Головна сторінка

БЕСІДА НА ТЕМУ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТОГО НЕДІЛЬНОГО ЄВАНГЕЛІЯ ВІД ЛУКИ

Перелік проповідей

"І ось якийсь законовчитель устав, щоб Його випробовувати, та й каже: "Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?" А Ісус мовив до нього: "В Законі що написано? Як там читаєш?" Озвався той і каже: "Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю; а ближнього твого, як себе самого." "Ти добре відповів, – сказав (Ісус), – роби це і будеш жити."
Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: "А хто мій ближній?" Мовив тоді Ісус, кажучи: "Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого. Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його і, збочивши, пройшов мимо. Так само і левіт прийшов на те місце, глянув на нього і пройшов мимо. Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (до нього) і, побачивши його, змилосердився. Він приступив до нього, перев'язав йому рани, полив їх оливою й вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним. На другий день він вийняв два динарії, дав їх господареві й мовив: "Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся." Хто з цих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?" Він відповів: "Той, хто вчинив над ним милосердя." Тоді Ісус сказав до нього: "Іди і ти роби так само."

/Лк 10:25-37/

У притчі про "доброго самарянина" Христос дає вичерпну відповідь на питання, котре не може не постати перед кожним, хто намагається давати собі звіт у мотивації своєї діяльности на духовній ниві. Господь майстерно підвів законовчителя до постановки цього питання, коли порадив йому діяти: "Роби це і будеш жити." (Лк 10:28). Законовчитель як людина вчена не міг не знати теорії, він з готовністю повторює завчену заповідь про любов – сенс і підсумок Закону Божого. Але, виявляється, що цей навчений Закону юдей не здатен до релігійної практики, оскільки навіть не може реально розпізнати один з об'єктів отієї заповітної любови. А якщо не любиш ближнього, бо не знаєш, кого, власне, вважати таким, то відтак не любиш і Бога, як випливає з учення св. ап. Івана: "Коли хтось каже: "Я люблю Бога", а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, Якого він не бачить. І таку ми заповідь одержали від Нього: "Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого." (1 Ів 4:20-21). Отже, вкрай необхідно мати відповідь на питання: "А хто мій ближній?" (Лк 10:29). Але ця відповідь не може бути однозначною і конкретною на всі часи і для всіх обставин, тому Ісус вдається для пояснення до жанру притчі. Втім далеко не всі, хто її чули й читали, щось збагнули, про що маємо достовірне свідчення, яким сміливо можна вважати всю історію Церкви аж до сучасного її стану. Говорячи так, маємо на увазі, безумовно, Церкву земну, яка ще тільки веде війну духовну, котра невідомо ще чим закінчиться для кожного з її членів. Бо члени Церкви небесної вже довели своєю святістю, що знали відповідь на це складне запитання законовчителя, тобто почули Христа, бо мали вуха духовні. До того ж святі потрудилися не лише розпізнати у натовпі ближніх, а ще й полюбити їх, що незрівнянно важче.

Як ми вже зазначали, відповідь Христа носить доволі складний характер, тому притчу про "милосердного самарянина" треба розглянути детально.

Можна було б, звісно, скласти декілька більш-менш красивих фраз про те, що ближнім нашим належить вважати кожну людину, котру Провидіння Боже поставило на нашому шляху, а "добрий самарянин" – це ніщо інше, як таке собі уособлення соціальної взаємодопомоги в людському суспільстві. Але далеко не кожна красива фраза має хоча б якесь відношення до істини. Це, як на мене, стосується і знаменитої фрази російського, як вважають, християнського письменника Федора Достоєвського про красу, яка буцімто спасе світ, начебто цього вже не зробив Ісус Христос Своєю Жертвою, перебіг принесення якої назвати красивим було б відвертим блюзнірством з боку християнина і збоченням навіть з боку світської людини. Особисто мені більше подобається японське прислів'я про те, що говорити красиво – це вже саме по собі некрасиво. Мабуть, сенс цього прислів'я полягає у тому, що красива промова покликана звабити чимось слухача або читача, а істина потребує свідомих і тверезих прихильників, а не зваблених і захоплених. Екзальтованість робить людину жалюгідною, Христос заповідає нам зовсім інше: "Будьте, отже, мудрі, як змії, і прості, як голуби." (Мт 10:16). Тому варто відкинути спокусу обійтись сентиментальними розпливчатими фразами і спромогтися вникнути в сутність слів Спасителя з Його ж таки допомогою.

