 |
Головна сторінка | Актуальні послання спочилого Патріярха Димитрія |
новини парафії |
 |
Від автора цього сайту: ми вибрали декілька послань спочилого у Бозі блаженної пам'яти Патріярха Димитрія до українського православного народу, виданих Київською Патріярхією УАПЦ у 1999-2000 роках у серії брошур "Розмови про страшне сьогодення", котрі є надзвичайно актуальнимі і в наші дні. Слід зауважити, що сітуація в Україні з тих часів дещо змінилась, особливо стосовно відносинь між православнимі церквами, але це аж ніяк не применьшує актуальності ціх пастирских покликів.
Найбільшою загубою для церкви є її моральний розклад, моральна нестійкість. Коли в парафії немає доброго виховання, коли священик не дбає про планове викладання Божого закону (також і в проповідях); коли люди несвідомі релігійно, а користуються тільки тим, у чому їх наставляють забобонні, з невисокою культурою жінки чи самозвані “пророки”, - віра парафіян стає близькою до шаманізму. Такі забобонні люди вважають, що як церковні, так і придумані ними обряди, ритуали є магічними знаками, а молитви-замовлювання служать для задобрювання невідомих сил і навіть Самого Бога, - тоді все це переходить у поганство.
Люди, навчені такими “знавцями”, далеко відходять від віри в правдивого Бога, в Спасителя Христа, та від розуміння суті церковних молитов і обрядів. Вони думають, що такими примітивними замовлюваннями і магічними знаками можна спастись як від побутових клопотів і бід, так і від гріха й пекла. В таких людей створюється двовірство, вони і в церкві сповідаються, і ходять по ворожках-шептухах, виконуючи майже поганські ритуали. Такі люди забувають, або не доходять до знання, що Бог-Творець, створивши людину, піклується нею, і запрограмував дорогу правильного людського життя, і дорогу спасіння від гріхів через Спасителя Христа. Вони в своїй непевності ходять між Богом і дияволом, між небесним і пекельним світом, не маючи певної уяви, де є правда.
Ото ж, коли священик недостатньо освічений чи просто заробітчанин, що в церкві знайшов собі своє утримання, то це саме той, хто допускає до руїни людські душі, занедбуючи церковне, Боже, моральне виховання, і залишаючи як дітей, так і дорослих знання Божих правд, робить велику кривду Христу і людям, бо не по заслузі займає місце священика в церкві.
Віра і Церква - це не прості справи. Це старання самого Бога про збудування людей через розуміння Правди і Божого порядку, через наближення людей до Бога і організацію християнського життя так, щоб Бог міг зблизитися до людини кожної зосібна, і до церковної громади, а зблизившись - міг піклуватися людьми, допомагати їм і охороняти їх від зла. Коли людина двовірна - Бог змушений її залишити і вже не діє на неї, бо не може мати спілки з дияволом.
Та на жаль, ми недавно ще жили в більшовицькій сатанинській державі, яка планово руйнувала релігію, тому планово розкладала священиків, навіть єпископів, наглядала за духовними школами й пильнувала, щоб там вчили якнайменше, щоб професори не збуджували релігійного ентузіазму у майбутніх священиків, а щоб ті залишалися бездуховними ремісниками. Таємна влада - КДБ - заходила до священиків додому, там їх “увіщала”, або викликала на явки (явочні квартири), “не проявляти надмірної ревності, не розмахуватися з проповідництвом, не агітувати людей, а виконувати тільки те, що мусять на замовлення, щоб при церкві жити. Одним словом - давали “корисні братерські поради”, як бути радянськими священиками, щоб не поїхати “чесати білих ведмедів”.
Коли таку ласку надавали священикам у них вдома, то священики - господарі мусили вгощали своїх гостей, наливали й самі випивали, доки не ставали п'яницями, й тоді ставали вже добрими радянськими священиками, могли нікого і нічого не боятися.
Радянська держава залишила нам таку опіку над Церквою, яка триває й досі, тому духовним людям дуже трудно з такими “духівниками”, і трудно з тим боротися. Декотрим священикам такі приятелі - опікуни замінюють єпископа, а в окремих, зіпсованих осіб - навіть Бога. Це не моя вигадка. Таких “духовних” знаю багато. Відверто боротися з такими ми ще не починали, хіба тільки в особливо дратуючих випадках. Чому? Бо парафіяни дуже за ними обстають, боронять їх, і страшать, що коли його заберем - підуть до Філарета (ця стаття написана в листопаді 1999 р.Б.). “Він своя людина, він і вип'є з нами, не гордує”.
І ще треба боронити Христову Церкву від надмірної ревності окремих, “надто православних жіночок”, які належать до тих, яких ми визначили на початку, тобто - забобонних, віруючих у шаманство бабусь. Такі діють переважно у православних московської орієнтації, хоча , на жаль, є і у нас. Це тому, що деякі “надто православні” священики, які собі хочуть полегшити працю, віддають церкву у залежність від таких поборниць православ'я. Безліч таких знайдемо при російських жіночих монастирях. Це така московська обрядовість, що межує з ложновірством.
В чому тут біда?
Маємо духовну пустелю, як спадок по СССР. Люди стали безвірними, не говорячи вже про воюючих атеїстів. Безвірні батькі не могли, точніше й не думали виховувати своїх дітей у Божому законі. Але Бог часто якось стукає до сердець тих невинних дітей, і вони, збираючись з думками і силами, набираючи відваги, - йдуть у церкву шукати контакту з Богом. Бог, чи святі на іконах, роблять на тих молодих добре враження, тим дітям хочеться дивитись на ікони, своєрідно порозмовляти з тими мовчазними святими, але тут же з'являються ті, прости Боже, прицерковні відьми, знаходять безліч причин ( “не так стоїш”, “не так хрестишся”, “не маєш хустки”, “ не можна в штанах”, “не так вдягнений”, “не вмієш ставити свічку”), і тим бідним, може й перестрашеним людям не залишається нічого, як під слова лайки втікати з церкви.
