Головна сторінка

БЕСІДА НА ТЕМУ СІМНАДЦЯТОГО НЕДІЛЬНОГО ЄВАНГЕЛІЯ ВІД МАТВІЯ /62 зачало/

Перелік проповідей

"Ісус вийшов звідти й пішов у сторони Тирські та Сидонські. Аж ось жінка хананейка вийшла з тих околиць і почала кричати: "Змилуйся наді мною, Господи, Сину Давида! Біс тяжко мучить мою доньку." Він не озвався до неї і словом. Тут приступили Його учні і почали Його просити: "Відпусти її, бо вона кричить за нами." Він у відповідь сказав: "Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля." Вона підійшла і, вклонившись Йому в ноги, каже: "Господи, допоможи мені!" Він відповів їй: "Не лічить брати хліб у дітей і кидати цуценятам." А вона каже: "Так, Господи! Але й цуценята їдять крихти, що падають зі столу в панів їхніх." Тоді Ісус у відповідь сказав їй: "О жінко, велика твоя віра! Нехай тобі буде, як бажаєш. І видужала її донька від тієї години."

/Мт 15:21-28/

Процес становлення особистости починається від того моменту, коли особа наважується сама собі про себе сказати правду. Це ж, до речі, стосується й цілих народів. Кожна людина, виключаючи хіба що психічно хворих, має природню здатність критично оцінювати власний стан, визначати міру своїх здібностей і досягнень у будь-якій сфері своєї діяльности. Інша справа, що нам часто бракує бажання здійснювати цю доволі неприємну, але життєво важливу процедуру. Набагато приємніше похвалити себе і тих, які мають ще менші, ніж ми здобутки, і таким сумнівним чином задовольнити свої "духовні потреби", приспавши своє сумління. Поки людина залишається на позиціях гуманістичного або антропоцентричного світогляду та завзято сповідує ідею абстрактної рівности, вона не отримує імпульсу, який би спричинив до руху її духовного удосконалення, наближення до Бога. Безперечно, всі люди мають рівноцінну гідність, оскільки всі ми створені на образ Божий, але таким же безперечним фактом є те, що всі ми маємо далеко не однакову міру уподібнення Богові. З курсу елементарної фізики нам відомо, що струм виникає лише за умови різниці потенціялів, коли ж потенціяли рівні, рух зупиняється. Це ж саме відбувається, коли на шляху струму постає ізолятор. Повертаючись до духовної сфери, зазначимо, що безпосереднє втручання Божества у перебіг земного буття належить до екстраординарних подій, які ми називаємо дивами або чудесами. Повсякчасно ж Господь дарує Свою благодать, посилає Свої випробування чи спокуси, спрямовує Свій праведний гнів на людей за посередництвом інших людей. І ті, хто шукає Бога, орієнтуючись винятково на "чудесні знамення", ризикує залишитись ні з чим. Чудоманія відводить людину від Бога, а не наближає до Нього, як віддаляла вона фарисеїв від Христа. Якщо людина шукає Божої благодати, їй слід насамперед вибрати собі духовний провід у побожному середовищі, серед осіб, поставлених на це служіння церковною владою. Часто цей пошук буває дуже нелегкою справою, але, хто шукає, той знаходить за словом Самого Христа (див. Мт 7: 7-8). Та, як електричному струмові стає на заваді ізолятор, так рухові духовного зростання людини також заважають заважають своєрідні ізолятори переважно двох різновидів. Дехто з людей, на жаль, має справу з об'єктивними чинниками ізоляції від Новозавітнього Народу Божого, а відтак і від Божої благодати, тільки через те, що їм випало мешкати у країнах з тоталітарними атеїстичними режимами або з режимами теж тоталітарної середньовічної "теократії", де суто земна влада під страхом репресій примушує всіх своїх підданих сповідувати облудне вірування, оголошуючи християнство неправовірною релігією. Християни ж, як члени Всесвітньої Церкви, повинні докладати всіх зусиль, щоб такі політичні режими зникали з лиця землі, і ми безперешкодно мали б можливість виконувати наказ Господа про навчання і хрещення людей доброї волі з усіх народів (див. Мт 28:18-20). Але в інших випадках ізоляція від Божої благодати спричиняється суб'єктивними чинниками. Людина сама себе ізолює від духовного навчання, а значить і від духовного зростання своєю гординею, У таких випадках людина не відчуває в собі духовної вбогости (див. Мт 5:3), а навпаки почувається цілком самодостатньою, не залежить ні від чого, російською - "довлеет себе", бо серйозно вважає себе, якщо не найобізнанішою і найсумліннішою з-поміж свого найближчого оточення, то, принаймні, рівною з усіма іншими, і таке "багатство" заважає їй увійти у Царство Боже, тобто віддати саму себе Христу Богові. Святий Антоній Великий пише про таких нещасних: "Повчання отців тяжкі для них, тому що вони впевнені, що самі вже знають усе." (1) Люди, що перебували у подібному стані душі, і до Самого Христа (як тепер до Його правдивих служителів) ставились з недовірою, кажучи: "Хіба Він не тесля. Син Марії, Брат Якова, Йосипа, Юди та Симона? І сестри Його - хіба не тут між нами? І ставили Йому це за зле." (Мк 6:3).

