Свято-Юріївська парафія Української Автокефальної Православної Церкви з Полтави вітає Вас!

ХТО МИ ТАКІ?

Одна з частин Єдиної Святої Соборної Апостольської Церкви має назву: Українська Автокефальна Православна Церква. Подаємо докладне пояснення цих чотирьох слів.

Українська. Сподіваємось, Вам доводилось чути про існування держави під назвою Україна, котра веде свою історію з часів Середньовіччя. У різні періоди цієї історії наша країна то втрачала, то набувала державний статус. Вона також мала різні назви: від Руси у часи Середньовіччя, до УССР у часи комуністичного тоталітаризму. Зараз наша держава має офіційну назву Україна. Також наша країна за свою довгу історію була складовою частиною декількох так званих "союзних держав", як то: Золота Орда /Монголо-татарська імперія/, Велике Князівство Литовське, Річ Посполита, Московське царство, Російська імперія, СССР... Але та частина українського етносу, представники якої не втрачали під впливом несприятливих обставин людської гідности, завжди прагнула жити в самостійній Україні — незалежній європейській державі. Отже, згідно з Каноном №34 "Правил Святих Апостолів" українські православні християни мають право практикувати свою віру в Українській Помісній Церкві. Канон №34: "Єпископам будь-якого народу належить знати першого серед них і визнавати його як головного, і нічого не робити, що було б понад їхню владу, без його вказівок; а кожний має робити тільки те, що стосується його єпархії та тих місцевостей, що належать до неї. Але й перший хай нічого не робить, не поспитавши думки всіх, бо тоді так буде однодумність і прославиться Бог через Господа у Святому Дусі, Отець і Син, і Святий Дух. "

Автокефальна. Люди, які на своє горе не мали можливости чи бажання отримати елементарну духовну освіту, що є обов'язком кожного православного християнина, але піддалися впливові масованої проімперської пропаганди, вважають богословський термін "автокефалія" ледве не назвою якогось злочину проти Церкви. Та насправді цей термін є назвою статусу самоврядної помісної православної церкви того чи іншого народу. Саме слово "автокефалія" походить від грецьких слів AUTOS – сам та KEPHALE – голова. До речі, Російська Православна Церква або Московський патріярхат також є автокефальною церквою російського народу, і цей статус вона отримала у 1593 році від своєї церкви-матері, Константинопольського патріярхату, з визначенням меж канонічної території, якими стали кордони тодішнього Московського царства. Україна ж у той час була частиною Речі Посполитої, і українські православні християни залишилися в юрисдикції Київської митрополії Константинопольського патріярхату. Дійсно, коли український народ в результаті громадянської війни 1648 - 1654 років вийшов зі складу Речі Посполитої й визнав над собою протекторат Московського царства, Московський патріярхат уже у 1686 році шляхом політичного тиску через турецьких чиновників на тодішнього Константинопольського Патріярха Дионісія ІV та підкупу цілком неканонічно поглинув Київську митрополію, хоча сам ще зовсім недавно, за історичними мірками, був її частиною, полем її місійної діяльности. Але оте з’єднання було не духовною, а суто політичною справою, бо й Московський патріярхат завжди був і лишається нині лише ідеологічним підрозділом Московської держави, під зовнішніми атрибутами християнства він послідовно служить не Цареві Небесному, а суто земним московським царям з їх маніакальною імперською "російською ідеєю". Отже, цілком природньо, що паралельно з прагненням політичної незалежности від імперської Росії українські православні християни завжди прагнули автокефального статусу для своєї помісної церкви, з обуренням відкидаючи претензію Московського патріярхату відігравати ролю такої собі "загальнослов'янської" церковної спільноти.

