Головна сторінка

БЕСІДА НА ТЕМУ ТРИДЦЯТЬ ДРУГОГО НЕДІЛЬНОГО ЄВАНГЕЛІЯ ВІД ЛУКИ

Перелік проповідей

"Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто). Був там чоловік на ім'я Закхей; він був головою над митарями і був багатий. Він бажав бачити Ісуса, Хто Він Такий, але не міг через народ, бо був малого зросту. Побіг він наперед, виліз на сикомор, щоб подивитись на Нього, бо Ісус мав проходити там. Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: "Закхею, швидше злізай, бо Я сьогодні маю бути в твоїм домі," І зліз той швидко і прийняв Його радо. Всі, побачивши те, заходилися нарікати та й казали: "До чоловіка грішника зайшов у гостину." А Закхей устав і до Господа промовив: "Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимось когось і покривдив, поверну вчетверо." Ісус сказав до нього: "Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. Син бо Людський прийшов шукати і спасти те, що загинуло."

/Лк 19:1-10/

Сьогоднішній євангельський епізод дуже актуальний для теперішніх українців та й взагалі для людини пострадянського простору, яка шукає сенсу існування, бо не може задовольнитися суто матер'яльною складовою свого перебування на землі. Особисто я скептично ставлюсь до тверджень про те, що, мовляв, ми, слов'яни пострадянського простору, – спадкоємці тисячолітньої традиції Східної Церкви, оскільки маю уявлення про духовний стан моїх батьків і дідів, а також старших поколінь моїх друзів, знайомих, сусідів... Зараз не час вдаватись до детального аналізу духовного стану українських селян дев'ятнадцятого століття, бо це – предмет окремої бесіди, зауважу лише, що й він був далекий не тільки від ідеального, а й навіть від задовільного. Про це я вичитав в етнографічній літературі. Звісно, окремі інтелектуали, фахівці з історії, літератури, мистецтва і в часи "влади рад" мали можливість ознайомитись зі спадщиною духовної еліти Київської Руси, Литовського князівства, Гетьманщини, але переважна більшість нашого народу була протягом трьох поколінь цілком відірвана від кращих здобутків свого минулого. Отже, коли ота "влада рад" трансформувалася у теперішній політичний режим, іделогію якого дуже важко визначити, а про політику сумно згадуватити, більшості з тих українців, які щось забажали дізнатися в духовній сфері, довелося все починати спочатку. Я, зокрема, вперше прочитав Євангеліє у двадцять вісім років. Про себе можу сказати, що офіційна церковна інституція дореволюційної Росії не викликала у мене ніякої симпатії, тому я радію з приводу мого знайомства з Христом безпосередньо. При першому знайомстві я побачив Спасителя не через призму, сконструйовану "Вєдомством Православного Ісповєданія", тобто не через зубріння "Отче наш" церковно-слов'янською мовою у церковно-приходській школі з-під палки якогось сільського попа дев'ятнадцятого століття, а з оповідання євангеліста Матвія, і відразу полюбив Його. Чесно кажучи, полюбив я Ісуса тоді ще не як свого Спасителя, а просто як надзвичайно Хорошу Людину.

Уособлення ідеальної людини я напівсвідомо шукав з дитинства, гортаючи сторінки книжок, слухаючи розповіді старших, переглядаючи фільми... Доволі приємна особистість складалась у підлітковій уяві в результаті співпереживання пригод персонажів Дюма, Лондона, Купера, Ремарка, Висоцького... То був простий, мужній, розумний і досвідчений чоловік, який помилявся, але не зраджував; був тактовний, але не манірний; мав слабкості, але нічому не дозволяв заволодіти своєю душею, такий собі архетип за Юнгом. Я намагався наслідувати цей збірний образ, але відчував, що мені це не вдається, бо він мені не допомогав. Та і як може надати допомогу той, кого насправді не існує, хто сам є лише плодом колективної фантазії? Звісно, окремі привабливі риси характеру цього хлопця існували реально, але такої особистости все ж таки ніколи не було, а відтак він не міг стати моїм другом і помічником.

Зовсім по-іншому складались мої стосунки з Ісусом Христом. Я інтуітивно відчував, що це – цілком Реальна Постать і до Нього можна наблизитись, але з допомогою якогось, на той час іще мені невідомого, посередника. Пізніше я збагнув, що цим посередником є Церква, бо саме вона нині являє Христа світові як Його містичне Тіло, саме її членам Він сказав: "Отож Я з вами по всі дні аж до кінця віку." (Мт 28:20). Але і тут все виявилось не так просто. Я не зустрів Ісуса в протегованій пострадянським чиновництвом релігійній установі, яка швидко почала розбудовуватись в нових умовах, плекаючи чорносотенну рать зосередженно озлоблених прихильників домостроєвських традицій, ідеологію якої на Заході влучно назвали "православним фашизмом". Споглядаючи її служителів і прихожан, слухаючи їхні проповіді, я не помітив нічого спільного з Ісусом з Назарету, недарма її так люблять відверті безбожники – комуністи. Слава Богу, що мені пощастило народитися не в Білорусі і не в Росії, і Бог сподобив мене зустріти єпископа, який насправді, на мій суб'єктивний погляд, являє Христа Його пастві, і сан якого, до його чести, чиновники від новітнього офіційного "Відомства Православного Ісповєданія" беруть у лапки.