Подумаймо: чи забажають вони ще раз пробувати йти в церкву? Безсумнівно - ні. Їх хтось запроводить у молитовний дім, тобто до сектантів, там деякі зрозуміють, що крім читання Біблії немає тут ніякого містичного життя, і їм доведеться ще довго блукати, поки знайдуть Живого Бога.
Чи ті злі бабці читали Євангелію, де написано: “Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до мене, бо Царство Небесне належить таким” (Мф.19,14). Ні, вони надто “розумні”, щоб їм читати Євангелію чи слухати проповідь, яка їм не цікава. Вони колишні “радянські жінки”, вміють виконувати ролі жандармів, бо мають це в крові. “У нас давєча проповєдєй не говарівалі”, відповідять вони, а тюремний порядок усім відомий. Була ж тюремна система держави, тому й архієреї проголосують за комуністів.
Дуже дивне, що священики в таких випадках залишають тим бабусям повну волю, бо вони, нібито, навчають православних порядків і поступають згідно з православними установами.
Хіба ж у тих дрібницях суть православ'я? Та це ж чисте фарисейство. Христос дивиться на серце, а не на одяг! Вони, як фарисеї “покинули: суд, милосердя та віру” (Мф. 23,23). Вчити молодих треба основ християнства, а не звичаїв, які в Євангелії не згадуються. Молоді люди, мабуть з болем душі, шукають дороги до Бога, а їх, мов тварин, дресують, проганяють, не даючи роздивитися по храмі, подумати, помріяти.
Бабусі, сестриці УАПЦ! Майте милосердя до тих заблудлих дітей! Не проганяйте їх, а терпеливо, як матері, розкажіть: не в чому ходить у церкву, а про Бога, як найвищу Силу, Найвищий Розум, про Бога Особового, Який контактує з людьми як Батько, про Спасителя, Який з любові пішов страждати за людські гріхи на хрест, але воскрес, і все Його бажання - привести до воскресіння і вічного життя, в новому порядку, у Бога, в небесах. Розкажіть про дорогу до Христа через покаяння та інші Таїнства. Борони Боже, не вимагайте ставлення свічок, а нехай, як захочуть самі з душі, – поставлять так, як уміють, або ласкаво поправте, якщо потрібно.
Коли якась старша пригнічена горем людина хотіла б почути поради священика, то не треба посилати тих людей до знахарок чи інших “шептух”, бо ви їх від Божих слуг посилаєте до слуг диявола. Людям треба саме духовної поради саме від посвяченої особи. Якщо ваш священик не вміє, чи не хоче, чи взагалі він дійсно стоїть на рівні тих шептух, – пошліть людину до церкви, де священик духовний, має свій контакт з Богом, бо не всі його мають.
Ото ж, кожен священик повинен бути не тільки вчителем, але й батьком для парафіян, часом і лікарем. Тут допоможе сам Бог. Христос називає опікуна парафії ангелом. Читайте це в книзі Об'явлення Святого Апостола Івана Богослова. З ним розмовляв Сам Христос у час заслання апостола на острові Патмосі. Апостол Іван був єпископом Ефесу, тобто західного побережжя Малої Азії. Як виходить, до його єпархії належали округи Ефеса, Смирни, Пергаму, Тіятир, Сардів, Філядельфії та Лаодикії. Це були міста-центри, в околицях яких були села, може більше подібні до хуторів, і з тих околиць люди належали до згаданих міст, де були поставлені пресвітери, а ними опікувався єпископ Ефеський. Пізніше - можливо їх називали єпископами, а Ефеського - митрополитом, або архієпископом. Тут для нас найцікавіше те, якими різними були ті люди, яких Христос називає ангелами, їх обрано, безсумнівно, як людей чесних, а тепер вони в очах Христа відрізняються своїми поведінками і вдачами.
Ангела Ефеської церкви, тобто громади християн, Христос хвалить за працю і терпеливість. За те, що він терпить, але не знемігся. Має, однак, закид, що він покинув свою першу любов, тобто свої плани, і Христос велить йому покаятись, пам'ятаючи, звідки він впав. А що ненавидить Николаїтів, то це ще не вина його, бо й Сам Христос їх ненавидить. Але з дерева життя Христос дасть їсти переможцеві. Тобто хай не перестає прямувати в гору.
Смирнського ангела Христос хвалить за те, що хоч живе бідно, але він багатий, тобто багатий духом. Христос закликає його витримати біду і бути вірним аж до смерті. Пергамський бідний, бо має в своєму місті престол сатани, і терпить переслідування. Але хай працює, щоб перемогти Вааламітів, в немочі хай покається, Христос йому допоможе і дасть йому правдиву манну, і дасть йому каменя з написаним таємним іменням, і він буде його знати. Ці таємні слова вказують на якусь особливу нагороду.
Ангела Тіятирської церкви бачить як такого, що має добрі вчинки, і в терпеливості його вчинки збільшуватимуся, але зле робить, що попускає гордій жінці навчати, а та зводить до зла Христових слуг. За те, що вона не кається, на неї впаде горе і смерть її дітей. Так отримає кожен за свої вчинки. Більшого тягару на тіятирців Господь не накладає, тобто більших вимог зростання духом, а той хто витримує в добрих вчинках до кінця, отримає владу над поганами і залізний жезл, що поб'є глиняні посуди. Він отримає і досвітню зорю, що буде незвичайною нагородою.
Сардійського ангела Христос картає за те, що вважає себе нормальним, а він уже мертвий. Закликає його, все ж таки, до Покаяння. А коли цей не буде чуйним - Христос з'явиться несподівано. А тих що в Сардах, які не сплямили своїх одеж, їх імена не будуть змиті з книги життя.
