Головна сторінка

БЕСІДА НА ТЕМУ П'ЯТНАДЦЯТОГО НЕДІЛЬНОГО ЄВАНГЕЛІЯ ВІД МАТВІЯ /92 зачало/

Перелік проповідей

"І от один з них законовчитель, спитав Його, спокушаючи: "Учителю, котра найбільша заповідь у Законі?" Він же сказав до нього: "Люби Господа, Бога твого, всім серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого. На ці дві заповіді увесь Закон і Пророки спираються."
Коли фарисеї були вкупі, Ісус спитав їх: "Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?" Кажуть Йому: "Давидів." Він до них мовить: "Як же Давид у натхненні називає Його Господом, кажучи: Господь промовив Владиці моєму: Сідай праворуч Мене, доки не покладу Твоїх ворогів Тобі під ноги. Якщо, отже, Давид його Господом називає, то як Він може бути його Сином?" І ніхто не міг Йому відповісти й слова, і від того дня ніхто не наважувався більше Його запитувати."

/Мт 22:35-46/

Споконвіку очікували євреї на прихід Машиаха, або Месії, або, по-грецькому, Христа, ще й до цих пір не облишили цього очікування прибічники юдаїзму. У перебігу подій історії Старозавітньої Церкви христів було чимало, адже так називали всіх, хто отримував посвячення через помазання святим миром, а саме: священиків, пророків та царів Народу Божого. Але ізраїльтяни чекали на унікального Христа, постання Держави Якого обіцяв св. цар Давид в останніх своїх словах, говорячи, що Бог уклав з ним "вічний союз" (2 Сам 23:3 або 2 Цар 23:3). Також про Нього говорило св. Передання, що має свій початок у значно раніших часах. Вже у присуді Бога "стародавньому змієві" - сатані після того, як той звів перших людей у раю, прозвучала обіцянка про прихід у майбутньому "потомства жінки", що "розчавить голову" диявола (Бт 3:15). "Обітниці ж були дані Авраамові та його Потомкові. - Нагадує св. ап. Павло. - Не сказано: "Потомкам", немов би про багатьох, лише про одного: "І твоєму Потомкові", Яким є Христос!" (Гал 3:16). Але головним у цій обітниці Божій було те, що давалася вона Авраамові як батькові "усіх тих, які вірять" (Рим 4:11), бо Господь говорить до патріярха через Свого ангела: "У твоєму Потомстві благословляться всі народи землі, тому що ти послухав Мого голосу." (Бт 22:18). Та на якомусь етапі нелегкої подорожі Народу Божого у земному часі сатані-спокуснику вдається зробити з частини нащадків Авраама по крові його фактичних противників по духу. Вже цар Соломон змальовує сумну картину духовного стану ізраїльтян: "На тисячу знайшов я одного чоловіка, а жінки між усіма я не знайшов ні одної." (Ек 7:28). Так утворюється неначе два Ізраїля, один з яких істинний, і його представники складають меншість, що дає привід св. прор. Ісаї говорити: "Бо хоча б у тебе, Ізраїлю, було народу, як піску в морі, то тільки останок навернеться." (Іс 20:22). А другий Ізраїль лише номінальний, тобто лише по назві, бо в суті він фальшивий.

Істинний Ізраїль складається з людей віри в Бога-Творця, а фальшивий - з тих, хто вірить у винятковість єврейського народу, у те, що етнічні євреї покликані панувати над усіма іншими народами планети, оскільки вони не такі, як інші народи, а, звісно, кращі. Іще ці дві далеко нерівні частини народу Ізраїля можна назвати духовним Ізраїлем (істинний) і тілесним (фальшивий). Так невірне потрактування Божої місії спричиняє до того, що людиною або навіть переважною більшістю цілого народу заволодіває страсть гордині, і ті, хто покликані до служіння, вважають себе призначеними до панування. Господь попускає цьому статися, бо, мабуть, вважає, що людям вкрай необхідно скласти цей складний іспит і самостійно визначити, який з двох наявних Ізраїлїв є Народом Божим і члени якого є духовними дітьми Авраама; а який складається з осіб, що про них Христос каже: "Диявол ваш батько, тож і бажаєте за волею батька вашого чинити." (Ів 8: 44). Числитися формально у складі Народу Божого - це ще далеко не достатня умова спасіння від смерти та для входження у життя вічне з Богом, бо часто трапляється така ось прикра ситуація: "На катедрі Мойсея розсілись книжники та фарисеї." (Мт 23:2). Котрі, за словами Ісуса, самі не входять у Царство Небесне і не дозволяють тим, які бажали б увійти (див. Мт 23:13), бо Небесне Царство фарисеям ні до чого, їм цілком вистачить і земного володарювання. Отже, саме представники цього роду святенників і юдейських горе-патріотів наважились спокушати Господа своїми каверзними запитаннями. Для них Месія був насамперед видатним юдейським політичним діячем, який повинен відновити суто земну велич народу Ізраіля, благословенні часи якої вже переживали євреї за часів царювання Давида й Соломона, тому відповідь Ісуса на запитання про головну заповідь Закону їм не могла не сподобатись, бо невірно була потрактована, по-фарисейському. Фарисеям цілком зрозуміло, що треба любити Бога, адже Він Бог Ізраїля; також треба любити ближнього, оскільки він юдей, а тому, звісно, Месія не змoже відродити велич Ізраіля, якщо не сповідуватиме віру любови до Бога цього племені та до співвітчизників. Але Христос недовго тішив сподівання фарисеїв приємними для них відповідями. Він перевів розмову про Месію-Спасителя від земного виміру до небесного і нагадав, що Помазаник - то не просто переможний державний діяч з династії царя Давида, а Хтось незрівнянно Вищий, бо й сам легендарний цар називає Його Владикою: "Сказав Господь Владиці моєму: "Сядь праворуч Мене, доки не покладу ворогів Твоїх Тобі підніжком." (Пс 109:1). Фарисеї, очевидно, не зовсім збагнули, про що Він говорить, бо були налаштовані, як говориться, "не на ту хвилю", але загалом це їм не сподобалось, тому вони й ненавиділи Ісуса і шукали приводу позбутися Його, щоб не плутав народ, не заважав їхній, фарисейській, "великій" справі. Отже, недоброю, фарисейською традицією треба вважати бажання деяких псевдорелігійних діячів знищювати тих, хто сповідує незрозумілі їм цінності, хто не такий, як вони, чужий, інакший...

