Головна сторінка

БЕСІДА НА ТЕМУ ПРО БЛУДНОГО СИНА або СПОКУСА ЛІБЕРАЛІЗМОМ

Перелік проповідей

Сказав Господь притчу оцю: "В одного чоловіка було два сини. Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частку маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подався у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати. Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. І він бажав би був наповнити живіт свій стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому. Опам'ятавшись, він сказав до себе: Скільки наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба і проти тебе! Я недостойний більше зватися Твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його і, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба і проти тебе. Я недостойний більше зватися твоїм сином. А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімося, бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходилися веселитися.
А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику і танці. Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б. Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим. Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько і почав його просити. А той озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козляти, щоб з друзями моїми повеселитись. Коли ж повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє. А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був, і знайшовся."

/Лк 15:11-32/

У сучасному пострадянському православному дискурсі одною з улюблених тем, безперечно, є міркування про лібералізм, що начебто звалився на наші незахищені голови з висот чи то глибин підступного, привабливого і звабливого Заходу.

Найперше хотілося б розібратися з тим, що ми, власне, називаємо цим загадковим іноземним словом. Словники подають різні тлумачення, залежно від того, в якому році, тобто за часів панування якої ідеології їх було надруковано. Сучасні словники подають якщо не прихильні, то, принаймні, нейтральні пояснення, тому я звернувся до "кладязів мудрости" часів "історичного матеріалізму".

Найбільше мені сподобалось ось таке визначення: "ЛИБЕРАЛИЗМ [лат. liberalis касющийся свободы] – система экономических и политических взглядов, выражающих интересы промышленной буржуазии в эпоху её борьбы с феодально-крепостническим строем, в эпоху буржуазных революций; л. требовал конституции, ограничения монархии парламентом, допущения буржуазии к участию в управлении государством, отмены сословных привилегий дворянства и духовенства. "Либералы отличаются от консерваторов (черносотенцев) тем, что предствляют интересы буржуазии, которой необходим прогресс и сколько-нибудь упорядоченный правовой строй, соблюдение законности, конституции, обеспечение некоторой политической свободы. Но эта прогрессивная буржуазия ещё более боится демократии и движения масс, чем реакция" (Ленин). В эпоху империализма и пролетарской революции л. становится глубоко реакционным явлением, переходит в лагерь открытой контрреволюции и выступает единым фронтом против рабочего класса и трудящихся масс. Л. – ярый враг социалистической революции и диктатуры пролетариата; "гнилой либерализм" – половинчатость, беспринципность, примиренчество, попустительство." (Краткий словарь иностранных слов под редакцией И. В. ЛЁХИНА и проф. Ф. Н. ПЕТРОВА. Государственное издательство иностранных и национальных словарей" Москва – 1952. с. 224.).

Цікаво, що найбільше лякає ворогів лібералізму з православного табору, якщо погодитись з цим явно неліберальним визначенням? Невже "отмена сословных привилегий дворянства и духовенства"? А може теперішні противники лібералізму у православному середовищі мають на увазі тільки "гнилой либерализм"? І справді, кому ж може сподобатись таке огидне явище, як "попустительство"?

Коли я особисто остаточно хочу розібратися у якомусь питанні, подолати, так би мовити, останні сумніви, то насамперед придивляюся до того, хто виступає pro i contra, тобто за і проти тієї чи іншої позиції, погоджуючись з мудрістю стародавнього прислів'я: "Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти."