До ангела у Філадельфії: “Я знаю діла твої. Ось я перед тобою дверей не зачинив, - і їх зачинити не зможе ніхто, хоч малу маєш силу, але слово Моє ти зберігаєш, і від імення Мого ти не відкинувся. Ось Я зроблю, що вони (юдеї, вороги ангела) прийдуть і поклоняться перед ногами твоїми, і пізнають, що Я полюбив тебе. А що ти зберіг слово терпіння Мого, то і Я тебе збережу від години випробування, що має прийти на увесь всесвіт, щоб випробувати мешканців землі...” (Об'явл.3,8 - 10).
Як врадувало й піднесло філядельфійського пресвітера таке слово Христа, передане апостолом Іваном, можемо тільки додуматися. Нам треба подумати над тим, як Христос Всевидець дивиться на наше життя, і що нам скаже в останній день.
Особливо подумаймо над словами сказаними до Лаодікійського пресвітера. “Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані не теплий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А то ти літеплий... Бо ти кажеш: “ Я багатий і збагатів, і не потребую нічого”, - а не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий! Раджу тобі купити в Мене золота, в огні перечищенного, щоб збагатитися (стражданнями), і білу одежу, щоб зодягтися і щоб ганьба наготи твоєї не видна була (покаятися, поправитися)”. Далі тут є відомі нам слова: “Кого я люблю, тому докоряю”. “Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос, і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною. Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі його. Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церквам.” (Об'явл.3,15-22)
З цих слів можна мати такий висновок: який ангел - така його церква. Такий, що має можливість, але не використовує, названий Христом літеплим, пасивним. Священик, який, начебто, і не має гріхів, але не активний, не старається зростати в духовній силі, той повинен каятись, щоб Бог помилував його.
Дорогі Отці Духовні! Дорогі парафіяни! Читаючи такі слова Христа, подані тут, бачимо, як Божий Дух пильно слідкує за людьми і їх поведінкою. Як не байдуже Богові навіть дрібне нарушення порядку добра, а як високо почислені добрі вчинки людини, тим більше тоді, коли є Божим слугою. Багатьом здається, що Бог не може всього знати, забувають, що в Бога є “чини небесні безтілесні”, яких Бог має без числа, а навіть ангели хоронителі, найближчі наші сторожі.
Бог нас уподобив до Себе під оглядом духовним. Христос, прийшовши на нашу землю, уподобив Себе до нас під оглядом тілесним, став людиною, як ми, щоб у людському тілі нас викупити й забрати з Собою на Небеса. Посередницею в нашому спасінні є наша Церква, тому ми повинні дбати про неї, про добре виконання в ній Христової місії.
Хоч ми отримали РПЦ, як спадок по атеїстичній державі, в якій багато чого бачимо не в порядку, - ми самі для себе, для добра свого народу, народу України, повинні будувати Церкву чисту, яка б виконувала не волю державної машини, а тільки Божу волю.
Мусимо як священики працювати щиро, чесно, не допускати до себе зла і гріхів, а давати добрий приклад своєї поведінки, як Божих слуг, ангелів. Ми повинні все життя доповняти свої знання, читати все новішу літературу, бо нам треба знати всі зла світу, всі примхи людські й помилки, щоб проти них діяти, а Святу Євангелію знати до глибин, щоб її поставити, як Боже вчення, проти людських фантазій і грішних вчинків.Треба переконувати людей у Святості і Величі Бога, переконувати і заохочувати пізнати мету життя людини: життя вічне в Небесному Царстві. Пізнаючи дорогу до Неба зрозуміємо, що життя за Божим порядком приносить людям найбільше Щастя, бо правдиве, не фальшиве, тут на землі. Порядок завжди приносить добро, а непорядок, непослух Бога - зле. Порядок веде до Бога, а непорядок до зла, до сатани, до пекла.
Ото ж, зробімо підсумок: від чого маємо рятувати нашу Церкву, Христову Церкву?
1. Від релігійної несвідомості.
2. Від забобонів і марновірства.
3. Від плиткої віри в речі і обряди.
4. Від двовірства: служіння Богу і рівночасно сатані.
5. Від згіршення одних одними.
6. Від духовної пасивності.
7. Від самопогорди.
Від кого треба боронити Церкву?
1. Від зазіхань держави.
2. Від забобонних, марновірних бабусь.
3. Від різних “цілительок”, ворожок, астрологів, екстрасенсів.
4. Від п'янства духовних осіб.
Крім того: від наїзжаючих американських та індійських проповідників. Бо вже є більше сотні різних фальшивих вір та їх пропагандистів у нас, які збивають з толку й так уже обездуховлених атеїстами людей.
листопад 1999 року Божого.
Спочатку це були “Дослідники Святого Письма”, але їх досліди не сходилися з узятим на себе завданням.Та й тепер не ясно, в чому вони свідчать Єгові, коли Єгови ніхто не бачив.
Просто це люди, які йдуть проти Бога в Тройці, тобто- й проти Єгови.
Христос застерігав Своїх учнів перед квасом фарисейським і садукейським, тобто перед вченням юдейських груп. Апостоли це зрозуміли й не допустили до цього ні своїх сучасників, ні близьких наслідників. Теперішні люди в Україні після “промивання мозгів” сатанинським квасом, дуже легко дають себе заливати квасом фарисейським. Євреї своє царство хочуть мати на землі, а юдейська гілка “свідків Єгови” також проповідують рай тільки на землі. Люди, залиті садукейським квасом безвірства, вважають, що їм не треба ні Бога, ні Духа, ні воскресіння, шукають свого щастя в матеріалізмі або в сектах, хитаються між масонськими сектами теософів і рерихівців. Всі ці “філософії” походять від сатани.
