Головна сторінка

Винесення дерева чесного животворчого Хреста Господнього

Перелік проповідей

Свято це було встановлене у Константинополі через загрозу епідемій, які часто ставалися там у серпні. Засноване воно було у 9 ст. і спершу вважалось місцевим, але від 12-13 стт., з часів розповсюдження Єрусалимського Уставу, зробилося загальноцерковним. У Константинополі був звичай, за яким щорічно 31 липня частина животворчого дерева Хреста Господнього, що зберігалася у домовій церкві візантійських імператорів, виносилась до храму св. Софії, де здійснювалося водосвяття. Потім протягом двох тижнів, починаючи з 1 серпня, святиню носили містом, при цьому служили літії, освя-чували помешкання та місця зібрань для запобігання хворобам. 14 серпня животворче дерево Хреста повертали до царського палацу.

Звичай виносити чесне дерево Хреста на дороги і вулиці здавна затвердився у Константинополі. Цей звичай у поєднанні з іншим звичаєм освячувати воду першого числа кожного місяця (за винятком січня, коли освячення здійснюється 6 числа, й вересня, коли воно здійснюється 14 числа за юліянським календарем) і зробився підставою свята на честь святого і животворчого Хреста та урочистого освячення води у джерелах, яке здійснюється 1 серпня (14 серпня за н.с.). Назва свята походить від грецького слова proeleusis (або proodoz), що означає урочисту церемонію, хресний хід.

Кондак на голос 4

Ти, що вознісся на Хрестдобровільно,

нову громаду Твого імени щедротами обдаруй,

Христе Боже, звесели силою Твоєю народ наш,

перемогу даючи йому над супротивниками,

бо маємо Хреста, непереможну Твою зброю миру.

Це свято належить до малих, але воно має один день передсвяття, хоча післясвяття не має. Разом із службою цього свята Устав наказує відправляти службу свв. мчч. Макавеям.

1 серпня (14 серпня за н.с.) встановлено винесення Хреста і поклоніння йому. Напередодні Хрест спочатку переноситься на жертовник, а потім із жертовника на престол, або ж він відразу переноситься на престол.

Перенесення Хреста на жертовник є простою (необрядовою, без молитвослів'я) дією і, якщо вона буває, здійснюється до початку вечірні таким чином: ієрей кладе прикрашений квітами чесний хрест на таці на жертовник.

Перенесення ж хреста на престол повинно здійснюватись після вечірні, і це є обрядовою дією, що супроводжується молитвослів'ям і співами. Це перенесення належить здійснювати таким чином: після відпусту повсякденної вечірні священик з дияконом і псаломщиком облачаються в усі священні, бажано багряні, одежі й зі свічками підходять до жертовника. Потім кадять чесний Хрест, і диякон каже: "Благослови, владико." Священик відповідає: "Благословен Бог наш…", і псаломщик читає початкові молитви від "Трисвятого". Після читання "Отче наш" і виголосу священика співається тропар хресту: "Спаси, Господи, людей Твоїх", потім - "Слава… і нині…" і кондак: "Ти, що вознісся на Хрест добровільно". Під час співу священик піднімає на голову чесний Хрест на таці, несе і кладе його на престолі на місце, де звичайно лежить Євангеліє, яке ставиться на горнє місце престолу. Перед ним несуть диякон кадило, а псаломщик свічку. Перед Хрестом на всю ніч запалюється лампада.

