дар за умови зловживання обертається на лихо для обдарованих. Вільна душа людини далеко не завжди схиляється до побожної любови, часто нам починає здаватися, що ми самі краще від Господа спроможні обирати найвигідніше для себе і найсприятливіше. Коли ж людина починає так міркувати, то робиться свавільною і зухвалою. Але вона прикро помиляється, вважаючи себе мудрішою й добрішою від Того, Хто уклав засади мудрости і добра. Ставлячи себе на місце Господа, людина втрачає дар розуму: "Каже безумний у своїм серці: "Немає Бога!" /Пс 13:1/. Зрозуміло, що у стані безумства ми здатні чинити лише на лихо собі та іншим. Так постає світ - альтернатива Царству Божому, про який св. ап. Іван попереджає: "Не любіть світу, ні того, що у світі. Коли хтось любить світ, в тому немає любови Отця: бо все, що у світі, - пожадливість тіла, пожадливість очей і гординя життя, - не від Отця, а від світу." /1 Ів 2:15-16/. Саме з цього й від цього світу, як колись з небуття, вибирає Христос Свою Церкву, Свій Народ, повертаючи Своїм людям розум. "Бути мудрим означає померти для цього світу," - зауважує св. бл. Августин. /1/

У сприйнятті світської людини слово "вибрані" має значення якоїсь винятковости, зверхности, непересічности чи то завдяки земному багатству, чи людській славі, чи політичній владі... Для християн же слово "вибрані" означає повернення з тенет лихого світу під Батьківську владу Божу: "Ви ж - рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати похвали Того, Хто вас покликав з темряви у дивне Своє світло, ви, колись - не народ, а тепер народ Божий, непомилувані, а тепер помилувані." /1 Петра 2:9-10/. Як бачимо, вибрані - це помилувані, тобто обдаровані милістю Божою або благодаттю. І вибраність ця залежить не лише від Самого Господа, але й від обранців, бо Він нікого не силує, не позбавляє Ним же дарованої свободи, адже Він Незмінний. Отже, Господь вибирає тих з людей, які вже обрали Його добровільно у своїх серцях, які щиро бажають Його влади над собою, Його піклування про себе, Його керівництва; тих, які не хворі безнадійно на самовпевненість, самозакоханість, зарозумілість, одним словом, на гординю. Бажання бути з Богом часто є неусвідомленим, бо люди здебільшого самі себе не знають. Але Богові не треба щось демонструвати, щось доводити, оскільки Він бачить не лише обличчя, а й серце людини і її готовність прийняти милість: "Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, а й щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця в Моє Ім'я, дав вам." /Ів 15:16/.

Не варто думати, що Господь оцінює людей за мірками світу, що Його цікавлять наші тутешні здобутки, високо оцінені іншими людьми, адже "Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних". /1 Кор 1:27/. Такими саме й були ті, кому Христос доручив розповсюдити Добру Новину про Своє Царство від краю й до краю всієї землі, - святі апостоли. То були прості рибалки, котрими Господь виловлює з світу Свою частку, свій залишок.

На останок хотілося б застерегти братів і сестер від безпідставного й нічим не виправданого оптимізму, на який полюбляють у наш час грішити фарисеї від Нового Завіту. Ми зараз є свідками того, як відвертий, неприхований світ намагається підмінити собою Церкву Христову на теренах так званих постсовєтських країн СНД. Народи, етнічною основою котрих є слов'янський елемент, з учора ще комуністичних відразу огульно оголосили себе вустами своїх світських правителів "православними". Як і в час перебування на землі Христа, нинішні фарисеї об'єдналися зі "старшими та князями" народів. В результаті цього ганебного альянсу ми чуємо, як оголошуються "неправильними" не лише неофіційні, тобто непровладні партії засоби масової інформації, профспілки... але й православні юрисдикції, чим зухвало попирається принцип свободи сумління, засадничий принцип демократії. Активне й розхвалене сприяння одним у поєднанні з ігноруванням інтересами інших теж є способом відкритого переслідування за віру, і про це треба відверто й сміливо говорити. Гоніння з боку світу на Церкву - це звичайна річ, але це зовсім не означає, що Церква не повинна боротися проти цих гонінь всіма доступними й допустимими засобами, адже нам належить пам'ятати, що ми робимо не свою приватну справу, а Божу. Опіка або патронат світу над духовністю, над Царством Божим просто неможлива річ, бо неспроможне мізерне опікуватись найвищим, наймогутнішим. І коли нам доводиться спостерігати якусь таку начебто турботу про Церкву, то нехай це не заводить в оману простодушних: дивні своєю вишуканістю архітектурні споруди зі знаковою православною атрибутикою ще не є ознаками правдивости віри: "Постануть бо месії неправдиві та пророки ложнї й чинитимуть знаки та чуда, щоб, оскільки можна, одурити вибраних. Ви ж не зважайте! Я сказав вам усе заздалегідь." /Мк 13: 22-23/. Зовсім не обласканих світською владою вважав Христос щасливими, не забуваймо: "Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи Мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами." /Мт 5:11-12/. Бо легко ми падаємо й дуже швидко, а підніматися щораз усе важче й болючіше, і далеко не всі з тих, що упали, знаходять у собі сили піднятись: "Багато бо покликаних, але вибраних мало," /Мт 22:14/. Українській Церкві на цей раз вкрай необхідно будь-що вистояти, хоча ми знову не маємо ні звідкіля підтримки і ніяк не можемо порозумітися між собою. Лише щирість нашого бажання за всяку ціну бути з Христом та стійкість супроти принад, та залякувань світу можуть зміцнити нашу тверезу надію на прихильність Божу до нас, а це е ознаки правдивої християнської віри, кількости та якости якої нам, українцям, очевидно, хронічно бракує, та й не лише нам: "Бог хіба не оборонить Своїх вибраних, які до Нього день і ніч голосять, і чи баритиметься до них? Кажу вам: оборонить їх негайно. Тільки ж Син Чоловічий, коли прийде, чи знайде на землі віру?" /Лк 18:7-8/.

м.Полтава. 7 липня 2002 року Божого.

Священик Ігор Литвин.

Примітки:

/1/ Августин Аврелий. Блез Паскаль. "Лабиринты души." Симферополь, "Реноме". 1998. с. 19.

На початок сторінки

Далі, перелік проповідей