Головна сторінка

БЕСІДА НА ТЕМУ ШОСТОГО НЕДІЛЬНОГО ЄВАНГЕЛІЯ ВІД МАТВІЯ /29 зачало/

Перелік проповідей

"Сівши у човен, Він переплив назад і прибув у Своє місто. І от принесено до Нього розслабленого, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: "Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються." Та тут деякі з книжників заговорили між собою: "Він хулить." Ісус, знавши їхні думки, каже: "Чого лукаве думаєте в серцях ваших? Що легше сказати: Твої гріхи відпущені, - чи сказати: Встань і ходи! Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати", - каже розслабленому: "Встань, візьми твої ноші та йди до свого дому." Встав той і пішов до свого дому. Народ же, бачивши це, настрахався і славив Бога, що дав таку владу людям."

/Мт 9:1-8/

В центрі сьогоднішнього євангельського оповідання стоять два суперечних поняття: гріх і святість. І хоча слова "святість" ми не зустрічаємо безпосередньо, воно, безумовно, мається на увазі. Адже, коли уневажнюються гріхи, приходить святість, а разом з нею і сила або енергія, єдиним Джерелом і Давачем якої є Господь. Бог.

Святість є нормальним станом свідомого Божого творіння - ангела або людини оскільки Господь все, що чинить, наділяє досконалістю: "І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре." /Бт 1:31/. Та не всі, на жаль, Божі створіння бажають залишатися на цій висоті, деякі свідомо віддають перевагу іншому станові речей, а деякі елементарно не знають, що відбувається і на чиєму вони боці, під чиєю вони владою. Хоча, знову ж таки, не знають, тому що не хотять знати, бо інакше скористалися б доброю порадою св. ап. Якова: "Коли ж комусь із вас мудрости бракує, нехай просить у Бога, Який дає всім щедро й за це не докоряє, - і вона йому дасться." /Як 1:5/. Як нам відомо, словом "святий" у нашій мові перекладене грецьке слово Агіос, що в буквальному перекладі означає: відділений для Бога чи бездоганний; або латинське слово sanctus - чистий, вірний. Але для того, щоб збагнути будь-яке поняття, тобто впіймати розумом сутність предмета, який означений цим поняттям, обов'язково треба віднайти те, що йому суперечить. Наприклад, поняттю білий суперечить поняття небілий. Не можна плутати суперечні поняття з протилежними, оскільки між протилежними може існувати третє, четверте, п'яте, десяте... а між суперечними не існує навіть третього, як говориться у латинському афоризмові: "Тertium поп datur." Так, прикладом протилежних понять є білий і чорний, бо між білим і чорним є ще й сірий, зелений, синій і так далі.

Отже, суперечним поняттям по відношенню до святости є гріх, бо між ними немає третього, тому Христос і попереджає нас: "Хто не зо Мною, той проти Мене, і хто зо Мною не збирає, той розкидає." /Мт 12:30/. Отже, чинити гріх - значить бути не з Богом, не з Христом, що рівнозначно, як бачимо, - бути противником Бога, антихристом. Але звернімо увагу на саме слово "гріх", яке перекрученим запозиченням з грецької слова Амартіа. Щоб глибше збагнути, про що йдеться, треба перекласти з грецької декілька однокореневих слів: Амартурос - незасвідчений, а також Мартуріа - свідчення, добра слава та Мартус, Мартурос - свідок, мученик. Просте співставлення висвітлює сутність слова "гріх", тобто дає нам його поняття: відсутність свідчення любови до Бога. Отже, грішник - це та людина, яка не з Богом, а проти Нього, бо не любить ні Його, ні Його творіння /у тому числі й себе/, ні Його постанов, ні Його друзів - святих. Святою ж людина стає лише шляхом свідчення, актуалізації свого бажання бути з Богом, тобто не достатньо, як кажуть деякі, "мати Бога в душі", треба засвідчити це на практиці, на ділі, як і запевняє св. ап. Яків: "Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі." /Як 2:17/. Поспішаємо заспокоїти: для того, щоб засвідчити свою побожність, не обов'язково ставати мучеником, адже для кожного з нас Всвзнаючий Господь попускає випробування, чи спокуси за мірою наших можливостей, бо Він Милосердний. Св. ап. Яків відкриває нам, що Сам Бог "не спокушає нікого; кожний спокушається своєю власною пожадливістю, яка його притягає і зводить. А потім пожадливість, завагітнівши, породжує гріх; гріх же, здійснений, - породжує смерть." /Як 1:13-16/. Отже, Господь обдарував нас свободою і не знищує до часу чинників спокуси, але вибір між добром і злом залежить від нас. Для духовно міцних і призначених для великих справ і великої слави, Господом передбачені й великі випробування, в тому числі й мучеництво. А для нас, пересічних, достатньо поки що засвідчити свою віру хоча б тим, щоб не відступатися від Церкви, не робитися профанами, а намагатися упорядкувати своє приватне життя згідно євангельських приписів і активно включитися в життя обраного нами православного приходу, стати на шлях постійного духовного розвитку, поступу /слов'янською - подвигу/. Не варто також бажати й шукати собі якихось "серйозних" випробувань, бо саме це бажання вже є ознакою хвороби гордині. Навпаки, Христос наставляє, щоб ми просили в Отця: "Не введи нас у спокусу, але визволь нас від злого." /Мт 6:13/. Отже, ми таким чином смиренно визнаємо свою слабкість, відмовляємось від зухвалого хлопчачого намагання шукати якоїсь виняткової особистої слави у двобої з міцнішими від нас ворогами. Тільки Господь знає, кому, що під силу. Наприклад, Адаму з Євою цілком під силу було не коритися намовам хитрого сатани, але вони зневажили попередженням Господа, Котрий прозоро постановив: "З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш." /Бт 2:16-17/.

