Головна сторінка

БЕСІДА НА ТЕМУ ДЕВ'ЯТОГО НЕДІЛЬНОГО ЄВАНГЕЛІЯ ВІД МАТВІЯ /59 зачало/

Перелік проповідей

"І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від Нього, тим часом як Він відпускав народ. І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися на самоті. Як звечоріло, Він був там Сам один. Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний. О четвертій сторожі ночі (Ісус) прийшов до них, ступаючи морем. Учні, побачивши, що Він іде морем, жахнулись. "То привид!" - заговорили й закричали з переляку. Та Ісус тієї ж миті мовив до них: "Заспокойтесь, - це Я, не страхайтеся!" Аж тут Петро озвавсь до Нього й каже: "Господи, коли це Ти, повели мені підійти водою до Тебе!" "Підійди!"- сказав Ісус. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса; але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув: "Господи, рятуй мене!" Ісус ж притко простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: "Маловіре, чого засумнівався?" І як увійшли до човна, вітер ущух. А тоді ті, що були в човні, вклонилися Йому до ніг, кажучи: "Ти істинно - Син Божий!" І, перепливши, прибули в землю генезаретську."

/Мт 14:22-34/

Текст Святого Письма містить у собі два аспекти: історичний та алегоричний. На цій підставі навіть утворилися дві богословські школи: Антіохійська і Олександрійська. Перша більше акцентувала увагу на історичному аспектові Святого Писання, а друга - на алегоричному. Однобічне ж тлумачення Біблії не тільки звужує її зміст, але й може бути шкідливим заводячи в оману, оскільки сутність звернення до нас Слова Божого знаходиться якраз на перетині цих двох осей системи координат розуміння.

В історичному плані, тобто в перебігу подій історії спасіння, ходіння по водній стихії Ісус, Котрий має тіло, яке в усьому подібне до нашого, "крім гріха" /Євр 4:15/, свідчить про те, що саме наш стан робить матерію небезпечною і навіть ворожою по відношенню до нас. Наша гріховність "посварила" нас із матерією, а спочатку було не так, оскільки Бог усе створив за правилами гармонії, а не - протистояння. Вся речовина, все матер'яльне творіння має сенс лише у поєднанні з людством, адже час, простір, землю, воду, повітря, вогонь Бог вчинив виключно як середовище існування людини, тобто для людини. Також усе різноманіття флори й фауни створене для нас, для підтримки нашого фізичного буття. Матер'яльне творіння, частиною якого є людське тіло, покликане сприяти життю людини. Життя ж наше не обмежується простим фізичним існуванням, життя - це існування в єдності з Богом, себто в любові до Бога. Коли ж людство в особі Адама з Євою (кажу в особі, бо двоє були одним) вирішило стати на шлях незалежности від свого Творця, був змінений і початковий порядок. Господь виголосив Свій присуд Адамові: "Проклята земля через тебе." /Бут 3:17/ - Тобто стихії більше не будуть підпорядковані людині, яка сама знизилась до рівня речовини. "Бо ти (Адам) є порох і вернешся в порох," /Бт 3:19/ - такою була кара Божа за гріх відступництва.

Ісус же, хоча й мав людське тіло, душу й дух, не причетний ніяким чином до гріха, оскільки Він ще й Бог - Законодавець і Виконавець Свого Закону. Тому Він цілковито панував над стихією, а не вона над Ним, як панує природа над нами, грішними. Коли треба було, Христос легко долав простір, час і матерію: народився, не пошкодивши тіло Своєї Матері; знав особисто Авраама, хоча й був молодим чоловіком у часи набагато пізніші; не їв і не пив сорок днів у пустелі; чинив численні надприродні дива; чудесно "уникав рук" Своїх ворогів, поки не прийшов час добровільного жертвоприношення… В ряду цих надзвичайних або чудесних подій стоїть і ходіння по воді. Гріховність топить звичайну людину, бо вона підкорилася матерії, а Ісус, як Надзвичайна Боголюдина, що не має гріха, панує над природою, недарма учні питали один в одного про Нього: "Хто це Такий, що вітрам і воді повеліває, і вони слухають Його." /Лк 8:25/. Але Він каже й показує, що й ми, якщо матимемо віру хоча б, "як зерно гірчиці", то "нічого не буде для (нас) неможливого." /Мт 17:20/. Сумнів же породжує маловірство, яке заважає нам піднятися над природою. Ми радше готові прийняти закони природи, її правду, аніж повірити істині Слова Божого. Це великий загальнолюдський гріх, якоюсь мірою про всіх нас св. ап. Павло пише: "Вони замінили Божу правду на неправду і честь віддавали і служили створінню радше, ніж Творцеві, Котрий благословен повіки. Амінь." /Рим 1:25/. Тому й ап. Петро тоді "почав потопати" /Мт 14:30/, бо не вкладалося у його свідомості, у межі "здорового глузду" те, що тоді з ним відбувалося.

Що ж до алегоричного змісту цієї євангельської події, то насамперед ми повинні вбачати провіщення у діях Ісусом Христом майбутнього Церкви.