Христос каже: "Один чоловік..." - і цим Він, на мою думку, показує, що йдеться не про кожну людину, бо, якби так, то Він почав би просто: "Чоловік..." Отже, Господь мав на увазі певну категорію людей, частину людства, яка просувається "з Єрусалиму до Єрихону".

До речі, словом "спускався" перекладене грецьке слово катабаїно, що означає відходити, покидати Єрусалим. /1/

Та повернімось до того, що йдеться не про кожну, а про людину, яка шукає Бога, тобто про людину по суті, а не лише за назвою. З точки зору сучасного ліберального гуманіста таке твердження повинне видаватися брутальною образою людської гідности, але християнам належить керуватися дещо іншими етичними категоріями, які викладені в науці святих Отців Церкви, один з яких зауважував між іншим десь у четвертому столітті таке: "Людиною треба називати або того, хто розумний (духовно), або того, хто почав виправляти себе. Невиправного не треба називати людиною, тому що ця властивість (тобто невиправність) не людська. Від таких треба тікати." /2/ Так вважав св. Антоній Великий. Тому і Христос наставляє Своїх учнів: "Не давайте священне собакам, ані кидайте перед ваших перед свиньми, щоб не потоптали їх ногами й, обернувшись, вас не роздерли." (Мт 7:6). Зрозуміло, що Він говорить не про техніку безпеки у поводженні з домашніми тваринами, а попереджає саме про загрозу з боку, так би мовити, неближніх. Тому, коли Ісус каже : "Один чоловік..." – Він має на увазі справжню людину, себто таку, що вже стала на шлях виправлення і тому зазнає нападів.

У часи земного перебування Христа кожен, хто опинявся на вірному шляху до Бога, не міг не потрапити до Єрусалиму, бо лише там існував єдиний у світі Храм Божий: "...Я вибрав Єрусалим, щоб там пробувало Моє ім'я..." (2 Хр 6:6) – каже Господь Бог. Але часи такого стану речей тоді вже минали, надходила нова доба – часи Нового Завіту, коли вірні: "... призивають на всякому місці ім'я нашого Ісуса Христа, Господа їхнього і нашого," (1 Кор 1:2) – зауважує св. ап. Павло. Географія розселення новозавітнього Народу Божого розповсюджується на цілий всесвіт, і Єрусалим відтак втрачає своє значення єдиного центру істинної релігії, а єврейський етнос – єдиного Народу Божого з-поміж усіх народів землі. Христос образно передає динаміку цих доленосних змін у змалюванні виходу істинної релігійности зі старозавітньої Святої Землі. Колись євреї на чолі з вождем і пророком Мойсеєм увійшли у Святу, обіцяну їм Землю через Єрихон, а тепер духовний Ізраїль на чолі з Царем Христом проробляє той самий шлях, але у зворотньому напрямку. Добра Новина виходить у всесвіт, правдива релігія повертається до всіх народів: з Єрусалима до Єрихону і далі: "І ця Євангелія Царства буде проповідуватись по всьому світові, на свідоцтво всім народам. І тоді прийде кінець." (Мт 24:14) – Відкриває нам Господь Свої плани.

Але цей шлях не менш важкий і небезпечний для християнина, ніж була подорож з Єгипту до Святої Землі для євреїв, бо він пролягає через світ, і тому Христос нас відразу попереджає: "Ненавидить вас світ – то знайте: Мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо Я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ. Згадайте слово, що його був Я вам вирік: Слуга не більший від пана свого. Переслідували Мене – переслідуватимуть і вас. А слово Моє зберігали – зберігатимуть і ваше." (Ів 15:18-20). Отже, дорога нашої віри лежить через ворожий їй світ, що сповнений лихими розбійниками – демонськими пастками й засідками, з яких вони повсякчасно нападають на неї. "Світ є поняттям збірним, котре обіймає собою те, що зветься страстями. Коли у сукупності хочемо назвати страсті, називаємо їх світом, а коли хочемо розрізнити їх за різницею назв їхніх, називаємо їх страстями,"/3/ – роз'яснює св. Ісак Сирин і дає настанови щодо розумного поводження у світі: "Світ цей є змаганням і полем для змагань. Час цей є часом боротьби. (...) Тут один закон – бадьоритись і протистояти." /4/ Тому й Христос попереджає християн: "У світі страждатимете. Та бадьоріться! Я бо подолав світ." (Ів 16:33).