І не варто думати, що у нашій бесіді йдеться про антисемітизм чи юдофобію, бо Новозавітній Ізраїль, Церкву Христову, Господь теж вирішив не звільняти від цього випробування, християни теж мають величезну проблему із запеклим фарисейством у своїх лавах. Як не всі юдеї часів земного перебування Христа вважали Єгову своїм племенним Богом, бо саме з них вийшли святі апостоли, так і тепер багато-хто з євреїв сповідує ортодоксальне християнство. Про це, до речі, свідчить такий яскравий приклад: євреї, як відомо, отримали пільгу від Німеччини щодо надання їм громадянства цієї комфортної у матер'яльному плані країни в якості відплати за жахи гітлерівського геноциду. Переважно цією пільгою поквапились скористатися радянські євреї і у чималій кількості переселилися до вищезгаданої країни. З огляду на це, німецькі рабини очікували істотного збільшення своїх прихожан, але їхні надії виявились марними, оскільки швидко з'ясувалося, що велика кількість радянських євреїв сповідує православ'я, не зважаючи на свою етнічну приналежність.

Отже, у цій бесіді ми говоримо про суто внутрішні проблеми Церкви, вірні якої, як і колись вірні Старозавітньої Церкви, отримали від Бога роботу по розв'язанню важливого завдання, пов'язаного з виробленням усвідомлення католичного, або соборного, або всесвітнього, глобального характеру християнства, що особливо загострилось після сумновідомої події 1054 року. Справа в тому, що тільки-но ми забуваємо про всесвітній характер нашої віри, тільки-но нам починає здаватися, що саме наша нація є чи не унікальним носієм і охоронцем автентичного християнства, так відразу й оселяється в наших душах фарисейська гординя, а релігія наша робиться лише замаскованим під християнство язичництвом. Для Христа немає Своїх і чужих народів, бо Він послав апостолів до всіх людей, без жодного винятку. Отже, і ми, якщо шукаємо спасіння й життя майбутнього віку, а не панування будь-якою ціною свого племені чи раси в цьому світі, повинні наслідувати Христа, а не лукавих фарисеїв; коритися Господові, а не намагатися використати Його у своїх земних амбітних планах. Це випробування на соборність нашого віровизнання видається дуже складним, бо багато нині марнодіє фарисеїв від християнства, адже земним людям своє, рідне, знайоме з дитинства часто здається найдобрішим, найзручнішим і найціннішим, і тому вони не здатні відділити пшеницю від полови. Духовна ж людина цінить в інших людях і народах не їхню подібність до себе у побуті, звичаях, уподобаннях, ментальності, а виключно їхню лояльність до Христа, лише можливість вільно сповідувати у їхньому середовищі християнську віру, і, бажано, без регламентації з боку земної влади, без претензій на теократію. Справжня теократія у цьому світі й за часів цього віку можлива лише у Святій Соборній Апостольській Церкві, бо тільки вона має право називатися Месіянським Народом і початком Царства Божого, що його очолює єдиний для всіх християн Голова - Христос. Він Помазаник з великої літери, бо назавжди з'єднав у Своїй Святій Особі усі три функції месіанського служіння: пророчу, архиєрейську і царську, і Царству Його дійсно не буде кінця ніколи.

м.Полтава. 6 жовтня 2002 року Божого

Священик Ігор Литвин.

На початок сторінки

Далі, перелік проповідей