Після того, як Господь встановив Таїнство Євхаристії та Тайній Вечері, що символізувало нагодування п'ятьма хлібами й двома рибинами п'яти тисяч людей, себто всього людства - населення всіх п'яти континентів, Він на деякий час мав покинути Своїх учнів. Оті три дні після розп'яття були для апостолів цілою епохою - часом без Христа. Вони тоді, як нам вже тепер відкрито, розгубилися і зневірились, а тому не знайшли нічого кращого, як сховатися і замкнутися в якомусь приміщенні "страхались бо юдеїв" /Ів 20:19/, неначе на невеличкому суденці посеред розбурханого стихією грізного до несамовитости моря світу цього. І поривчаста сміливість ап. Петра провіщала перебільшення ним своїх можливостей у час випробування, коли Христос попереджав учнів: "Усі ви зневіритесь у Мені цієї ночі. Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада." /Мт 26:30/ "Озвався тоді Петро й каже Йому: "Навіть якби всі зневірились у Тобі, я не зневірюся ніколи." /Мт 26:33/ "Навіть якби я мав померти, не відречуся Тебе!" /Мт 26:35/. Але у випадку, що ми розглядаємо тепер, Петро, перевівши свою увагу з Ісуса на морську бурю, злякався і почав потопати, а потім, зваживши на потугу безбожного світу і побачивши позірну безсилість Христа, відрікся від Нього, так би мовити, законспірувався, удав з себе стороннього…

Для чого ж влаштовує Господь такі випробування учням, чому Він не наділяє їх тоді і нас, сучасних християн, тепер могутністю, що перебільшувала б люту силу стихій і ворожого світу? Мабуть, для того, щоб ми не пішли слідом за сатаною, який вихвалявся: "Зійду на вершину хмар, зроблюся, як Всевишній!" /Іс 14:14/. Так Бог відкриває нам парадоксальну з точки зору елементарної логіки істину: "Моя сила виявляється у безсиллі." /2 Кор 12:9/. Всезнаючий не покладається на те, що люди послухаються слів Його пророків, Він милостиво піддає нас випробуванням або спокусам: "Оскільки без них не буває ні досконалости, ні виявлення віри в Бога, то з огляду на це, коли людина, що прагне досконалости віри, піддається спокусам, нехай радіє, як той, хто знайшов те, завдяки чому він отримає досконалість. Але, що ще більше видається дивним, так це те, що спокуси, нападаючи на недосконалих, роблять їх досконалими,"- зауважує св. Григорій Палама /1/, і продовжує: "Не хочу, брати, щоб ви були не обізнані відносно того, що існує подвійний вияв спокус. /…/ Спокуси приходять до людей через радість і через скорботу, через здоров'я і через хворобу, через славу і через безславність, через багатство і через бідність; але з них набагато гірші ті, котрі приходять через задоволення і через здоров'я, через славу і багатство." /2/. Христос навчив нас просити у Бога: "Не введи нас у спокусу, але визволи нас від злого," /Мт 6:13/ - не для того, щоб ми думали, буцімто Він позбавить нас будь-якого випробування, а лише для того, щоб ми не плекали в собі зухвалости, щоб не казали після якоїсь мізерної перемоги: "Давай, Господи, складніші випробування, попускай впливати на мене легіон бісів, я готовий до переможної боротьби, бо я сильний!" Бог не любить хвалькуватих, Христос навчає: "Хто себе вивищить, той буде принижений, а хто себе принизить, той буде вивищений." /Мт 24:12/. Бо інакше, повторюємо, людина піде слідом за сатаною, забуде головну засаду правдивої релігії, тобто зв'язку з Богом: "Без Мене ж ви нічого чинити не можете." /Ів 15:5/. Без Божого благословіння людина здатна чинити саму лише марноту, тобто, власне, нічого не чинити, а лише дурно витрачати свій ресурс, хоча інколи це має вигляд величних подій та епохальних звершень. Але минає зовсім незначний відрізок часу, і майже для всіх стає очевидним безглуздя того, над чим ще вчора так завзято працювали, за що ще зовсім недавно клали голови свої й чужі. Бог Милостивий, Добрий і Милосердний, а тому Він ніколи не попускає на нас випробувань, які б перевищували наші сили. "Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробований, дістає вінець життя, що Господь обіцяв тим, які Його люблять," /Як 1:12/ - пише св. ап. Яків, що цілком узгоджується з тим, чому навчає Христос: "Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять!" /Мт 18:7/. З огляду на це, дивує наполегливе бажання більшости релігійних діячів сучасности влаштувати на землі суспільство, де не було б місця спокусам, перескочити відразу у Царство Небесне, на зразок того, як колись Монголія "перескочила" за наказом Москви "з феодалізму у соціалізм". Так, спокуси - це велика небезпека, але - це ще й іспит, який кожна людина повинна скласти сама за себе, що видається можливим у сучасному світі лише в умовах ліберальної демократії, адже моралізаторство і святенництво суто земних адміністрацій, що претендують на назву "теократій", лише заганяють порок у підпілля, подалі від очей обивателя, влаштовуючи "потьомкінські села" "показового благочестя" засобом всілякого обмеження прав людини на кшталт цензури та інших подібних поліційних заходів силового запровадження "благолепія". Цей світ за визначенням не може бути неспокусливим, бо його завдання, сенс його дочасного існування - бути випробуванням для тих, хто хоче увійти у майбутнє життя. Отже, коли ми відчуваємо, що тонемо у морі побутової марноти, як Петро в ту ніч у хвилях моря, нам треба знайти в собі силу віри, щоб від усього серця вигукнути: "Господи, рятуй мене!" /Мт 14:30/. І Він не покине нас на погибель, адже обіцяв: "А кожний, хто призве ім'я Господнє, той спасеться." /Дії 2:21/.

м.Полтава. 25 серпня 2002 року Божого.

Священик Ігор Литвин.

Примітки:

/1/ Беседи (Омилии) святителя Григория Паламы. Часть 2. "Паломник". Москва. 1993. с. 68

/2/ Там же. с. 72

На початок сторінки

Далі, перелік проповідей