Отже, віра наша зазнає лютих ударів з боку світу від "правителів цього світу темряви" і від "духів злоби в піднебесних просторах" (Еф 6:12) і вона не отримає вже ніякої підтримки від старозавітнього священнодійства, бо в часи Нового Завіту старозавітні жертвоприношення і старозавітне законовчительство вже не єднають людину з Богом, оскільки їхній час вже безповоротно минув. Тому й попустив Бог руйнування Єрусалимського Храму і втрату старозавітнього єврейського священства назавжди. Відтак саме Старий або Ветхий Завіт і змальовує Христос під виглядом священика з левітом, що неспроможні вже відживити віру в Бога, уздоровити релігійність людини.

І тут з'являється "добрий самарянин", Котрий бере на Себе лікування людської духовности, і під цим образом неважко розгледіти Самого Христа. Він змальовує Себе у вигляді самарянина, тому що самаряни для правовірних юдеїв були взірцевими єретиками, ворогами істини, бузувірами, теж саме юдейські старшини й законники думали і про Христа. "Він з сильними буде ділити здобич, бо видав на смерть Свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли Він узяв на Себе гріхи багатьох і за грішників заступався." (Іс 53:12) -провістив про Нього ще пророк Ісая.

Христос кладе людську віру в Бога на лікування до Церкви, образом якої у цій притчі служить готель або "заїзд", і дає "господареві готелю", тобто служителям Церкви, спроможність продовжувати Його справу спасіння, забезпечуючи їх "грошима" – духовним багатством. А Сам "від'їжджає", тобто возноситься на небо, але обіцяє повернутися і розплатитися з тими, кому доручив опіку над справою спасіння людства, догляд за святою вірою в Бога.

Та найважливіше для нас збагнути висновок, бо у підсумку відповіддю на пряме запитання законовчителя була настанова: "Іди і ти роби так само." (Лк 10:37). На перший погляд, – це досить дивна відповідь на запитання: "А хто мій ближній?" (Лк 10:29). Ісус не закінчує притчу тим, що нашим ближнім треба вважати того, хто поставиться до нас милостиво, навпаки, Він закликає нас бути богоподібними і чинити так, як чинить Він, тобто продовжувати Його справу і в ній набувати собі ближніх – справжніх людей за визначенням св. Антонія Великого, бо лише такі люди спроможні бути ближніми, тобто справжніми друзями один одному згідно з заповіддю Христа: "Це Моя заповідь, щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив! Ніхто неспроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає. Коли ви робите все, що Я вам заповідаю, то ви – друзі Мої." (Ів 15:12-14).

А всі інші люди, хоча й близько від нас знаходяться у просторі й часі, хоча й є нашими співвітчизниками або навіть рідними по крові, все таки – вороги нам по духу, якщо вони не правдиві християни. Саме на ці дві категорії поділив Христос людство: "Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов Я принести на землю, а меч. Я прийшов порізнити чоловіка з його батьком, доньку з її матір'ю і невістку з її свекрухою. І ворогами чоловіка будуть його домашні." (Мт 10:34-35).

Втім, любити Він заповідав і ближніх, і ворогів, тобто нікому не бажати загибелі й вічної муки, а всім – лише добра, зважаючи, безумовно, на особистий вибір кожного.

Отже, всіх людей нам належить бажати зробити своїми ближніми – християнами, та далеко не всі, на жаль, бажають того ж самого, а лише ті, що потребують і шукають нашої допомоги, чиї душі лежать розшарпані світом і ждуть "доброго самарянина" – Христа, бо інші самі поробилися знаряддям отого світу і помічниками розбійників, і від таких краще тікати за порадою св. Антонія Великого.

А закінчити бесіду хотілося б словами св. Ісака Сирина: "Яка прекрасна й гідна хвали любов до ближнього, якщо тільки турбота про неї не відволікає нас від любови до Бога." /5/

м.Полтава. 15 грудня 2002 року Божого

Священик Ігор Литвин.

Примітки:

/1/ Греческо-русский словарь Нового Завета. Перевод краткого греческо-английского словаря Нового Завета Баркли М. Ньюман. Российское библейское общество. Москва. 2000. с. 114.

/2/ "Добротолюбие". Том 1. "Русский Духовний Центр". Москва. 1993. с. 66.

/3/ "Добротолюбие". Том 4. "Русский Духовний Центр". Москва, 1993. с. 650.

/4/ Там же. с. 678.

/5/ Там же. с. 750.

На початок сторінки

Далі, перелік проповідей