Ми завжди повинні пам'ятати про свою людську гідність, про те, що ми носимо у собі образ Божий, але також і пильнувати, щоб почуття гідности не переросло непомітно у гордість, яка швидко переведе нас у табір антихриста. Гордим людям властиво завжди відчувати себе суддями, ідеалістами, законниками і посилатися на букву закону, навіть у тих випадках, коли Іде явно перешкоджатиме пануванню духу того ж таки закону. А смиренна людина взагалі не апелює до закону, не вимагає справедливости від Господа по відношенню до себе, а лише просить Його милости. Христос часто порушував букву Закону Мойсея, як, наприклад, у випадках: з цією жінкою-хананейкою. чи з жінкою-самарянкою (див. Ів 4:7-9), чи з жінкою-блудницею (див. Ів 8:3-7), чи з кровоточивою жінкою (див. Мт 9:20-22); бо у всіх цих випадках Він формально чинив не по Закону, але цим самим зберіг дух Закону Божого.

Хананейка не належала до Народу Божого, і Христос порівнює її рідне плем'я з собаками, називаючи її доньку "цуценям", але матері не до того, щоб ображатися, бо йдеться про життя її дитини, і вона смиренно визнає реальність: "Так, Господи! Але й цуценята їдять крихти, що падають зі столу в панів їхніх." (Мт 15:27). І це, фактично, покаяння спасає її доньку.

В одному з кондаків (№11) Акафісту до Ісуса Христа ми співаємо: "Пісню від усього серця приношу Тобі я, недостойний, і, як хананейка, виголошую: "Ісусе, помилуй мене!" Бо не доньку хвору маю, а тіло, пристрастями розпещене й лютістю розпалене, тому ліки подай мені, що співаю: "Алилуя!" І цим ми показуємо своє розуміння того, що лише тоді, коли людина усвідомить свою недостойність і прийде як смиренний проситель до Христа, Котрий і тепер перебуває і діє на землі через Своє Тіло - Церкву, вона зможе отримати благодать, яка провадить до спасіння, бо у Церкві Христос відпустить їй гріхи, простить недосконалість і щедро обдарує Своєю милістю. Підкреслюємо: не виправдає на справедливому суді, а помилує і впровадить у безкінечний рух подальшого зростання в удосконаленні, у життя майбутнього віку в Царстві Своєму, де вже ніщо не зможе ізолювати Його Народ від Бога, що, власне, і є блаженством у чистому вигляді.

м.Полтава. 20 жовтня 2002 року Божого

Священик Ігор Литвин.

Примітки:

/1/ "Добротолюбие". Том 1. Москва. "Русский Духовный Центр". 1993. c. 49.

На початок сторінки

Далі, перелік проповідей