Головна сторінка

БЕСІДА НА ТЕМУ ДВАДЦЯТЬ ДРУГОГО НЕДІЛЬНОГО ЄВАНГЕЛІЯ ВІД ЛУКИ

Перелік проповідей

"Був один чоловік багатий, що одягався у кармазин (порфіру) та вісон та бенкетував щодня розкішно. Убогий же якийсь, на ім'я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий; він бажав насититися тим, що падало в багатого зі столу; ба навіть пси приходили і лизали рани його. Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали. В аді, терплячи важкі муки, зняв він очі і побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, і він закричав у голос: Отче Аврааме, змилуйся наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого і прохолодить мій язик, бо я мучуся в полум'ї цім. Авраам же промовив: Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. А крім того всього між нами й вами велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять. Отче, сказав багатий, благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; я маю п'ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки. Авраам мовив: Мають Мойсея та пророків; нехай їх слухають. Той відповів: Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються. А той відізвавсь до нього: Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять."

/Лк 16:19-31/

Як і вся наука Христова, ця притча містить у собі два виміри: соціальний і духовний. До розуміння й виконання волі Божої однаково зобов'язує нас зміст обох цих вимірів, хоча один з них Господь називає "найменшим", а другий – "великим". Тим не менше, за Його словом: "Хто вірний у найменшім, той і у великому вірний; а хто нечесний у найменшім, той і у великому нечесний." (Лк 16:10).

Більшість богословських розважань на тему сьогоднішньої євангельської притчі закцентовані саме на соціальному її вимірі, оскільки він дійсно лежить, так би мовити, на поверхні. Але споглядаючи навіть і цей вимір притчі, не варто знижуватись до банального моралізаторства в гуманістичному дусі про бажаність встановлення справедливого соціального ладу в одній окремо взятій країні чи в усьому світі ще за часів віку цього, бо Христос досить прозоро натякає на те, що такого дива ніколи на цій землі не буде, кажучи Своїм учням: "Бідних матимете з собою повсякчас, Мене ж матимете не завжди." (Ів 12:8). Та й загалом справа не в тому, що Лазар був убогим, а в тому, що він був побожним. "Але чому бідняка Господь називає на ім'я, а багатого виставив безіменно?" – Замислюється св. Григорій Палама й відразу ж дає відповідь: "Тому, можна сказати, що ім'я вбогого цього, відповідно до євангельського висловлювання, записане на небесах (Лк 10:20), а багатого і пам'ять разом з іменем стерта звідти й загинула (Пс 9:6; 33:17). Бо й псалмоспівець говорить про таких: "Не спом'яну імен їхніх моїми устами." (Пс 15:4). Оскільки ж з багатих кожен може до себе пристосувати цю притчу і, вважаючи себе таким, отримати поштовх до покаяння, то ще й тому багатий виставлений без імени, оскільки таким чином мова йде про кожного багатія. А з бідних кожен вважати себе Лазарем не може, хоча б і страждав подібно до нього. Тому що смиренно належить зносити волю Владики. І ось тому ще бідний названий на ім'я. (...) Господь же, показавши такого багатія, який не спасається, відразу вказує нам і на спасенного багатія, а таким є Авраам." /1/ Отже, як бачимо, справа зовсім не у кількості чи відсутності майна, а у побожності чи безбожності.

Тому надалі хотілося б зосередитись на духовному вимірі цієї притчі або на "великому".

В образі багатія неважко угледіти безбожний настрій людської душі, антропоцентричну самозакоханість людини як такої, суто земну самовпевненість й гуманістичну самодостатність. Як тут не згадати з дитинства відомий кожній совітській людині "крилатий" вислів: "Человек – это звучит гордо!" Такий гордовитий світогляд неодмінно одягає свого носія у "порфіру" – червоне вбрання владолюбства, та "вісон" – біле священицьке вбрання, та й запрошує на "свято життя", – "щоденний розкішний бенкет" земних тілесних і душевних насолод. І дійсно, якщо пильно придивитися, то не можна не помітити, що носії саме такого світогляду хазяйнують у цьому світі, впевнено розвалившись у всіх вигідних владних кріслах, вони також прагнуть диктувати, що треба вважати священним. Добре описують цей стан душі класики красного письменства:

"До нас в науку! ми навчим,

Почому хліб і сіль почім!

Ми християне; храми, школи,

Усе добро, Сам Бог у нас!"

– Такими побачив Тарас Шевченко претензії "багатія", ім'я котрому: російський шовінізм, який і до цього часу вперто плекає маніакальну впевненість у "боговибраності" "святої Русі" та в тому, що вона має право насильно "ощасливлювати" деяких сусідів:

"Якби ви з нами подружили,

Багато б дечому навчились!

У нас же й світа як на те -

Одна Сибір неісходима,

А тюрм! а люду!.. Що й лічить!