Найправильнішу оцінку свідків Єгови дав у своїй книжці російський сучасний православний апологет- диякон Кураєв. У книжці “Если Бог есть любовь”, під розділом “Если правы свидетели Еговы”, отець диякон виявляє їх неправди й хитрощі, де під непризнаванням Пресвятої Тройці, непризнаванням Христа Богом - підшивається скрито Богові обман людей, які надіються на своє спасіння через Христа, бо якщо Христос не Бог - то й ніякого спасіння не слід чекати. Так і євреї, не признавши Христа, появу Якого готував весь Старий Завіт, а це було Божою волею, залишилися в пустоті, зробили собі Месію самі з себе і відпали від самого Бога Єгови, що надихав Біблію, змішавшись з поганством через прийняття Кабали. Тепер єговісти, післанці кабалістів, підшиваючись під християн, хочуть свою незавидну долю в духовному світі прищепити маловірним народам колишньої атеїстичної імперії і запровадити їх у свою духовну пустиню, де Азазель.
Засновники “Дослідників Святого Письма”, що тепер уже без скрупулів називають себе “свідками Єгови” якщо й були неєвреями, то безсумнівно були заагітовані ними, як і так звані масони. Все це походить від того єврейства, що до цих пір ще чекає Месію, але не духовного, а земного, “сильного світу цього”.
Єговісти, точніше - “свідки Єгови” це найхитріша, найактивніша секта, яка коштом місцевого запланувала й занесла над головами християн тяжкий удар по християнській вірі. Чому?
Наші теперішні “цивілізовані” люди, тим більше після стількох років панування атеїзму, дуже легковірні, християнство знають дуже поверхнево, тим більше при наявності плюралізму різних сект, філософій, шукають релігії якнайлегшої, без усяких обов'язків. Це використовують добре вишколені в повторюванні завчених фраз агітатори і їх адепти. Легко нібито сприймають Христа, а в дійсності - антихриста.Така форма легковірним дуже вигідна. Все тут легке. Бог неначе оптом прощає всі гріхи. За тим їх вченням, Христа-Людину, як Будду чи Магомета, легко сприймати кожному, а Христа таїнственного, Боголюдину не вистачить сприймати тільки розумом, а треба духом і вірою, і не всяка людина, прив'язана до матеріальних вигід, може сприймати небесне й духовне.
Навіть ті, що ходять у церкву і неначе вірують, але уявити їм собі людину і Бога в одній особі - не так легко. Це можуть ті, що самі сильно бажають і стараються вдуматися, мати добру волю, а коли когось заставляти без його доброї волі - виходить трудно. А Бог прагне, щоб люди добровільно самі його шукали й старалися зрозуміти, і такі люди сприймають правду. Божа сила їм допомагає, а ті, котрі чекають чуда - не дочекаються. Бог завжди іде людям назустріч, але коли людина пасивна, лінива, Бог до неї силою не посягне, бо силувати не хоче і силуваної служби не бажає. Християни перед усім повинні пам'ятати, що Христос ставив умовою на дорогу до неба: “Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога що веде до погибелі,- і нею багато хто ходять. Бо тісні ворота і вузька дорога, що веде до життя, - і мало таких, що знаходять її” (Мф.7,13-14). Маловірні люди знаходять ширшу дорогу у “свідків Єгови”.
Бог-Слово, Творець світу стає людиною, щоб з людьми розмовляти. Страждає за людей, щоб їх вину зняти, але робить це не з застосуванням примусу. Хто не старається, не молиться про оправдання, -залишається з ним його вина. Коли Христос як людина постраждав за наші гріхи, через Свою Прославу, Воскресення і Вознесення, то людська природа має проторену дорогу до неба. Коли б Христос був тільки людиною, то страждання було б також угодне Богові, але . людство не здобуло б прямих контактів з Божеством і не могло б увійти в небо. Тому мабуть єговісти й говорять, що їх рай буде на землі.
Весь Старий Завіт, всупереч єговістам, виразно говорить про Месію, як “Сина Людського”, який, за пророком Даниїлом, має підходити до Самого Господа Саваофа. Ісайя точно описує страждання Христа і каже : “Його ранами ми вилікувались”. Коли Христос не був Одним із Святої Тройці, то не зміг би вилікувати людських ран (гріхів) усього світу.
Коли б єговісти були дійсно віруючими людьми, то вони узяли б під увагу все написане в Біблії, принаймі Старого Завіту, нічого не пропускаючи, а вони вибирають те, що їм цікаве, або черпають із своєї саморобної “Вартової башти”, тобто - людські вимисли.
Те, що вони так агітують, також не походить від Бога, бо Бог нікого ніколи не агітує, а тільки роз'яснює і закликає до добровільної служби. Агітація єговістів - це насильство над нещасним народом України, зіпсованим атеїстичною пропагандою, що діяла за масонські гроші, а тепер єговісти доруйновують за американські, тобто - також масонські суми. Все це, щоправда дуже потаємно, бо масони мають вже кількасотлітню практику підступної роботи, дуже небезпечної для християнства і чесних людей. Сьогодні зроблять вас атеїстами, а завтра антихристами, сатаністами.
Коли б єговісти, що давніше називали себе “Дослідниками Святого Письма”, дійсно досліджували Письмо, то не спішили б зі своїми нерозумними антитринітарськими мудруваннями. Бо як вони, як дослідники, можуть поясняти слова книги “Буття”: “Створімо людину за образом Нашим за подобою Нашою” (Бут.1,26), або: “Ось чоловік став немов одним із Нас” (Бут.3,22), або: “Тож зійдімо і змішаймо там їхні мови” (Бут.11,7). Це ж не християни писали, а Мойсей. Ми не будемо вже вимагати від них уваги до слів євангелиста Івана: “Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було Споконвіку. Усе через Нього повстало, і нічого, що повстало, не повстало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей.”(Іван.і.1-4). Коли вони є “свідками Єгови”, то що можуть сказати на те, що Мойсей вживає ще слово “Елогім”? Це ж множина. Дослідники, та ще Божих тайн і дій, повинні бути людьми послідовними, а не обманцями. Але вони працюють на сатану, батька брехні.
