Головна сторінка

БЕСІДА НА ТЕМУ ДВАДЦЯТОГО НЕДІЛЬНОГО ЄВАНГЕЛІЯ ВІД ЛУКИ

Перелік проповідей

"І сталося, наступного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наїн, а з Ним ішли учні Його та багато народу. І ось, як до брами міської наблизився Він, виносили померлого, одинака в своєї матері, що вдовою була. І з нею був натовп великий з міста. Як же Господь побачив її, то змилосердився над нею, і промовив до неї: "Не плач!" Він підійшов і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: "Юначе, кажу тобі: встань!" І мертвий устав, і почав говорити. І Він віддав Його матері його. А всіх острах пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: "Великий Пророк з'явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм!" І розійшлася ця чутка про Нього по цілій Юдеї, і по всій країні."

/Лк 7:11-17/

В зв'язку з сьогоднішньою євангельською темою хотілося б поговорити з позиції Олександрійської богословської школи, яка більше уваги звертала на алегоричний, духовний ракурс Святого Письма, ніж на історичний, земний.

У покарання за гріх Бог призначив нашим прабатькам, Адамові з Свою, смерть. "В поті лиця твого їстимеш хліб твій, – каже Він Адамові, – доки не повернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох." (Бт 3:19). Але ми знаємо, що людина – це не саме лише тіло, не самий лише порох. В кінці земного шляху кожного з людей очікує розділення: "...і порох повернеться в землю, звідки взявся, – відкриває нам Когелет, – а дух відійде до Бога, що його Він дав." (Проп 12:7). Це дуже відповідальна і страшна мить для кожної людини, бо дух з душею на шляху до упокоєння повинен буде подолати важкі бісівські застави, що самими нами під час перебування на землі споруджуються за намовами злих духів, і цей процес у нашій конфесії називається митарствами. Але навіть у разі вдалого проходження митарств і упокоєння душі людини у лоні Авраама, справа її життя не закінчується, адже упокоється лише частина людини, бо людина в повноті або у цілості – це єдність духа, душі й тіла (див. 1 Сол 5:23). Остаточно доля людини буде вирішеною вже після другого приходу Христа на землю, коли всі знову будуть відновлені у повноті, і саме у такому стані кожен піде у те місце, яке обрав для себе ще під час свого земного шляху: покірні у вічне життя, а непокірні у вічний розпач, у вічний жаль через свою свідому впертість у невірстві чи релігійній облуді (див. Мт 25:31-46). Саме оце розділення "внутрішньої" та "зовнішньої людини" (2 Кор 4:16) можна вбачати в духовному плані сьогоднішнього євангельського епізоду: наїнська вдова – це "внутрішня людина", тобто душа і дух, а її померлий син-одинак – це "зовнішня людина", тіло, що пішло у порох земний, втратило свою індивідуальність, піддане розкладу. Христос наперед показує тим юдеям, які мали "очі щасливі, бо бачать" (Мт 13:16), що станеться у підсумку: тіло людини буде оживлене й повернуте душі, як син наїнської вдови був оживлений і повернутий матері. І вчинить це саме Він, Син Божий і Людський, Якому дана "всяка влада на небі й на землі" (Мт 28:18), Який застерігає: "І блаженний той, хто не спотикнеться через Мене." (Лк 7:23). Адже відновлення у повноті в кінці світу буде радісним тільки для тих людей, які прийняли Христа, з вдячністю поєдналися з Ним завдяки Його святій Жертві в Таїнстві Євхаристії. Ми маємо можливість увійти в життя вічне і уникнути смерти й Страшного Суду вже тут, під час земного існування, бо каже Господь: "Істинно, істинно говорю вам: Хто слово Моє слухає й у Того вірує, Хто послав Мене, – живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя. Істинно, істинно говорю вам: Надходить час, – ба, вже й тепер він, коли померлі почують Сина Божого голос, а почувши – оживуть. Бо як Отець має життя у Собі, так і Синові дав, щоб мав життя у Собі. І владу Йому дав суд чинити, Він бо – Син Людський." (Ів 5:24-27). Але багато є й таких людей, які не приймають Христа за Бога, або таких, що удають з себе християн, про яких Він каже: "Оцей народ устами Мене поважає, серце ж їхнє далеко від Мене." (Мт 15:8). Ніхто з нас не має права вже тепер судити ні про себе, ні про інших, бо не уникнемо помилки у своїх судженнях: "Не судіть, щоб вас не судили, – наказує Господь, – бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою міркою міряєте, такою і вам відміряють." (Мт 7:1) Але цей наказ зовсім не звільняє нас від відповідальности за наш вибір та від оцінки вчинків наших ближніх і ворогів. Самостійно людина не спроможна спастися, вона повинна вибрати для себе релігійну конфесію (сповідання), певну юрисдикцію, конкретну парафію (приход), тобто свою духовну родину, своїх духовних братів і сестер. І, думається, судитимуть або не судитимуть нас саме з урахуванням мотивації нашого релігійного вибору: обрали ми Христа чи просто "батьківську віру", полюбили ми Бога й ближніх чи просто наслідували традицію і безпідставно пишались "вірою свого народу", прагнули ми об'єднання всіх людей доброї волі всесвіту в Єдиній Святій Соборній Апостольській Церкві, чи навпаки шукали розділення і протиставлення народів, акцентуючи увагу на несуттєвих і дочасних відмінностях, шукаючи скалку в очах інших і прощаючи собі неабиякі колоди у власних очах (див. Мт 7:3-5). Одним словом, звернулися ми до Христа по допомогу, призвали ми Його ім'я (див. Дії 2:21), чи покладалися "на вельмож, на сина чоловічого, який не може спасти" (Пс 145:3). З огляду на це, нам треба молитися, щоб Господь обдарував нас достатньою кількістю розуму і спроможністю не переплутати Христа з антихристом, а також наділив нас "духом потужним" (Пс 50:12) щирости й відваги, бо стояти на боці правди у цьому світі дуже нелегко і за це треба багато терпіти, але маємо надію, адже Син Божий обіцяє: "Вас ненавидітимуть усі за Моє ім 'я, але хто витримає до кінця, той спасеться." (Мт 10:22).

м.Полтава. 10 листопада 2002 року Божого

Священик Ігор Литвин.

На початок сторінки

Далі, перелік проповідей