Головна сторінка

БЕСІДА НА ТЕМУ ЧОТИРНАДЦЯТОГО НЕДІЛЬНОГО ЄВАНГЕЛІЯ ВІД МАТВІЯ /89 зачало/

Перелік проповідей

"Ісус, озвавшись, знову заговорив до них у притчах: "Царство Небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля. Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти. Тоді він знову послав інших слуг, кажучи: Скажіть запрошеним: Ось я обід мій приготував: зарізано волів та годовану худобу, все готове, ідіть на весілля. Але ті тим знехтували й пішли собі, хто на власне поле, хто до свого крамарства; інші ж, схопивши слуг, познущалися з них і повбивали. Розгнівався цар і вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило. Тоді він сказав своїм слугам: Обід готовий, але запрошені були негідні. Підіть, отже, на роздоріжжя і, кого лише здибаєте, кличте на весілля. Вийшли ці слуги на дороги й зібрали всіх, кого тільки спіткали -злих і добрих, - так що весільна світлиця була повна гостей. Як же увійшов той цар, щоб подивитися на гостей, побачив там чоловіка, що не був убраний у весільну одіж, і сказав до нього: Як то ти увійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі? А той мовчав. Тоді цар промовив до слуг: Зв'яжіть йому ноги й руки та й киньте геть у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів. Багато бо покликаних, але вибраних мало."

/Мт 22:1-14/

У цій притчі Господь змалював тодішнім Своїм слухачам і, нам, сучасним християнам, історичну парадигму Новозавітнього Народу Божого, його долю у світі аж до самого кінця цього світу - Страшного Суду.

Метою приходу Сина Божого у світ, як нам відомо, було утворення "нової людини" (Еф 4:24), але не шляхом акту креації (творіння з нічого), а методом відновлення зв'язку між Творцем і людством, що був розірваний гріхом. "Тут "весіллям" Він називає поєднання Сина Божого з людською природою і через неї з нашим єством," - зауважує св. Григорій Палама (1). А св. ап. Павло пише про цей шлюб: "Це тайна велика, а я кажу про Христа і Церкву." (Еф 5:32). Отже, Царство Небесне є радістю, весіллям відновлення першопочаткового прекрасного стану речей, яке, втім, неможливе без щирого покаянні з боку тих, хто виявить стійке бажання бути складовою частинкою Тіла Христового, Його Нареченої - Церкви. "Отак, кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев'ятдесят дев'ятьма праведниками, що їм не треба покаяння," - каже Христос (Лк 15:7). Цар всього творіння кличе Своїх неслухняних підданих, турбуючись про них. "Він через надлишок Свого людинолюбства покликав усіх," - запевняє св. Григорій Палама. (1) Тому "званими" треба вважати все людство, оскільки Господь нам наказує: "Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав. Отож Я з вами по всі дні аж до кінця віку." (Мт 28:19-20). Запрошувати "званих" на "обід", під яким, без сумніву, треба розуміти св. Євхаристію, Цар царів посилає Своїх слуг, котрими треба вважати не самих лише апостолів чи їх наступників у цьому сані, а всю Апостольську Церкву, адже християни повинні не пасивно перебувати у членстві Тіла Христового, але діяти "згідно з відповідним діянням кожного члена" (Еф 4:16).

Далі Господь одним влучним і дуже ємним реченням описує облудний світогляд традицій народів, з яких складається людство, тобто язичництво, поганство. Язичники не схильні перейматися глобальними проектами навіть у тому випадку, коли Автором виступає Сам Бог, саме існування Якого, а, тим паче, влада ставиться ними під сумнів. Частина з них цілковито захоплена своїми місцевими проблемами і поточними турботами: "власним полем, своїм крамарством..." Інша ж частина язичників виявляється ще гіршою: "Схопивши слуг, познущалися з них і повбивали." (Мт 22:6). Отже, всі земні народи або, кажучи слов'янською, "язики" поділяються на дві частини: вільний світ, більшість представників котрого, хоча й залишаються байдужими до діяльности слуг Божих, та все ж таки не переслідують їх, бо тримаються одного із засадничих принципів демократії - свободи сумління; і тиранічні режими або тоталітарні державні утворення, на території яких щирих християн відверто ненавидять і відкрито переслідують. Про таких антихристів маємо цілком прозоре одкровення: "Розгнівався цар і вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило." (Мт 22:7). А тому не варто дуже бідкатись і тужити над поневіряннями тих народів, влада котрих при підтримці загалу гоніння Христа зробила своєю державною ідеологією, "бо Я Господь Бог твій, Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління тих, хто ненавидять Мене," - такою є воля Всевишнього. Велике число таких народів уже зникло з лиця землі, і ще на багатьох, на жаль, очікує така доля, але не треба забувати, що над усім панує Промисел Божий, і без Його святої волі нічого не здійснюється остаточно. Багатьом сучасним гуманістам такий перебіг історії людства здається несправедливим і жорстоким, але ми, християни, повинні навчитися змирятися з тим, що Цар царів Всемогутній, і не наша справа судити й оцінювати Його рішення, нам же треба боятися того, щоб якимось чином не опинитися зненацька серед тих нещасних, які Йому не догодили, "оскільки краще один, котрий чинить волю Господню, ніж десять тисяч беззаконників," - навчає св. Григорій Палама. (2) Отака арифметика... І далі св. Григорій продовжує: "Бог через притаманну йому доброту й милосердя не заради тих, які за своєю волею зробились лихими, допустив добрим прийти у буття, але заради добрих створив і тих, що зробились лихими." (1) Зауважимо тут, що "добрими і лихими" св. Палама називає християн і гонителів Церкви, а не бідних і багатих, наприклад, або здібних і невдах, дикунів і цивілізованих і таке інше, як міркують собі на тему цих етичних термінів комуністи, традиціоналісти, анархісти, антиглобалісти ...