До Авраама, коли він був біля Мамврійського дуба, прийшли три ангели, Авраам розмовляв з трьома, як з одним. Чому? (Бут.18,2 і далі). Невже все це не написане в Біблії? Чому ж вони, такі високі знавці, про це не хочуть згадувати? Сатані не підходить?
Пророк Даниїл писав про подобу “Сина Людського”(подобу!), що йшов на хмарах до “Старого Днями”, тобто Самого Господа Саваофа. І Синові Людському дане було панування, слава й царство вічне (Дан.7,13-14). Невже й тут їм не треба цього місця розуміти й бачити як прославлення Сина Людського, тобто - Бога-Слово, Ісуса Христа?
Які ж тоді вони християни, коли ні
Христові, ні Біблії не вірять? Очевидно, що
вони є юдейська секта, яка створена
противниками Христа для підмивання
християнства та працює для приготування
роботи по обездуховленню людства. Вони
спочатку ніби були дослідниками, а тепер
відмовилися від цього титулу, бо не хочуть
нічого досліджувати саме тому, що всі
досліди дають матеріал проти них. Їх
завдання розбивати віру тих, що дійсно
вірять у Бога і, тим більше тих, що захитані
більшовицькою атеїстичною пропагандою.
Вони просто обманці, агенти сатани. Тому
більше й не варто в полеміці з ними вживати
цитати з Нового Завіту, бо вони не християни.
Я тільки перестерігаю віруючих людей від
цієї пошесті.
Євреї чекали століттями свого Месії, але, прийнявши від поган книгу Кабали, - захворіли на манію земного царства. Месія, як було обіцяне, прийшов до них, але вони його не прийняли, тому Єрусалим став для них пусткою, бо вони Месію розп'яли, тобто відреклися й від тієї Сили, яку називають Єговою (точніше - Ягве). Як виходить, єговісти не те свідчать, що повинні свідчити. І для чого Бог-Ягве потребує їх свідчення? Вони ж не були на Синаї, і їм не було обітниці землі Ханаану. В Ханаані мав з'явитися Месія з покоління Давида, і тут повинно було зародитися між євреями вічне, тобто -духовне царство. Воно й зародилося, але євреї його не всі сприйняли, а тільки частина. Решта євреїв зачепилися за земне царствування, матеріальне, тому “свідки Єгови” не соромлячись проголошують, як більшовики, рай на землі. Це значить, що вони служать не Єгові, а Шехині із Кабали.
Ще раз питаю, у чому єговісти являються свідками Єгови? Чи вони Його бачили? Бога ж ніхто не бачив, а тільки Бога-Слово -Христа. Біблію Мойсея не читають повністю, а тільки уривками. Хіба ж Расел, чи Рутерфорд бачили Єгову? Апостоли бачили воскресення Христа. Вони бачили Його з ранами на руках, ногах і між ребрами, знали що був розп'ятий, умер на хресті, але став живим і прославленим. Вони були свідками. Єговісти тільки для обману вкрали собі назву “свідки”, хоч нікому свідками не стали. Невидимому ніхто не свідчив крім Христа. Їм Єгова не явився ні як Ноєві, ні як Авраамові, бо вони не вірять в Тройцю. Вони не можуть свідчити за псалмом що “Він живий у Єрусалимі”, бо давно немає там храму, а в такому всесвітньому базарі, яким з тих пір став Єрусалим, Богу важко перебувати. Нового храму євреї ще не збудували і єговістів там не приймуть. Єговісти свідчать тільки те, що вони не християни, лиш тільки прокабалістська секта, а по-єврейському - гірше від самарян. Мойсей, що розмовляв з Ягве на Синаю, біля незгоряючого куща -свідчив, що Ягве пошле до Ізраїля пророка, саме того якого євреї розп яли, а самі зайняли його місце, а такий їх вчинок являється богохульством, бо в Писанню пророки всі говорять про одного Того, Хто має прийти, а не про весь Ізраїль, без розбору, чи це талмудисти чи кабалісти? То що єговісти свідчать? Єгова не вмирав і не воскресав.
Коли б “свідки” вірили в пророцтва пророків Єгови, то знали б, що у світ має явитися Бог-Слово, Творець матеріального світу і людини разом з Богом-Отцем. Бог-Слово діяв і діє в матеріальному світі і прийняв людське тіло. Народився, як провістила Біблія, від жінки і зітре дияволові голову. Христос переміг смерть і знищив ворота аду, але померлих не вернув на землю, бо Царство Небесне є небесним, а не земним (як прагнуть єговісти, бо бояться вмирати).
Той світ, у якому з'явився єговізм - це Америка. Це край різних сект, в тому числі й мормонів і сатанистів. Це край найбільшого техногенного розвитку цивілізації, а таку цивілізацію трудно назвати планом Бога. Це - план “князя цього віку”, тобто противника Бога й Христа. Коли українці поїхали через матеріальні нестатки в Америку, вони зараз же, поки ще збудували собі житло - будували Богу храми. Один мій сусід, після чотирнадцятирічного життя в Америці так оцінив американське життя: “Там люди дуже влегшили собі матеріальне життя, за них працюють машини, але ті вигоди й багатство не зробили з них добрих людей. Там панує гріх самолюбства і всі інші гріхи аж до содомського. Там живуть так, якби Бога не було, а був кожний сам і всі інші такі як він. Для американців Бог повинен діяти так, як вони хочуть. Добро - матеріальне, духовне - гріх”.
Наші емігранти злякалися особливо того, що там релігій багато, а всі якісь дивні. Тому й будували свої церкви.
Єговісти пропонують рай на землі, але наперед - Армаґедон. Тоді не стане людей іншої віри, а залишаться тільки єговісти. Чи в тім можна добачати любов? Чи в такому єговістському світі ви відчуваєте місце для Бога? Для чого тоді на землю мав би приходити Божий Син? Чи їхній Єгова має милосердя для всіх людей? Якщо не має - то це вже не Бог, тільки антихрист.