Православна. На жаль, в країні, де більшість населення, хоча й суто традиційно, але все ж таки вважає себе православним народом, зовсім не зайвім буде нагадати, що, власне, означає цей словесний символ. Православ'я – це своєрідний слов'янський переклад грецького слова "ортодоксія", яке у свою чергу складається з двох грецьких слів: "орт" — прямий, правильний, та "докс" — думка, уявлення. Отже, Православ'я у сенсі християнської релігії — це правильна віра, тобто правовірність. В очах деяких людей це слово, на жаль, має дещо негативний відтінок і, як нам думається, так сталося з двох причин. По-перше, у ліберальному середовищі воно асоціюється з дріб'язковою впертістю, негнучкістю, обрядовірством, цезаропапизмом, а, по-друге, з часто абсолютно безпідставною хвалькуватістю. І дійсно, про людей, які самі про себе часто й настирливо говорять щось хороше, складається невигідне враження. З досвіду ми також знаємо, що, наприклад, чим меншою свободою користується населення тієї чи іншої держави, тим більше різних варіяцій слова "народна" використовує правлячий режим у назві такої країни, згадаємо хоча б Корейську Народну Демократичну Республіку... Та й ніколи не зайвим було б пригадати, що марнославство та гордість є найлютішими гріхами для християнина. Але все ж таки ми наважуємось називатися православними, виявляючи таким чином нашу добру волю триматися з Божою допомогою чистої віри Христової, яку передали нам у спадок святі Апостоли. Для багатьох освічених людей не є таємницею той факт, що й Римо-Католицька церква вважає себе православною: "Orthodox Catholic Church", що у перекладі означає: Православна Вселенська Церква. Так само називає себе й Східна частина колись єдиної Христової Церкви з центром у Константинополі /Стамбулі/, до якої й ми маємо честь належати. Та й хіба може бути інакше? Адже слово “неправославний” є синонімом слова "єретик", найбільшої образи для віруючої людини. Отже, наша, Східна частина єдиної колись Церкви більше акцентує на своєму неухильному бажанні триматися правильної віри, не зрікаючись при цьому й католичности /вселенськости/, а Західна частина Церкви більшого значення надає своїй католичності, називаючи себе Католицькою з огляду на те, що в апостольські часи саме Рим був центром Ойкумени /цивілізованого світу/, що саме у Римі знайшли свій славний перед Богом спокій першоверховні апостоли Петро й Павло, і, як переказується, першим єпископом Риму був саме св. ап. Петро, якому Сам Господь сказав: "Тож і Я тобі заявляю, що ти — Петро /Скеля/, і що Я на цій скелі збудую Мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Царства Небесного, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі. " /Мт 16: 18-19/. Але при цьому католики, зрозуміло, теж вважають себе православними, а не єретиками. Отже, назви: Православна церква та Католицька церква мають умовно конфесійне значення, бо як та, так й інша частини колись єдиної Церкви Христової вважають себе Вселенською Православною Церквою, адже інакше й бути не може.

Церква. Це слово походить з піздньо-грецьких слів кuriakon (doma) – “(дом) Господа” від kurikos – “Господський”, а в смисловому значенні є слов'янським варіантом грецького слова Ekklesia, яке у понятійному перекладі означає Зібрання людей в ім'я Боже, містичну єдність окремих членів-християн у Тілі Христовому: "...Христос голова Церкви, Свого тіла, якого Він Спаситель. " /Еф 5: 23/. Церква розвинулась з малої спільноти св. Апостолів, які отримали науку від Самого Христа, були свідками Його жертовної смерти й воскресення, отримали дар Святого Духу. Своїх членів Церква поєднує через Таїнство Причастя, тобто споживаючи з вірою як духовну поживу Тіло й Кров Христа, задля чого Він і приніс Себе у Жертву на хресті, християни робляться частинами-членами єдиного Тіла Христового — Церкви. Таїнство Причастя є дійсно можливим виключно в Апостольській Церкві, оскільки лише у її лоні зберігається через успадкування апостольське рукоположення єпископів та священиків, засобом якого передається дар Святого Духа, що зійшов на св. Апостолів у день П'ятидесятниці. Отже, члени Церкви поєднані між собою та з своїм Головою — Христом не лише духовним зв'язком, але й кровним.

У підсумку скажемо, що ми є православними християнами Східної церкви візантійсько-українського обряду, бо нашою церквою-матір'ю є Константинопольський патріярхат. Нині ми прагнемо становлення самоврядної /автокефальної/ помісної церкви православних християн-українців. Для того, щоб нас відрізняли від частини РПЦ, яка діє в Україні з благословення свого московського начальства під назвою "УПЦ", ми тимчасово маємо у своїй офіційній назві термін "автокефальна". Коли ж і в Україні, як і в інших країнах, де успішно діє Православ'я, остаточно утвердиться помісна православна церква, визнана Вселенським Православ'ям, тоді слово "автокефальна", на нашу думку, буде зайвим в офіційній назві Української Православної Церкви, адже й без цього всім буде відомий її статус.