Отже, слуги Божі за наказом свого Царя збирають, врешті решт, до трапези тих, які перебували "на роздоріжжях", тобто людей, душі котрих не отруєні до смерти язичницьким світоглядом, поганством у найширшому значенні цього слова. Переконані ж язичники щодо Христа займають дві позиції: вони або ненавидять його і нищать при всякій можливості Його слуг, або діють хитріше й підступніше, намагаючись "призначити" Ісуса Назарянина Богом свого народу, так би мовити, націоналізувати Його і проголосити свою далеко не передову в усіх відношеннях націю "народом-богоносцем". Називаючи свої народи суцільно християнськими, як правило, користуючись назвою однієї з конфесій - католицькі, православні, лютеранські - неоязичники прагнуть використати Христа у своїх поганських інтересах, сутність яких завжди полягає у протиставленні свого "святого" народа всім іншим, "не таким", "інославним", "хитрим", "хижим" і т. д. народам земної кулі. Щасливі люди тих народів, які пережили оце неопоганство ще у середньовіччі і залишились існувати. Очевидно, Бог помилував їх заради майбутньої перспективи, знаючи, що вони таки дійдуть до розуміння того, що без свободи сумління не може культивуватися щира християнська віра. Затяті ж язичники не перебувають, як відомо, ні на яких "роздоріжжях", вони міцно тримаються облудної дороги за "переданням старших" (Мк 7:3) свого народу, вони категорично відмовляються від аналізу помилок своїх пращурів, не бажають змінюватись, себто, каятись, а тому прирікають сами себе на погибель. На "весіллі" ж, у Церкві зібрані всякі -"злі й добрі", - але тільки ті, що були в дорозі, що йшли кудись, шукали чогось, а не зухвало пишалися традиціями свого народу. І саме такі виявились "вибраними" з-поміж усіх "званих".

І ось Христос оповідає про остаточний Суд: "Увійшов цар, щоб подивитися на гостей." (Мт 22:12). Гостями ж будуть лише "вибрані", але й серед них виявиться негідний, що не матиме відповідного вигляду, тобто стану душі. Мається на увазі, безумовно, не зовнішня вихованість, манери, так звана культурність, бо цього не достатньо, треба набути відповідне серце, нутро, сутність... Недарма ж св. цар Давид просить: "Серце чисте створи мені, Боже, і духа правди віднови в нутрі моєму." (Пс 50:12). "На прикладі цього одного чоловіка (без весільної одежі - авт.)," - пояснює св. Григорій Палама, - Господь показав, які оті, недобрі, котрі знаходяться у числі званих, тих, що прийшли, і хрещених, але, одначе, таких, що не перемінили способу життя на краще і не зняли з себе шляхом покаяння нечистоту, що утворилася на грунті гидких насолод і страстей." (3) Першою зі страстей, за вченням святих Отців, є гординя, і першою серед гидких насолод - самовихваляння, плекання культу своєї особи чи то у складі свого "святого" народу, чи своєї "вищої" верстви, чи своєї "видатної" родини чи громади... Гординя і самохвальство перешкоджають щирому покаянню, не дають можливости вибілити одежу у крові Агнця-Христа (Од 7:14), тому горе тій особі і тому народові,у риториці яких немає самокритики, а самі лише нарікання на несправедливість по відношенню до них. Злочини інших судитиме Господь і без нашого прокурорства, а нам треба чимшвидше засуджувати свої недоліки ще тепер, щоб не опинитись серед засуджених на Суді Христовому, бо Господь, як бачимо, досить суворий до Своїх упертих ворогів і обіцяє їм невтішну перспективу - жорстоку муку, яка спричинятиме "плач і скрегіт зубів". І, головне, не треба орієнтуватись на більшість населення планети, оскільки саме вже перебування у лавах земної більшости служить знаком знаходження на облудному шляху: "Входьте вузькими дверима, - вчить Господь, - бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять." (Мт 7:13-14). І з Всемогутнім безглуздо сперечатись чи вимагати від Нього зрозумілої і приємної нам "справедливости", бо Він попереджає: "Як небо вище від землі, так Мої дороги вищі від доріг ваших і думки Мої вищі від думок ваших." (Іс 55:9). Тому оцей, як нам часто здається, хаос, що вирує довкола нас у світі, насправді є керованим процесом відбору небагатьох "вибраних" з величезного числа "покликаних". Отже, не варто обурюватись з приводу світових реалій і розводити порожні теревені про можливість встановлення хорошого, з нашої точки зору, порядку в світі під проводом "мудрих вождів", бо ліпшого від свободи й демократії так званого вільного світу, не дивлячись на всі їхні принади й спокуси, нам тут не отримати. Натомість, нам треба, користаючись вибореною свободою, подбати про життя майбутнього віку, про перспективу вічности, бо вона вже почалась для кожного з народжених, позбавивши нас вибору між буттям і небуттям, але поставивши перед вибором між життям і смертю.

м.Полтава. 29 вересня 2002 року Божого

Священик Ігор Литвин.

Примітки:

/1/ "Беседы (омилии) святителя Григория Паламы." Часть 2. "Паломник". Москва. 1993. с. 157.

/2/ Там же, с. 156

/3/ Там же, с. 161

На початок сторінки

Далі, перелік проповідей