Бог, якого проповідував Христос, не є Богом цивілізації, де люди забруднили повітря, воду, всі свої відходи пускають у ріки й моря, інше спалюють і забруднюють повітря, атмосферу. Інші фабричні, хімічні відходи знищили охорону землі - озонову плівку. Чи в такому світі на нашій землі може бути рай? Чи для тих людей, що так поступили з чудовою Божою землею, Бог створить нову, щоб вони мали що псувати?
Бог створив людей вільними, але майбутній світ буде для людей духовних, що свою віру і свій розум тут на землі використали для духовного зросту. Бог не відкидає грішників і чекає на їх духовне новонародження. Ті що не покаються, не змінять принципу життя - тривають у смерті і до Бога не дійдуть. Вони самі себе засудять, бо самі від Бога відійшли. Новий світ буде новим і в новому місці, бо та земля та її довкілля минуться. Отож на нашій землі не буде ні єврейського, ні єговістського царства. Армаґедон буде в повітрі між добрими і злими духами. В новому світі люди будуть мати тіла нові, прославлені, які зможуть жити і в повітрі. А цивілізація, яка нищить божий твір - землю це витвір пекельних сил. Модерна музика та мистецтво, що протилежне Божій красі, де незрозумілі форми або й безформенність, все це пекельні приманки. Навіть ті дими й червоне полум'я на сценах свідчать про це.
Христос не сходив з неба, щоб створювати земне царство. Бог має просторі небеса. На історії євреїв, які не сприйняли свого ж Месію, мають єговісти приклад, але засліплені люди Божої Правди не дочувають і не добачають.
Апостоли не ходили агітувати як єговісти, а звіщати людям “Добру новину”, а хто їх не приймав, від них отрясували свої сандалі з пороху. Віри в нікого не вмовляють, бо Бог усім дає волю. Навіть єговістам дає волю агітувати, але вони самі на себе тягнуть осуд і чим це закінчиться, якщо їх агітація не з Божої волі, а тільки антихриста - ми не знаємо. Добра їм не чекати. “Не обманюйтеся - Бог осміяний бути не може”.(Гал.6,7). Бог не дозволить ставити “Вартову башту” вище Біблії. Про святу Євангелію тут і не говоримо.
Люди! Християни! Втікайте від агітації чужоземних сектантів! Ми вже знаємо рай на землі. Знаємо до чого довела атеїстична агітація. Всі ми знаємо історію, в тому й історію Церкви. Єдина православна Церква не зрадила Христа і Його вчення. Більшовики й Церкву довели до крайності у служінні державі. Ми вже поволі з того очищуємося, і дасть Бог - очистимося.
“Улюблені, - не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з'явилося в світ.
Духа Божого цим пізнавайте: кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога”(1 Іван.4,1-2). Свідки Єгови - це ті що не признають Христа як Бога-Слово, тому вони нами повинні рахуватися як духи не від Бога.
Свідки Егови це люди подібні до сенаарських будівничих Вавилонської вежі. Вони хочуть з допомогою своєї “Вартової башти” дістатися на небо, тобто - накидають Єгові свій план спасіння людства легким способом, хто за пропаганду, хто за гроші. Обминаючи Спасителя, вони стають у ряд теософів, як Блаватської, Рерихів та “Нью Ейдж”, тобто сатанізму. Ще раз питаємо - при чому тут Єгова? Чи тому що це не Ягве, не Бог і не Бог-Слово, а їх твір фантазії? Та й кінець їх не в небі , а на землі, тобто цвіль могил!
Нам треба пам'ятати про велике старання Бога Творця, про особливо заплановану одуховлену істоту - людину, поселену в матеріальному світі на планеті Земля. Планету, призначену для життя й духовного розвитку людей, як особистостей вільних, розумних, творчих та способних бути вдячними Богу й інших любити, спілкуватися навіть з Богом -Творцем. Творець віддав землю людям у володіння. А ця планета - прообраз Нового, Небесного світу, де тільки люди, але ті, що немов би складуть на землі екзамен - мають жити з Богом у віках.
Творець зла - диявол заманює людей у своє царство, тому всупереч правді і планам Божим, старається залишити людей за собою. Пеклом їх не приманить, небо втратив, тому як євреям так і іншим сектантам обіцяє рай на землі, як обіцяв через більшовиків. Тому диявол виступає проти свого найбільшого ворога - Христа, й хоче перед людьми скинути Христа, як не Бога з небес.
Ми читаємо Біблію ту саму, яку читали євреї, але вони її тепер не сприймають цілою, а частину. Свідки Єгови й ту частину стараються перекрутити, багато викинути, промовчати, щоб ще більше дияволові прислужитися. Тому бережімося від їх вчення, не приймаймо їх в хату, не пускаймо й на поріг, бо вони нахабно сидять і не вступаються, поки не загітують. Їх вчення є саме тим фарисейським квасом, від якого оберігав нас Христос, наш Творець і Спаситель.
вересень 1999 року Божого
Пересічні люди, тим більше ті,
що стоять біля керма Держави, повинні
розуміти, що пропаганда насилля - це
сатанинська ідея. Державі потрібна
моральність і дисципліна. Особливо
державні мужі повинні це розуміти тепер,
після сімдесяти років страждань у страшній
диявольській імперії. З комунізмом прийшла
епоха страшного насильства і не менш
страшного п'янства. Бачимо, що
більшість наших громадян - це вже не є
нормальні люди.
Тепер той культ сили привносять і пропагують спритні американські “добродії”, що ратують, неначе, за демократію, а властиве - за панування сатанізму. Мораль, що прийшла з-за кордону не є християнською.