На ранішній перед співом великого славослів'я священик облачається в усі священичі одежі. Під час співу великого славослів'я священик із дияконом тричі обкаджує престол і Хрест на ньому. При співі "Трисвятого" священик піднімає чесний Хрест на таці на голову і виходить через північні двері. Перед ним несуть диякон кадило, а псаломщик свічку. Ставши перед царськими дверми і повернувшись лицем на схід, священик чекає закінчення співу "Трисвятого" (при цьому здійснюється передзвін). Потім священик виголошує: "Премудрість. Станьмо побожно!" Хор співає тричі тропар: "Спаси, Господи, людей Твоїх". Священик несе хрест і кладе його на аналогій, що стоїть посередині храму навпроти царських дверей, а потім обкаджує з чотирьох боків тричі. Після цього священик з дияконом тричі співають: "Хресту Твоєму поклоняємось, Владико", і кожен раз вклоняються хресту. Хор тричі співає те ж саме. Після співу священик з дияконом уклоняються тричі й цілують Хрест, після чого вклоняються ще один раз. За Уставом і миряни повинні вклонятися таким чином. Хор співає стихири Хресту, після котрих виголошуються звичайні ектенії ранішньої. Хрест повинен залишатися на аналогії протягом двох днів.

Паремії: 1) Вих 15: 22-27, 16:1. 2) Прит 3:11-18. 3) Прит 9:1-11.

Євангеліє на ранішній: Ів 12:28-36 (42 зачало).

Апостол на літургії :   Хресту - 1 Кор 1:18-24 (125 зачало).

Мученикам - Євр 11:33-40 (30 зачало).

Євангеліє на літургії : Хресту - Ів 19:6-11, 13-20, 25-28, 30-35. (60 зачало).

Мученикам - Мт 10: 32-36, 11:1 (38 зачало).

У цей день здійснюється освячення води. Порядок чину малого водосвяття знаходиться у Требнику. Воно здійснюється або на ранішній, або після першої години, або після літургії. Якщо водосвяття здійснюється на ранішній, то - після виносу Хреста й співу тропаря: "Спаси, Господи, людей Твоїх", але перед співом: "Хресту Твоєму поклоняємось, Владико" і поклонінням Хресту. Водосвяття здійснюється мале (звісно, у повному облачінні) і починається співом тропарів. Після поклоніння Хресту, під час його цілування, вірні окропляються свяченою водою. Якщо водосвяття здійснюється після першої години або після літургії, то воно починається, як завжди, тобто з благословення священика. Після літургії може здійснюватись водосвяття і на річках. Зазвичай священик окроплює у цей день свяченою водою помешкання парафіян.

На водосвятті:
Апостол: Євр 2:11-18 (306 зачало).
Євангеліє: Ів 5: 1-4 (14 зачало).

Свв. семи мучеників Макавеїв: Авима, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Алима і Маркела, матері їхньої Соломонії та вчителя їхнього Єлеазара

Вони постраждали у 166 році до Р. Х. в Антіохії. Сирійський цар Антіох Четвертий Єпіфан (175-164 рр. До Р.Х.), під владою котрого тоді перебувала Юдея, захотів навернути юдеїв на еллінство, а Єрусалим перетворити на грецький поліс. З 168 р. до Р.Х. Антіох наказав припинити богослужіння у Храмі. Юдеям було заборонено читати Святе Письмо, дотримуватись суботнього спокою, здійснювати обрізання хлопчиків, тобто бути юдеями. Непокірних карали на смерть. Потім нечестивий цар осквернив сам Єрусалимський Храм, наказавши спорудити на його подвір'ї жертовник Зевсові. Юдейською реакцією на це було утворення нової течії Старозавітньої Церкви, послідовники якої називалися хасидами, тобто побожними.