Я, наприклад, однозначно стою на позиціях збереження миру, оскільки війна псує і солдатів і цивільних, калічить долі і переможених, і переможців. Але, коли я чую, що проти застосування сили демонструють комуністи, прогресивні соціалісти, об'єднані соціал-демократи з русскім блоком, то однозначно впевнений лише в одному – особисто мені нічого робити у цьому товаристві. Та й на думку приходить вислів св. Івана Карпатського: "Насильство насильством руйнувати не заборонено законами (тобто насильство гріха насильством добрих намірів)." /1/

Або такий іще приклад: мені дуже любі культурні особливості мого українського народу. Я люблю українську народну пісню, міф про козацькі часи, історію національно-визвольних змагань двадцятого століття, творчість українських письменників від Тараса Шевченка і Миколи Гоголя до Ліни Костенко і Юрія Андруховича... Але коли я бачу, що культурні особливості народів "відстоюють", користуючись з нагод різних міжнародних форумів, анархісти, ті ж комуністи різних мастей аж до якихось троцькістів, гомосексуалісти з лесбіянками, радикальні екологісти з феміністками, які називають себе антиглобалістами, то я точно знаю лише одне – мені серед цієї братії немає місця.

Отже, і з таким явищем, як лібералізм, я можу розібратися докладно лише вдавшись до вищезгаданого методу.

Найбільшим Авторитетом щодо будь-якого питання для мене, безумовно, є Господь Бог. Постає питання: Бог за лібералізм чи проти? Він любить лібералів чи нелібералів?

З тим, хто такі ліберали, ми біль-менш ознаймились за допомогою радянського далеко не ліберального, а, значить, неупереджного "краткого словаря". Суперечне по відношенню до "ліберал" поняття – "неліберал" нам нічого саме по собі не говорить. Отже, для прояснення ситуації доведеться вдатися до протилежних понять.

Почнемо з, так би мовити, "хліба насущного", тобто з економіки. Протилежна позиція до лібералізму в економіці – це соціалізм, а саме: одержавлення системи виробництва і споживання товарів і послуг. Не думаю, що Закон Божий щось таке має на увазі. Правда, апостольська громада безпосередньо після сходження на них Святого Духа якийсь час, перебуваючи у напруженому есхатологічному очікуванні, практикувала спонтанний і добровільний комунізм, тобто спільне споживання матер'яльних благ на кошти від продажу придбаного протягом довгого часу і зусиллями багатьох поколінь майна: "Тому й ніхто з них не був у злиднях, бо ті, що були власниками земель або мали доми, їх продавали, приносили гроші за продане та й клали в ноги апостолів, – і роздавалося це кожному за потребою." (Дії 4:34)

Але, тільки-но стало зрозумілим, що кінець світу дещо відкладається, так відразу ж був відмінений і "комунізм". Образно кажучи, гасло "кожному за потребою" було замінене висловом св. ап. Павла, що зробився крилатим: "Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть." (2 Сол 3:10). Вже у Дідахе, що було написане у першому столітті Христової ери, читаємо: "Усякий апостол, що приходить до вас, нехай буде прийнятий, як Господь, але нехай не залишається у вас більше одного дня, а якщо буде необхідність, то двох. Якщо ж залишиться на три дні, то це лжепророк. Відходячи, апостол нехай не бере нічого, окрім хліба, (достатнього) до наступної зупинки. Якщо ж просить грошів, це лжепророк." /2/. Соціалізмом і не пахне. А вже у четвертому столітті св. Єфрем Сирин наполягає: "Вчись працювати, щоб не вчитися просити милостиню." /3/

Наступним пунктом нашого дослідження візьмемо суспільне або політичне поле людської діяльности. У політиці протилежними до лібералізму можемо назвати такі поняття, як авторитаризм і тоталітаризм. Бо саме за умов панування цих моделей керівництва суспільством ні про яку свободу, ні про яке вільнодумство, тобто лібералізм, не може бути й мови. Якщо, звісно, людина не хоче мати серйозних проблем. Говорячи неупереджено, треба визнати, що Старозавітня Церква або тілесний Ізраїль був тоталітарним суспільством за волею Божою. У книзі "Числа" 15:32-36, наприклад, можемо почитати про кару за порушення суботи – люта смерть через укаменування. Але вже у Новому Завіті Христос говорить: "Суботу установлено для людини, а не людину для суботи, тож Син Людський – Владика й над Суботою." (Мк 2:27). Отже, християнство стоїть на позиціях свідомого і добровільного дотримання святого дня спокою, яким для нас стала неділя (відмова від діл віку цього).