Мені доводилось розмовляти про ту демократію, порнографічні та пропагуючі насильство й усе зло фільми з поважними, як здавалося, релігійними діячами. “А хто кого силує? Хто не хоче - хай не дивиться. А коли хто хоче - чого йому забороняти?”
Судіть самі, чи в тих словах можна знайти якийсь слід моралі або релігії? Чи християнська релігія може дозволити змішувати добро і зло, тобто йти на компроміс з дияволом? Саме в таких компромісах лежить уся трагедія людства. Це - плід “дерева пізнання добра і зла”. Видно що ці “духовні” є під впливом масонів - людей, які в ім'я добробуту і прогресу готові коритися дияволу, а це теж, що й сатанізм.
Ото ж культ сили. Його культивував князь поганин Святослав, але він повідомляв: “Іду на вас!”. Ми тепер чуємо засуд війни, вимоги культу пацифізму. Але це роблять люди, які вчора підтримували і досі не засудили більшовиків. А в нас не можна дати собі ради з кримінальним рекетирством.
В кого сили не стає - той стосує інтриги, підсилає аґентів. Цього всього вчаться старші, молодь, а навіть діти. Коли ще не мають сили, можуть свою силу проявити хитрістю, обманом, підступом. Он у кіно, в телевізії багато такого показують. Це легко зробити й не маючи сили.
Якщо не можеш сам - тайно організуй інших. Страхітливі під оглядом зловмисності акти знущання дітей над своїми однолітками, як порізання на кусочки свого недавнього друга, або замкнення в дерев'яному виходку і спалення товариша, та інші страшні випадки злоби дітей. Це - не від природи. Це - від виховання засобами кіно, нав'язаного Заходом. А все це плоди моральної безпринциповості, а, може, зловмисності тих, хто укладає телепрограми, як і начальства телевізії. Держава, що думає про своє майбутнє, повинна такі програми строго судити й карати. Інакше це праця, на диявола.
На жаль, маємо державу, що не думає про майбутнє.
Почнемо від такого, здавалося б, невинного захоплення, як гра у футбол, яка у найбільшій мірі замінила культуру, релігію, красу мистецтва і всякі вищі ідеї. Людина від культури духа перейшла до “культури ніг”. Викид емоцій маси людей дуже часто переходить у побоїща, руйнування, розбої, які доводять до тюрми. Бачачи натовпи людей, що є “заведеними” після такого змагання, готові до будь-якого насилля, розумієш - не від Бога це. А цим “зомбуванням” живе чи не більшість людей. Чи не по такому прикладу любителів копання м'яча, державні мужі, державні діячі копають громадян держави від їхніх прав?
Із Заходу привнесено в Україну горілку. Робили це польські пани-окупанти, а корчмами керували люди, із-між яких походили організатори та ідеологи комунізму. В Україні до того часу пили напитки із меду, винограду, ячменю та хмелю, а горілку привезли в Україну здебільшого євреї-корчмарі через Польшу із Заходу. Були це корчмарі, які обдирали людей з усього, що мали. Особливо - з честі та моралі. А більшовики навчили пити не чарками, а склянками (двісті грам) і пити щоденно. Так із Заходу “вибраний народ” приносив у наш край усю бісовщину під видом різних недуховних “захоплень”.
Культ “бізнесу” - також, безсумнівно, походить від диявола, від “мамони”. Здавалося б - бізнес - це культ праці та промислу. Нормально, що кожна людина повинна працювати. Чесна праця для утримання сім'ї, для громади - це добра справа. У добрій волі працювати є вже щось від духа, від кращої сторони людини, а на Заході заробляння грошей ставиться понад усе, це стало самоціллю. І у молодій українській державі українці, навчившись від всесвітніх здирників, привели до розвалу економіку України. Більшість “бізнесменів” робить свою роботу нечесними дорогами, ясно, що не по-християнськи, а коли збагатяться, - нечесними дорогами руйнують матеріально інших промисловців, а то й фізично нищать своїх конкурентів. Це все можна бачити в тих “західних” фільмах в українській телевізії, а телевізійні начальники немов нічого того не добачають, як ті західні “продуценти роблять з дурних хохлів кпини, показують, як багаті пани всіх обкручують довкруги своїх пальців, або підступно нищать. Це також сатанинська справа. Кабала й масонство - два брати-дияволи. І це наша телевізія пропагує. Люди, звикаючи до таких історій, стають самі дияволами, готові інших без докорів совісті зруйнувати, знищити, вбити. Все це - ідеї лукавого. Все це сатанинська пропаганда нищення духовності особи, та усієї “маси”. Залишаються тільки одиниці, які тим “європейським” чи американським сатанинським бізнесом бридяться і на такі фільми “спритнярів” не можуть дивитися.
Так наші “державники”, будучи досі сатаністами більшовицькими, тепер стають сатаністами масонськими. І як при таких “розумах” може піднятися народ і держава?
Тривожить також засилля на екрані відверто сатанинської містики, що формує у людей толерацію до різного роду магій. Чарування подається як звичайні речі, причому речі на благо, на захист людини. Магія ж не може бути білою чи чорною. Все чаклування від диявола, якою б метою чаклуни не прикривалися.
А вже найгірше, що принесли з недалекого Заходу і пропагують у нас, це - засилля “сексу”. Католицькі моралісти опрацювали особливо детально шосту ( в Біблії - це сьома, тому протестанти тут не брали участі) заповідь, яка звучить “Не чини перелюбу”. У Біблії ніяких пояснень не подається, бо тут природа сама вчить. Католицькі священики нежонаті, тому в більшості змушені жити подвійною мораллю. Вони цей окремий томик “моральної” праці, який існує немовби таємно, - так розповсюдили, що тема зацікавила усіх грішників і дала ім'я цьому гріхові - “секс”. Воно стало дуже модним словом, якого не соромляться навіть чотирнацятилітні дівчатка. Це стало, ніби, нормою.
