Головна сторінка

БЕСІДА НА ТЕМУ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТОГО НЕДІЛЬНОГО ЄВАНГЕЛІЯ ВІД ЛУКИ

Перелік проповідей

"І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви. А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, яка вам за те ласка? Бо те саме і грішники роблять. А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, яка вам за те ласка? Позичають бо й грішники грішникам, щоб одержати стільки ж. Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, і ваша за нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, Добрий бо Він до невдячних і злих! Будьте ж милосердні, як і Отець ваш Милосердний!"

/Лк 6:31-36/

Найбільшою нашою помилкою було б сприйняття Христової науки у суто побутовому плані. Ісус не навчає якимось житейським премудростям, що повинні привести до всесвітньої гармонії в людських стосунках, бо інакше Його наука мала б вигляд звичайної утопії. У цьому світі Христове навчання не діє, оскільки Він каже: "Моє Царство не зі світу цього." (Ів 18:36). Для того, щоб у цьому переконатися, варто собі лише уявити наркомана, алкоголіка, розпусника чи хабарника, який бажає іншим того ж, що й собі... Думається, що Христос такого б нікому не зичив. І ще: навчання Його ні в якому разі не може суперечити науці пророків, бо релігія наша має цілісний характер. У зв'язку з цим варто пригадати навчання іншого Ісуса, сина Сираха: "Чини добро смиренному, та не подавай нечестивому: відмов йому хліба, стримайся від подаяння, щоб він, бува, не запанував над тобою; бо він тобі подвійним злом відплатить за всі твої блага, які ти йому сподієш. Бо й Всевишньому грішники осоружні, і нечестивим воздасть відплатою. Подай же доброму, а за грішника не обставай." (Сирах 12:5-7). Отже, це означає, що слова Христа мали алегоричний зміст і були спрямовані не до всіх, а до лише вибраних від світу, в якості настанови щодо місіонерства.

І дійсно, ми сьогодні розглядаємо уривок із промови Ісуса, передаючи яку, євангеліст Лука починає так: "А Він, звівши очі на учнів Своїх, говорив..." (Лк 6:20). Таким чином ми з'ясували, що ці настанови стосуються виключно діяльности християн, а для побуту вони абсурдні.

Тепер нам треба врахувати той факт, що першими учнями Христа були правовірні побожні юдеї, які з дитинства засвоїли науку: "Не будеш ненавидіти брата твого в твоїм серці; докориш щиро ближньому твоєму, щоб не взяти на себе його гріха. Не будеш мститися і не будеш злопам'ятним супроти твоїх земляків. Любитимеш ближнього твого, як самого себе: Я - Господь." (Лев 19:17-18). Отже, на людей не свого народу можна було мати злобу і мститися їм, більше того: майбутні апостоли все життя слухали по синагогах оповіді на зразок оцієї: "Промовив Господь до Мойсея: "Помстись на мідянах за синів Ізраїля, і тоді приєднаєшся до своїх пращурів." (...) Вирушили вони в похід проти мідян, як заповідав Господь Бог Мойсеєві, і повбивали всіх чоловіків. (...) Позабирали сини Ізраїля в полон мідіянське жіноцтво та дітей, і всю скотину, й отари та здобутки їхні пограбували. Усі ж міста їхні, де вони жили, з усіма їхніми оселями, спалили вогнем." (Чис 31:1-2; 7; 9-10). Але в умовах Нового Завіту їм належало зробити "учнями всі народи, христячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа" (Мт 28:19), а для цього треба було навчитися любити вчорашніх ворогів, тобто неюдеїв, мати з ними найтіснішу єдність, скласти з ними одне ціле - Церкву Христову. Значить треба було навчитися чинити добро - звіщати Добру Новину (Євангеліє) - тим, які зовсім не бажали добра юдеям, рідному народові апостолів.

Проповідувати Євангеліє - це значить позичати, але у побуті ми позичаємо гроші, сподіваючись, що вони будуть витрачені на добрі справи і повернуті нам. Не так з благовіщенням: ми не знаємо, як воно буде сприйняте слухачами. Але християни не повинні перейматися тим, як з ними розплатяться за їхню працю, не повинні вибирати для проповіді лише таких людей, які справлятимуть враження вдячних і перспективних учнів. Христос зобов'язує апостолів давати, тобто навертати до віри, "не ждучи нічого назад" (Лк 6:35), не очікуючи ніякої вдячности, особливої пошани, винагороди...

Для апостолів-юдеїв все це повинно було здаватися чимось нездійсненним і новим до неймовірности, тому Ісус звертає їхню увагу на те, що Бог саме так ставиться до них: "Добрий бо Він до невдячних і злих!" (Лк 6:35). Очевидно, для того, щоб визнати себе грішниками, в них вистачало тверезости, хоча вони й вважали представників інших народів взагалі пропащими людьми. Христос же закликає їх, а відтак і нас, бути богоподібними, бо - це призначення людини як такої, але досягти цього, виявляється, неможливо без милосердя, адже милосердя є Божою властивістю.

На жаль, мусимо констатувати, що і зараз, на другому тисячолітті християнської віри, ці заклики Христа залишаються гостро актуальними. Всесвіт у свідомості більшости традиційних християн поділився на так звані "християнські народи" та народи "інших культур", на "наших" і "ненаших".

Якщо під словом "культура" мати на увазі досягнення того чи іншого народу в галузях: виробництва, науки, мистецтва, пристойних вподобань у побуті (моралі)... то треба давати собі звіт у тому, що християнство - це все ж таки не культура, а віра, спосіб існування з Богом, власне, життя; і немає ніяких "нехристиянських народів", принаймні Христос нам про такі нічого не сказав.

Отже, нам як учням Христовим належить бажати всім людям планети теж ставати християнами, тобто любити їх, а не байдуже махнути на них рукою: "Хай собі животіють у своїй незбагненній культурі." Гуманіст поважає погляди інших людей навіть, якщо не поділяє їх, а християнин повинен поважати самих людей і тому засуджувати всяку людську облуду.

Християнська любов полягає не у поблажливості до діяльности антихриста, а у турботі про спасіння людей доброї волі на всій землі, для чого, як мінімум, треба вибороти можливість вільно проповідувати Євангеліє всюди, де сприймається слово.

Не бідність людей так званого третього світу, поневолених людей, штовхає їх на акти жорстокого і безглуздого насильства, а саме злий дух антихриста, котрого бісить свобода, яка сама по собі, безумовно, не є спасінням, але без якої неможливе спасіння.

Бог попускає людям Заходу, людям, які мають можливість, якщо забажають, спастися у Христі, страждати від постійної загрози тероризму для того, щоб вони не допустили нової "залізної завіси", щоб їм не спала на розум думка заради власного комфорту ізолюватися у своєму затишку, а решту всесвіту залишити на поталу безбожним тиранам, різного роду "надлюдям", ідеологічним та псевдорелігійним "вождям", співпрацюючи з їхніми режимами економічно і цим фактично підтримуючи зло.

Заради нашого ж добра Бог не дасть нам спокою, поки не виконаємо Його святу волю: бути милосердними до тих, що перебувають у небезпеці загибелі і поширювати Євангеліє в усі кінці землі, а для цього треба боротися "проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби" (Єф 6:12).

м.Полтава. 3 листопада 2002 року Божого

Священик Ігор Литвин.

На початок сторінки

Далі, перелік проповідей