Я навів цей опис свого приходу до віри і до Церкви, оскільки вважаю, що і євангельський Закхей переживав щось подібне. Він був представником народу з дуже давньою релігійною традицією. Він явно не міг задовольнитися суто матер'яльною складовою свого існування, тобто він відчував духовний голод, прагнув Бога, але все ж таки залишався людиною світською. Навіть гірше: він став неначе зрадником свого народу, бо пішов служити чужинській та ще й поганській владі. Очевидно, так сталося тому, що він не знайшов щирих служителів Бога у межах офіційного юдейського культу. Його, напевне, відштовхнув садукейський цинізм верхівки юдейського священства. Йому, очевидно, видавалося огидним показне театральне лицемірство фарисейського релігійного активу. Саме тому, на мою думку, Закхей пішов на службу до адміністрації, жорстокої, бездуховної, але, принаймні, відвертої у своїх намірах і методах їх втілення. Закхей, ставши митарем, виявив таким чином свій протест проти спотворень у духовно-релігійному житті Ізраїля. І він досяг певних успіхів у світі: став начальником митарів і багатієм. Очевидно, він був корумпованим чиновником, бо інакше не розбагатів би. Закхей вирішив, що може збиткуватися над нікчемними людьми, оскільки немає нічого святого, а Законом нехтує навіть професійне духовенство, про яке було сказано Законодавцем: "Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, через те осуд тяжкий ви приймете!" (Мт 23:14).

Але світські досягнення явно не зробили багатого начальника митарів, себто податківців, щасливим, бо він все ще сподівався зустріти справжнього духовного провідника, який приведе його до Бога, заспокоїть його душу. Тому Закхей, почувши про відомого і популярного в народі Вчителя та сподіваючись на цей раз уникнути розчарування, дуже забажав Його побачити.

Христа оточував натовп, який складався з тих, хто любив Учителя і готовий був іти з Ним на смерть, як Фома; хто пов'язував з Його перемогою у політичній боротьбі подальше збагачення й зростання своєї кар'єри, як Юда; хто був вдячний Йому за милосердя, як Марія Магдалина; хто просто вважав Його Сином Божим, як Петро... Закхей був чужим у цьому натовпі, тому міг побачити Ісуса лише здалеку, для чого він не посоромився залізти на дерево, бо його зросту було недостатньо для того, щоб дивитися поверх голів. Як бачимо, ні багатство, ні державна посада не зіпсували Закхея остаточно – він не став пихатим, і саме це дало йому сили і можливість виправдатись. Недаремно ім'я "Закхей у перекладі означає "виправданий", як зауважує свт. Григорій Палама. /1/. Христос оцінив духовний порив єрихонського начальника податківців і зробив йому найдорожчий подарунок: зайшов до нього в дім, ліг з ним до столу, чим освятив і самого Закхея, і середовище, в якому той перебував. Він не навчав господаря будинку, а просто дав йому можливість насолодитись Своєю Божественною присутністю. Господь знав, що Закхей все зрозумів, все побачив і готовий до народження у життя вічне. Але юдеї не могли збагнути поведінки Вчителя, вони сприйняли Його вчинок як толерування гріха, як заохочення також і для інших іти шляхом зрадника-митаря, як зневагу до них, правильних, патріотичних, чесних... І в ту мить з Ісусом залишився один Закхей, бо всіх інших віддалила від Нього пиха, почуття власної гідности. Він став їм непотрібним, вони забули Його слова: "Я прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних," (Лк 5:32). Тоді Закхей своєю промовою довів усім присутнім, що перед ними вже інший чоловік, який віднині спрямує своє багатство на допомогу своїм нужденним співвітчизникам, який за постановою Закону поверне вчетверо тим, кого, перебуваючи у темряві зневіри, обібрав. Ісус же виголосив Свій присуд, простивши Закхея і повернувши йому найвище звання на землі, що визначає приналежність людини до Народу Божого: "... він син Авраама." (Лк 19:9).

А потім Господь нагадав Своєму оточенню, що ті, хто вважає себе спроможним жити й без Нього, не входять до сфери Його пошуку, бо Син Божий спасає лише тих, які без Нього відчувають себе мертвими.

Шлях Закхея до віри і Церкви Христової на перший погляд видається доволі складним і непевним, особливо нам, які звикли до агіографічної літератури середньовічної закваски, що подає, як правило, так званий "візантійський портрет" святої людини, тобто ідеалізований, штучний опис її життя і подвигу. Але це тільки в геометрії пряма лінія є найкоротшою відстанню між двома точками, в реальному ж духовному вимірі буває якраз навпаки: хто не відчув себе мертвим у своїй безбожності, а вважає, що він вже за фактом свого народження серед того чи іншого народу є правовірним і таким, що не потребує спасіння, той і знаходиться на самому дні глибини гріха, бо йому не потрібен ні Лікар, ні, тим паче, Спаситель. Господь же нікому нав'язуватись не обіцяв. Це людині належить Його шукати, вилазити на дерево, щоб побачити Істину, яку часто обступає натовп далеких від Неї служителів марноти.

м.Полтава. 9 лютого 2003 року Божого

Священик Ігор Литвин.

Примітки:

/1/   Свт. Григорий Палама. Беседы (Омилии). Москва. Паломник. 1993. ч. 3. с. 224.

На початок сторінки

Далі, перелік проповідей