Особливу витривалість у знесенні катувань за вірність Законові Мойсея виявила родина Макавеїв. На очах у св. Соломонії її семи синам одному за одним за наказом царя відсікали руки, ноги, вирізали язики, здирали з них шкіру і, нарешті, палили на розпечених сковородах. Святі брати змагались між собою у бажанні померти за вірність Законові, боячись лише одного, щоб кат не припинив знущань, щоб хтось із них не залишився без мученицького вінця. Свята Соломонія терпіла у своєму материнському серці надприродні страждання. Але вона жалкувала не про страждання синів, а мучилась сумнівами, що хтось із них відмовиться від страждань. Вона не стільки хвилювалася про тих, які вже відійшли, скільки бажала, щоб приєдналися до них ті, що залишились. Бо Соломонія вважала небезпечною для своїх синів не мученицьку смерть, а відкладання смерти. Ніщо її не коливало і не позбавляло твердости: ні приготовані дерев'яні диби, ні гострота залізних кігтів, ні страшні мечі, ні киплячі казани, ні палаючий вогонь, ні безжалісний кат, ні військова сторожа, ні відтинання членів, ні терзання тіл, ні очікування страждань… Усіх своїх дітей вона всіляко надихала до подвигу. Мужньо збирала мати відрубані члени одного сина, а наступного віддавала мучителям, і третього підбадьорювала на подвиг…

Після мученицької смерти своїх синів, гаряче молячись, упокоїлась і свята Соломонія. Їхній дев'яностолітній наставник книжник Єлеазар помер раніше за них у Єрусалимі, відмовившись не тільки принести жертву ідолам, але навіть удати, ніби він скуштував м'яса, забороненого Законом Мойсея.

Мощі святих братів Макавеїв знаходяться нині у Римі. У службі оспівуються всі ці святі мученики, але на ім'я називаються тільки Соломонія і Єлеазар.

Кондак на голос 2

Премудрости Божої семеро стовпів

і Божественного світла світильник семисвічний,

Маккавеї всемудрі, серед мучеників превеликі,

моліться з ними Богові всіх,

щоб спаслися шанувальники ваші.

Святих дев'яти мучеників: Леонтія, Атія, Олександра, Киндея, Мінсифея, Киріяка, Мінеона, Катуна і Євклея

Вони постраждали за Діоклетіяна (284-305 рр.) у Пергії Памфилійській. За руйнування жертовника "богині" Артеміди та сміливе сповідання віри у Христа всі вони були зарубані мечем.

У цей день згадується хрещення Руси за часів св. вел. кн. Володимира Великого 988 року Божого.

З 1 серпня (14 серпня за н. с.) починається Успенський піст, що триває до 15 серпня (28 серпня за н. с.). Церква завжди розглядала цей піст як давню постанову, що зберігалася за неписаним переданням. Перші згадки про Успенський піст маємо з 9 століття. Найдавніша згадка про нього під назвою осіннього посту, який належить дотримувати у сьомому місяці, є у св. Лева Великого. Але у давній Церкві побутували різні думки про тривалість цього посту. Приводом до цього було свято Преображення, оскільки у цей день деякі дозволяли собі вживання м'яса, причому дехто продовжував це на 4 і навіть на 8 днів. Нарешті, давнє передання стосовно цього посту через сумніви щодо кількости його днів було оформлене соборним визначенням у 1166 році за часів Константинопольського патріярха Луки Христоверга. З того часу встановився однаковий порядок дотримання цього посту у східних церквах. У Київській Церкві першу згадку про Успенський піст маємо з часів митрополита Максима (1283-1305 рр.)

Встановленням Успенського посту Церква, з одного боку, скеровує нас до духовного преображення, розглядаючи піст як засіб благодатного внутрішнього осяяння, а з іншого - спонукає наслідувати Богоматір, бо Вона все життя перебувала у стані подвигу поста й молитви.

За суворістю цей піст близький до Великого. Він дещо послаблюється по суботах і неділях, а також у свято Преображення. Протягом усього цього посту, окрім дня Преображення, Уставом не дозволяється вживання риби. По суботах і неділях дозволяється споживання гарячих страв з олією і вина; у вівторок і четвер - гарячих страв без олії; у понеділок, середу й п'ятницю належить вживати лише суху їжу: хліб, воду і сушені овочі та фрукти.

