Головна сторінка

БЕСІДА НА ТЕМУ ДВАДЦЯТЬ СЬОМОГО НЕДІЛЬНОГО ЄВАНГЕЛІЯ ВІД ЛУКИ

Перелік проповідей

"Ісус навчав в одній з синагог у суботу. Була ж там одна жінка, що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена і не могла ніяк випростатись. Побачивши її, Ісус покликав і промовив до неї: "Жінко, ти звільнена від твоєї недуги." І поклав на неї руки, і вона зараз же випросталась і почала прославляти Бога, Тоді начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: "Шість днів є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте і оздоровляйтесь, а не в день суботній." Господь у відповідь сказав до нього: "Лицеміри! Чи кожний з вас не відв'язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти? Цю ж, доньку Авраама, що її сатана зв'язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих узів звільнити в день суботній?" І як Він говорив це, усі противники Його засоромились, а ввесь народ радів усім славним вчинкам, які Він зробив."

/Лк 13:10-17/

Церковні люди взагалі, а особливо духовні провідники, на жаль, часто плекають схильність до схематизації релігійної теорії і практики, тобто споглядального та діяльного духовного життя. Зрозуміло, що легше за все створити корпус приписів на всі випадки, які б настільки зарегламентували людське земне існування, що таким чином людина, як начебто, цілковито була б позбавлена можливости вчинити щось непобожне, себто згрішити. Деяким здається, що діючи за певною схемою, вони отримують щось на зразок влади над Богом, Який, за їх думкою, не має права відмовити їм у Своїй милості, з огляду на те, що всі ними ж встановлені правила було виконано майже досконало. Прибічники такої релігійности уявляють собі стосунки з Господом як взаємне жертвоприношення. Наприклад, людині зовсім не хочеться йти до храму Господнього у святий день, але вона все одно йде, відклавши цікавіші чи, як їй здається, нагальніші справи на інший день, а Бог повинен їй за це відплатити. Далі: ця людина не має ніякого бажання слухати навчання через те, що воно, очевидно, видається їй неактуальним і доволі нудним, але вона все ж таки примушує себе стояти і чемно слухати. Бог же повинен прийняти і цю "жертву" та й відплатити їй ще й за це...

Отже, виходить, що з одного боку людина робить те, чого їй не хочеться робити, так би мовити, "жертвує", а з іншого – Бог не повинен відмовити такій терплячій людині і теж має вчинити те, чого Йому не хочеться, – прийняти за чисту монету знаки уваги цієї людини. Зрозуміло, що такі розрахунки є повним абсурдом, оскільки Господь завжди вчиняє по-Своєму, і людині ніколи повністю не збагнути мотивацій Його вчинків шляхом застосування засобів земного мудрування. Наприклад, з точки зору морально порядної людини св. патріярх Яків-Ізраїль негідно поводився зі своїм рідним братом Ісавом та й батька свого обдурив, користуючись його старечою неміччю... а Бог саме такого чоловіка обрав для здійснення Свого плану. Тому й Христос заперечує створювачам схем духовного удосконалення та ревнителям букви Закону, згадуючи слова св. пророка Осії: "Ідіть, отже, і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви. Бо Я прийшов кликати не праведних, а грішних." (Мт 9:13).

За фарисейською логікою і Христос, і зігнута жінка повинні були б "пожертвувати" своїми бажаннями (Він – уздоровити, а вона – уздоровитись) заради буквального виконання припису Закону про заборону працювати в суботу, у день спокою. Але за логікою любови, як може людина мати спокій, коли бачить, що ближній (донька Авраама) мучиться, а допомогти йому вона не має права, хоча й має можливість? Та навіть, якщо мова йде не про ближнього і не про людину, а про тварину, то й тоді належить знехтувати буквальною забороною, щоб вчинити милосердно. Така наука Христова.

Вустами св. пророка Осії Бог зауважує нам, що Йому також приємне наше бажання пізнавати Його: "Бо Я бажаю милости, а не жертви; і знання Бога – над всепалення." (Ос 6:6) Очевидно, Йому більше подобається не відстоювання довгих церковних відправ, а наше щире зацікавлення тими речами, які Він вирішив нам відкрити. "Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ довго молитесь, через те осуд тяжчий ви приймете!" (Мт 23:14) – Каже Ісус. Бо Він хоче від людини щирої розмови і співпереживання Священної історії, а не відбування, не "жертвування" з нашого боку часом і терпінням болю у ногах та спині.

Отже, ознакою духовного зростання треба визнати не звичку до бездумного виконання численних правил та приписів конфесійної системи, а усвідомлення їх нагальної важливости у справі Божого Домобудівництва нашого спасіння від загибелі і свідоме докладання зусиль у намаганні всебічно сприяти цій святій справі у міру своїх сил; не холодне дотримання букви церковного законодавства, а вияви щирого милосердя; не повсякчасне утримання від гріховних вчинків, а втрату самого бажання діяти злочинно. "Вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога, в Христі Ісусі," (Рим 6:11) – наставляє нас св. ап. Павло.

Господь хоче від нас любови, а примусити до любови неможливо ні себе, ні, тим паче, інших. Любов – це дар Божий, і щаслива та людина, що його сподобиться, бо й Господь обдаровує тих, кого любить, а не скрупульозно розраховується із хазяйновитими заробітчанами на духовній ниві.

м.Полтава. 5 січня 2003 року Божого

Священик Ігор Литвин.

На початок сторінки

Далі, перелік проповідей