Нарешті, в духовному плані протилежним лібералізмові є традиціоналізм. Традиціоналісти вважають хорошим усе, що стало звичаєм їхнього народу, а нехорошим – усе незвичне, іноземне, новітнє... Здається, це саме про традиціоналістів Ісус казав: "Народ цей устами Мене почитає, серце ж їхнє далеко від Мене; та вони марно Мене почитають, навчаючи наук – наказів людських." (Мк 7:6-7). Послідовні традиціоналісти – це завжди прихильники поганства – язичники. Для них їхній народ є підміною Божества. Нині деякі народи, щоправда, християнство оголосили своєю народною традицією. Але народ не може народитися від води і Духа, це може зробити тільки особа. Народ походить від пращурів, а віра – від особистої доброї волі: "Що народжується від тіла – тіло, а що народжується від Духа – дух." (Ів 3:6).

По-різному закорінювалась Христова віра серед народів, що не в останню чергу залежало від історичної епохи. Наш український народ, наприклад, отримав державну віру у часи середньовіччя, за описом літописця Нестора, це відбувалося так: "Після цього Володимир послав своїх посланців по всьому городу сказати: "Якщо завтра хто-небудь не буде на річці: чи багатий, чи вбогий, чи жебрак а чи раб, – той буде ворог мій" /4/ Очевидно, що це не було ліберально, бо недобровільно, по-середньовічному... Тому, мабуть, і не боронили наші люди серйозно ні храмів, ні духовенства, коли приходили часи антихристів: від Петра Першого до більшовиків. Адже завзято боронять тільки своє, життєво необхідне, а не "спущене згори". Ось як описує духовний стан мешканців Полтавщини етнограф Т.Р. Рильський десь через 1000 років після "хрещення Руси": "Проповедью вообще мало интересуется народ. Вращаясь в отвлеченных, мало доступных народному пониманию сферах, произносимая притом на литературном языке слогом малопонятным, проповедь вообще мало действует на слушателей. Мне ни разу не пришлось слышать рассуждений о священнике, в которых бы обращено было внимание на его проповеднический дар слова. Я знал одного священника, весьма дорожившего своей проповеднической деятельностью. "Плетинку плете", – говорили его прихожане." /5/ "А треба, щоб Євангелія була проповідувана спершу всім народам." (Мк 13:10) – бажає Ісус Христос. І саме ця робота у нас, православних українців, ще попереду.

А ось інший приклад: США фактично були засновані різного роду протестантами, які, пам'ятаючи тоталітарну сутність середньовічного католицизму, у 1785 році у штаті Вірджинія вперше в історії людства встановили закон про свободу сумління. І в результаті сталося щось, очевидно, несподіване для "отців засновників" американської нації: нині у цій країні кількісно впевнено переважає саме Католицька Церква, яка, мабуть, докорінно відрізняється від середньовічної, бо постала без протекторату державної влади. Добре було б іще, якби Церква повернулась до практики апостольських часів у висвяті священства. Тоді не виникало б таких гучних скандалів, пов'язаних із сексуальною поведінкою за чиїмось задумом асексуальних священиків. Очевидно, настанови св. ап. Павла здавались для середньовічних церковників занадто ліберальними, а сучасні провідники війська Христового більше шанують суворих діячів часів інквізиції, аніж апостолів. Зате Папа Римський активно втручається у світову політику, не відмовляючись від засад папо-царизму. Парадокс та й годі.

Отже, у підсумку наважуся констатувати такий висновок: прочитавши притчу про блудного сина, особисто у мене складається враження, що Бог, а саме Його на цей раз Христос називає чоловіком, у якого було два сини", практикує явне "попустительство". Він не примушує свавільного сина бути з Собою, а відпускає його, надає йому можливість побути без Себе. Господь попускає в Раю статися гріхопадінню. Хіба це не ліберальний вчинок? Безумовно, Богові не подобалось те, яким настроєм перейнявся його "молодший син" – людство, але Він попустив спокусу свободою, тобто лібералізмом. І людство загалом склало цей іспит: свавільно покинувши віру в Єдиного Правдивого Бога, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого, на світанку своєї історії, ми з допомогою Божою, але добровільно повернулися до неї в останні, християнські часи. На жаль, ця духовна зміна торкнулася далеко не кожної людини, але критична кількість побожних духом, безумовно, нараховується. Інакше з нашою планетою сталося б те ж, що колись з Содомом і Гоморою.