Отже, ясно, що засвідчення діяльністю не добровільної покори Господеві, а протилежного, себто гріх, веде до смертного вироку грішникові. Але богословське поняття смерті докорінно відрізняється від природознавчого, адже смерть - це зовсім не припинення існування. Бог, як Досконалий, все дає у повноті: раз давши буття, Він його вже ніколи не відбирає. А тому смерть - це також буття, але буття у стані противлення Богові, тобто у стані гріха. Цей стан відрізняється тим, що душа людини у ньому страждає, оскільки страсті панують над нею. А у стані життя людина блаженствує, бо Господом її є Благий; таке існування для душі - добробут, адже вона віддала себе під владу Подателя Добра. Св. ап. Іван пояснює, що ознакою перебування у смерті є відкидання головних заповідей Христа: "Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого як себе самого." /Мт 22:37-39/. Богослов пише: "Коли хтось каже: "Я люблю Бога", а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, Якого він не бачить." /1 Ів 4:20/. "Ми знаємо, що перейшли від смерти до життя, бо любимо братів. Хто не любить, той у смерті перебуває." /1 Ів 3:14/. Як бачимо, не всякий гріх призводить до смерти, той же апостол пише: "Коли хто бачить брата свого, який грішить гріхом не на смерть, нехай молиться, і Він /Бог/ дасть йому життя, тим, що грішать не на смерть; бо є гріх, що веде на смерть, і я не за цей кажу, щоб молитись. Всяка несправедливість - гріх, але є гріх, що не веде до смерти." /1 Ів 5:16-17/. Отже, нелюбов, себто ненависть до Бога й до ближнього є смертним гріхом, а все інше гріховне не носить смертельного характеру, хоча й несмертний гріх дуже небезпечний, бо призводить до того, що душа людини стає розслабленою, по-грецькому: Паралуомаі. У такому стані душа робиться дуже вразливою і недієздатною, оскільки сумління засмучує її аж до зневіри й відчаю. У стані розслаблення чи паралізації гріхом людині здається, що вона вже остаточно втратила милість Божу, і її існування втрачає всякий сенс. Але не залежно від наших суб'єктивних уявлень існування наше триває і буде тривати завжди, а тому дуже добре, якщо розслабленій душі дістане сил прийняти допомогу ближніх, яких обов'язково пошле їй Господь. Тоді друзі принесуть її до Бога, щоб вона вибачилась перед Ним та пообіцяла змінитись через покаяння /гр. Метаноія - зміна життя, відкидання, гріхів, повернення до Бога/. Цього, як бачимо, достатньо для того, щоб отримати прощення: "Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються," /Мт 9:2/ - каже Господь. Хоча різного роду книжникам, себто зарозумілим людям, здається, що все це дуже просто робиться, що людина взагалі не може замирити іншу людину з Богом. Так воно десь і було до приходу Сина Божого на землю, якого книжники не помітили, бо страждають на короткозорість і дріб'язковість а тому великого не помічають, бо звикли копирсатися у дрібному й незначному. Прихід же цей все змінив. Христос, як Бог і Голова Свого Народу - Церкви, прощає грішників, що каються, і звільняє їх через певних членів Свого Тіла - Церкви: "Істинно кажу вам: Усе, що ви зв'яжете на землі, буде зв'язане на небі, і все, що розв'яжете на землі, буде розв'язане на небі." /Мт 18:18/. Отже, саме той факт, що паралітик виявив палке бажання примиритися з Богом, знайшов друзів, які теж мали віру і принесли його до Святого Божого, засвідчило віру, надію і любов цієї душі, і він з Амартолос /грішного і розслабленого/ став Мартурос /свідком/ і свідченням для нас Божої благодати й сили: "Встав той і пішов до дому свого." /Мт 9:7/. А дійсним домом нашим, маємо на увазі всіх людей, є лише Царство Боже, бо лише там на нас чекає блаженний спокій, як обіцяє Той, Хто ніколи не обманює: "Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас. Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо Моє любе й тягар Мій легкий." /Мт 11:28-30/.

м.Полтава. 4 серпня 2002 року Божого.

Священик Ігор Литвин.

На початок сторінки

Далі, перелік проповідей