ПРОПОВІДЬ НАСТОЯТЕЛЯ СВЯЩЕНИКА ІГОРЯ

Сьогодні ми відзначаємо перше свято, що прославляє нашого Спасителя, у церковному році. Звісно, церковний рік починається офіційно з 1 вересня (14 вересня за н.с.), але традиційно - після закінчення періоду Квітної Тріоді, тобто богослужінь, пов'язаних із святкуванням Великодня. Отже, після Вознесіння ми вперше всією Церквою урочисто вшановуємо пам'ять про подію, що безпосередньо стосується Христа. Тому це свято у народі називають "першим Спасом". Хоча, безумовно, всі церковні богослужіння, всі наші приватні молитви, побожні читання і розважання мають христоцентричний характер, бо й сама Церква названа Ним же Тілом Сина Божого й Людського. Та й кожна неділя є для нас великим християнським святом Воскресіння. Сьогодні ж ми вшановуємо чесний Хрест Христа. Нашою мовою це звучить досить дивно: два цілковито різних поняття, Боголюдина Ісус і шибениця, на котрій Він віддав Своє життя за спасіння людства, позначаються майже однаково. До речі, грецькою мовою чесний Хрест називається stauroV (ставрос), а у нашій мові його назвали Хрестом саме на згадку про те, що на ньому страждав і помер Ісус Христос.

Представники деяких релігійних організацій, що теж вважають себе християнськими, ніяк не можуть збагнути, чому Церква так трепетно ставиться до Хреста Господнього? Мене неодноразово запитували: "Чому православні вшановують знаряддя катування? Невже вам не прикро, що Ісус був розп'ятий? Навіщо ж всюди зображати і навіть поклонятися цьому жахливому предмету?" Ми віруємо в Ісуса як у Сина Божого Єдинородного, Одноістотного з Отцем і Святим Духом. Будучи Богом, Він, без усякого сумніву, Всемогутній, а тому ніхто, ні звірі, ні демони, ні люди, ні ангели, не могли нічого Йому заподіяти із власної волі. Отже, що Він був розп'ятий лише тому, що Сам того забажав. Очевидно, це був оптимальний спосіб Жертвоприношення, адже Господь все робить тільки досконало. У цьому життєдайному для нас Жертвоприношенні Ісус Христос був одночасно й Архиєреєм і Жертовним Непорочним Ягнятком, а святим Жертовником Він обрав саме чесний Хрест. Відтак ми вшановуємо Хрест тому, що він став із волі Божої святим Жертовником, на котрому була принесена найдорогоцінніша і найважливіша Жертва Богові, Яка має силу відновлювати єдність людини з її Творцем.

Але слово "хрест" має ще й алегоричне значення. Коли Ісус говорить, що Його недостойні ті, хто не бере свого хреста і не йде слідом за Ним, то Він має на увазі, звісно, не хрест у буквальному значенні. Бути послідовником Христа у цьому світі важко, бо Він Сам попереджав, що світ зненавидить християн за Його ім'я, але іншого шляху спасіння від смерти й зотління просто немає. Отже, щоб не загинути, треба навчитися терпеливо, послідовно й наполегливо простувати дорогою, що її визначив для нас Господь, незважаючи на супутні обставини, бо лише перетерпівший до кінця спасеться. Кожного християнина не оминуть на цьому шляху випробування, хоча не для всіх вони однакові, але для всіх максимально відповідальні. Бог Сам, як ми знаємо, нікого не спокушає, але попускає, тобто дозволяє робити це тим, які зроблять таку роботу якнайкраще. Такими істотами у цьому світі є біси й люди, ними керовані, саме з їхньою допомогою Господь випробовує майбутніх громадян Його вічного Царства. Зрозуміло, що біси і непобожні люди не свідомі того, що відбувається, їм здається, що вони роблять те, що хочуть у межах своїх можливостей, але насправді всім керує Всемогутній Бог, бо тільки Йому належить уся сила й влада. Тому ніхто з нас не повинен скаржитись на непосильний тягар випробувань, пам'ятаючи, що Господь все тримає під контролем і як Милосердний ні для кого не попустить випробувань, які перевищували б його можливість витерпіти. Саме оцей посильний, але важкий для кожного християнина тягар випробувань Христос і називає хрестом, який треба брати і нести задля того, щоб довести свою вірність Богові й готовність жити з Ним у Його Царстві.