"Старший син" – це святі ангели, які були здивовані тим, що Бог-Отець зробив для невірного людського роду – Сина Свого Єдинородного віддав у Святу Жертву заради повернення "блудного молодшого їхнього брата". Але Бог закликає їх не дивуватися і не дратуватися, а радіти з того приводу, що людство склало іспит спокуси свободою, і від смерти з допомогою Ісуса Христа повернулося до життя. Очевидно, саме такий шлях правдивої віри був передбачений Богом, якщо Він говорить: "Отак, кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев'ятдесят дев'ятъма праведниками, що їм не треба покаяння," (Лк 15:7)

Отже, нам треба знайти в собі сили прийняти також і у пострадянському просторі виклик цієї спокуси лібералізмом. Спокуса – це не пастка, а необхідне випробування, і лібералізм нікого не примушує до гріха, він лише дає повну можливість кожному особисто вибрати свій духовний шлях, без державного патерналізму у цій сфері. Я знаю, що дехто з православних мислителів приписує сатані гасло: "Живи, як хочеш; роби, що хочеш." Але насправді це гасло лібералізму, за умов панування якого, людина, щоб спастися від вічної смерти й зотління, повинна захотіти жити з Богом і робити побожні справи, а не сподіватися, що прийде "добрий дядя" з поліцейською палицею і примусить її жити побожно, хоча вона цього й не хотітиме. Та й що користи від такої зовнішньої побожности? Адже Бога підневільна моральність не цікавить. Його зовнішньою стриманістю не обдуриш, Він "розрізняє чуття та думки серця" (Єер 4:12).

Лібералім – це спокуса, але якщо ми подолали, хоча й не без втрат, значно страшніші спокуси традиціоналізмом, тоталітаризмом, ось-ось, дасть Бог, покладемо на лопатки авторитаризм, то чи варто нам боятися і ховатися від свободи вибору?

А закінчити хотілося б словами св. Ісака Сирина: "Спокуса корисна для будь-якої людини. (...) Всякий ненависний син приймає багатство з дому батька свого не на користь собі. Ось тому Бог спочатку спокушає і втомлює, а потім показує і дар." /6/

м.Полтава. 23 лютого 2003 року Божого

Священик Ігор Литвин.

Примітки:

/1/ ДОБРОТОЛЮБИЕ. Издание в двенадцати томах. ТОМ ПЯТЫЙ. Русский Духовный Центр. Московское Подворье Свято-Пантелеймоновского монастыря. Роман-газета. 1993. с. 96.

/2/ ПИСАНИЯ МУЖЕЙ АПОСТОЛЬСКИХ. Латвийское Библейское Общество. Рига. 1994. с. 32.

/3/ ДОБРОТОЛЮБИЕ. Издание в двенадцати томах. ТОМ ЧЕТВЕРТЫЙ. Русский Духовный Центр. Московское Подворье Свято-Пантелеймоновского монастыря. Роман-газета. 1993. с. 417.

/4/ ПОВІСТЬ ВРЕМ'ЯНИХ ЛІТ. ЛІТОПИС (за Іпатським списком). Київ. "Радянський письменник". 1990. с. 182.

/5/ УКРАЇНЦІ: народні вірування, повір'я, демонологія. Київ. "ЛИБІДЬ". 1992. с.45."

/6/ ДОБРОТОЛЮБИЕ. Издание в двенадцати томах. ТОМ ЧЕТВЕРТЫЙ. Русский Духовный Центр. Московское Подворье Свято-Пантелеймоновского монастыря. Роман-газета. 1993. с. 668.

На початок сторінки

Далі, перелік проповідей