Од молдованина до фіна,

На всіх язиках все мовчить

Бо благоденствує!" /2/

Дуже дотепно описує у своїй кращій манері безпосередність "багатія" Микола Гоголь під образом Собакевича: "Толкуют: просвещенье, просвещенье, а это просвещенье – фук! Сказал бы и другое слово, да вот только что за столом неприлично. У меня не так. У меня свинина – всю свинью давай на стол, баранина – всего барана тащи, гусь – всего гуся!" – Ось така "філософія" споживацтва. /3/

Спостерігати збоку за "багатієм" завжди неприємно:

"Я не люблю уверенности сытой, – скаржиться Володимир Висоцький, – Уж лучше пусть откажут тормоза." /4/

Але найважливіше завдання християнина – це розпізнання "багатія" в собі: у своїй поведінці, своїх прагненнях, своїх претензіях... а також викриття його серед своїх. "Багатій" – раб гордині, він сам себе й усе своє називає найкращим навіть тоді, коли для цього не існує ніяких підстав, а, швидше, навпаки. Тому таке "багатство" засліплює і обмежує, а, врешті, робить своїх "володарів" повними банкрутами: "Багаті збідніли й зголодніли, а ті, що шукають Господа, не будуть позбавлені ніякого добра." (Пс 33:11) /5/

Саме "ті, що шукають Господа" і виступають у сьогоднішній притчі під іменем "Лазар", що у перекладі з єврейської означає: "Бог Помічник". (6) Дійсно побожні, себто святі, люди не бажають нічого від цього світу, а, головне, не прагнуть влади й слави, тому вони й тримаються тут, фігурально кажучи, "крихтами" людської шани. Частіше вони отримують рани від суспільства, і на допомогу їм приходять віддані до смерти, але зовсім незначні у світському значенні друзі, які, одначе, здатні розгледіти велич під зовнішньою вбогістю, а також відчути сморід смертного гниття під блиском земного золота. Цю відданість Христос порівнює з собачою, вона, як може, лікує рани, завдані святості жорстоким і несправедливим світом, за що її носії неодмінно отримають свою нагороду від Господа: "Хто напоїть вас кухлем води, – каже Христос Своїм учням, – тому що ви Христові, – істинно кажу вам, – той не втратить своєї нагороди. " (Мк 9:41). Такі душі не образяться за те, що Ісус називає їх "псами", бо вони не хворі на страсть марнославства, їм байдуже, що хтось вважає їх жалюгідними, оскільки вони звикли запобігати перед Господом Богом, а не перед суспільною думкою. "Марнославна людина є ідолослужителем, – зауважує св. Іван Ліствичник, – вона вважає, що шанує Бога, але насправді догоджає не Богові, а людям. Всяка людина, котра любить себе хвалити, марнославна. (...) Марнославний подвижник сам собі чинить подвійну образу, оскільки тіло своє виснажує, а нагороди не отримує." /7/ Немарнославна ж людина у світі не має пошани, але, служачи дійсній побожності, дійсній мудрості, дійсній порядності в інших, вона догоджає Самому Богові, Котрий Святий і в святих перебуває, у твердині сили Його. /8/

Отже, як "Лазар", так і його друзі у цьому світі не ціняться, а нагороду у ньому отримує "багатій". Натомість у майбутньому "багатія" очікує пекло, бо у своїй зарозумілості він зухвало відкидає не лише "Мойсея і пророків", але й Того, про Чий прихід вони пророкували, -Христа, що повернувся з мертвих.

Господь ніколи не відмовляється від Своїх обіцянок, ніколи не забирає назад Своїх дарів, – Він зразок постійности і надійности. Давши людині буття, Він уже ніколи не забирає його, не повертає її у небуття. З одного боку це вселяє в нас радісну надію, але з іншого – великий страх: а що, коли безкінечне буття буде для нас пеклом? Та наша доля цілковито залежить від нас, Бог нікому не бажає загибелі і до всіх однаково Добрий. Але Він обдарував нас свободою і відтак погоджується на наш вибір навіть тоді, коли цей вибір веде нас до вічної загибелі. Він нікого насильно не робить ні "багатієм", ні "Лазарем", а лише влаштовує для нас посильне випробування, щоб ми самі визначились: отримати своє тут чи, перетерпівши, дочекатися воскресіння мертвих і життя майбутнього віку; обгортатися тепер тлінними порфірою та вісоном чи задовольнитися щастям, яке дає постійна убогість на духовне зростання, тобто безкінечне прагнення до пізнання й виконання святої волі Божої.

Дай же, Боже, нам не помилитися, бо наш теперішній вибір, як видно з цієї притчі, не матиме зворотньої дії, і, коли приховане тепер стане явним у майбутньому, вже пізно буде жалкувати й намагатися виправити становище, адже навіть Боже терпіння має межі, і прийде час, коли Він скаже: "Бо вогонь Мого гніву розгорівся; горить аж до Підземелля-Прірви; він пожирає землю з її плодами, спалює підніжжя гір." (Втор 32:22). "Потужний стане клоччям, праця ж його – іскрою. Вони горітимуть обоє разом, і нікому буде гасити." (Іс 1:31).

м.Полтава. 24 листопада 2002 року Божого

Священик Ігор Литвин.

Примітки:

/1/ Свт. Григорий Палама. Беседы (Омилии). Часть 2. Москва. "Паломник". 1993. c. 186.

/2/ Т. Шевченко. Кобзар. Київ. "Радянська школа". 1986. c. 262-263.

/3/ Н. Гоголь. Мертвые души. Москва. Изд. "Правда". 1954. c. 102.

/4/ В. Высоцкий. Избранное. Москва. Изд. "Советский писатель". 1988. с. 112.

/5/ "Молитовний Псалтир". Львів. "Свічадо". 2000. c. 88.

/6/ С. В. Булгаковъ. Настольная книга для священно-церковно-служителей. Москва. Издательский отдел Московского Патриархата. 1993. c. 724.

/7/ "Добротолюбие". Том 4. Москва. "Русский Духовний Центр". 1993. с. 541.

/8/ "Служебник". Київ. Видавничий відділ УПЦ КП. 1999. c. 55.

На початок сторінки

Далі, перелік проповідей