Дуже важким був хрест святих мучеників Макавеїв, пам'ять яких ми сьогодні теж ушановуємо, але вони знали, що варто перетерпіти тимчасові муки, щоб отримати вічне блаженство. Це знання дала їм щира й свідома віра у Бога, в якій народив їх книжник святий Єлеазар. Тільки впевненість у невидимім дає людині сили здійснити майбутнє, тобто вже у цьому світі понад усе ставити єдність з Богом, бажання будь-що залишитися з Ним, знехтувати найдорожчим і не очікувати ні на які блага тут і тепер, пам'ятаючи, що без любови Божої ніщо не розрадить людську душу. Брати Макавеї зі своєю матір'ю Соломонією з честю пронесли свій хрест цим світом. Дай же, Боже, і нам не осоромитись, бо наші випробування покищо не йдуть ні в яке порівняння з їхніми.

Сьогодні ми також згадуємо про так зване хрещення Руси у 988 році Божому. Я особисто досить скептично ставлюся до такого визначення відомої й далекої у часі історичної події. Таїнство хрещення є справою кожної особистости і Христа-Бога, по-справжньому охрестити одномоментно весь народ неможливо, хоча б навіть через те, що особистість у нашому народі, як і у всякому іншому, є рідкісним явищем і тепер, і, тим паче, була у 10 столітті. Особа стає особистістю тільки тоді, коли вона, виробивши для себе життєві принципи й переконання, знаходить сили послідовно їх дотримуватись. Особа, що перебуває у рабстві в іншої людини або в демонів, не може вважатись особистістю, а неособистість не може стати справжнім християнином. Серед будь-якого земного народу завжди на тисячу знайдеться один, себто одна особистість, а тому такими одиницями, як народ, взагалі-то не охрещують… Але ми повинні бути вдячні святому князеві Володимиру, що він дозволив сповідувати нашим пращурам православну віру відкрито, бо перед тим він таки був затятим поганцем і навіть намагався реформувати поганство і надати йому якогось нового значення. Вважається, що головним мотивом св. князя була політика, його бажання зробити Русь європейською, цивілізованою, приєднати її до найрозвинутішої частини людства. Глобалізація почалась не вчора. Але треба чесно визнати, що нам покищо це кепсько вдається. Україна й досі ще дуже далека від Європи, від Заходу взагалі. І, що є найприкрішим, наше православ'я, у своїй переважній більшості, швидше, виконує роль гальма у цьому русі. Мені навіть неодноразово доводилось чути думку, що, де починається православ'я, там закінчується Європа, що православ'я є в суті антизахідним… Хотілося б подолати цей стан речей в сучасній Україні, тобто продовжити справу св. Володимира. Думається, що нічого, окрім негативного історичного досвіду унії з Московським Царством, не заважає українському православ'ю бути європейським. Шкода, правда, що зараз на території України переважно продовжує панувати неукраїнський варіянт східного християнства, для котрого всі "нєрусскіє" є "інославнимі інородцамі", і цим усе сказано. Захід не визнає за своїх ті народи, влада й більшість громадян яких не поважать оцих трьох принципів: демократії, прав людини і ринкової економіки. На мою думку, ні один із цих принципів західної цивілізації не суперечить православ'ю, отже, ми все ще маємо шанс здійснити мрію хрестителя Руси і прилучитися, врешті решт, до сім'ї насправді передових народів, у середовищі котрих тільки можна по-справжньому сповідувати Христову віру.

м.Полтава. 1 (14) серпня 2003 року Божого

Священик Ігор Литвин.

На початок сторінки

Далі, перелік проповідей