До того ж ще Дарвін “знайшов” наукову істину про те, що людина походить від мавпи. Дійсно, мавпи також займаються “сексом” - вони тварини. І люди, наслідуючи мавп стали також відкрито втішатися цим і хизуватися. В українській телевізії, серед білого дня, для нестримних розпусників, незважаючи на їх же, та інших людських дітей, - показують, навчають, пропагують тваринячу поведінку людей, що дійсно близька до мавп. Ті люди, в сотеро гірше від біблійного Хама зневажають своїх батьків, самих себе як батьків, таїнство людського роду, і повним ходом повертають у джунглі, чи мавпячий цирк.
Таку “культуру” в Україні насаджують колишні комуністи, безбожні, безкультурні, хоч вважають себе високоосвіченими демократами. Тепер є вже багато таких псевдо-демократів сатаністів. Як це не дивно, такі керівники телевізії є ставлениками президента. Подібного роду демократи в місті Стрию навіть “підручник” такий видали. Видали приступніший, ніж “Де сексто прецепто” (про шосту заповідь).
Ті людоньки виховані на більшовицькій, “пролетарській” культурі, української культури не спромоглися пізнати, тому люблять пропагувати без розбору все західне. Відкрилися кордони, і вони, маючи право виїзжати, “на ходу” нахапалися чужого, зрештою - і того вони не розуміють, бо свого не знають. Так скоро вони стали “пів'європейцями”, й мають претензії до високих посад на полі культури.
Українська культура яскраво проявлялась у фольклорі. Знаючи фольклор - задумалися б хоч над змістом пісні з Катеринославщини, записаної Кошицем:
“Ой, у полі вітер віє, а трава половіє,
А козак дівчину так вірненько любить, що зайнять не посміє.
Ой, тим же він не займає, а що сватати має,
Ой, тим же він не голубить, а що вірненько любить.”
Цей хлопець із степового краю прагнув, щоб його діти - наслідники були законними, шлюбними дітьми. Щоб ніхто не сказав, що його діти - “байстрюки”, а його наречена - покритка.
В 1936 році відвідував я свого добродія, священика в Кавську біля Стрия. Як з приїзжим - селяни цікаві були дещо дізнатися, порозмовляти, може й мене збагнути. Один чоловік розказує: “Цього року в нас сталася велика біда, якої не було вже двадцять п'ять років: дівка завелася!”
Люди тоді ще були релігійними в Галичині, тим більше, що чули від емігрантів, що діється в Україні, що творять більшовики.
Тепер на всяких державних посадах сидять колишні комуністи. Вони ж і тоді “кимось були”. А до ділянок культури пнуться саме ті, що конкретно нічого не можуть робити, бо нічого не знають, а в ділянці культури можна фантазувати, імпровізувати, бо й начальство тут не компетентне.
У шістдесятих роках був випадок, що “спеціаліст” розвалив колгосп, тому його поставили директором музею в Дрогобичі, за принципом: “Не нужно знать, надо управлять”.
Тепер під керівництвом у культурі тих, “кто бил нікем” - українську культуру відсунули. Ніби не заборонили, але відсунули. По-перше не знають, по-друге не люблять, по-третє, якісь таємні дяді не хочуть її ні чути, а, тим більше, пропагувати, їм треба українців обезкультурити, провести деградацію, сатанізацію. А державним мужам - байдужа Україна. Важливе тільки те, що вони ще при владі.
“Ой, горе тій чайці, чаєчці небозі, що вивела чаєняток при битій дорозі.”
Росія, щоб знищити козацтво, поробила знатних козаків поміщиками. Вони стали холуями, деградували. Тепер інші більшовицькі висуванці стали капіталістами, а свій пролетаріят задурюють неморальними передачами, а народ, як націю - руйнують.
Російськомовні більшовики підтримуютіь в Україні сталінську російську, сергіянську церкву, а українські більшовики створили ще одну більшовицьку, ніби вже й українську церкву. Про духовність вони не дбають, їм тільки б позбутися клопоту. А також мати в Церкві приятелів, які, з різних нагод, прийдуть з поклонами і орденами. Вдають, що дбають про безпеку держави. А для української держави найбільшою небезпекою є російська Церква. Вона підтримує лівих і пропагує єдинство з Російською Федерацією.
Не можу зрозумітии одної неконсеквентності у відповідях керівників телевізії. Кажуть, що мусять купувати дешеві фільми, бо на дорогі не мають грошей. Завдання телевізії, думаю, є будувати здорове суспільство, а не руйнувати до краю духовність народу. Якщо це так, то телевізійники й ті, хто їх ставить, - є першими й найгіршими ворогами народу. Зруйнували економіку і добивають духовність. Замість купувати дешеві фільми, які розкладають морально молодь і весь народ, - краще б договоритися з розумними і віруючими богословами, або, ще краще - з духовними людьми, а не з колишніми професорами “дослідження релігій”. Вони виступають за формою, а не за Христовим покликом. УАПЦ може таких надати, але платити за пів-години телепередачі тисячі доларів наша Церква не може, бо вона не є прибутковою організацією. Це можуть робити закордонні агітатори, які мають метою розвалювати, як і наша телевізія, духовність України. Хтось на це асигнує великі суми, але нехай би це йшло на іншій, скажімо прибутковій хвилі. Уряд України, в тому числі й телевізія, повинні дбати про духовне будування своїх громадян у своїй рідній, питоменній культурі, і своїй рідній Українській Автокефальній Православній Церкві. Такі лекції повинні бути живими, від серця, й повинні бути переконуючими, тобто - правдивими і розумними, не розрахованими на ефект.
Владні структури СРСР у двадцятих-тридцятих роках немилосердно знищили УАПЦ. Думаю, що всі ці страшні кати й судді сьогодні вже не живуть. Повинна б умерти і їх сатанинська ідея - знищення української культури взагалі. Ми не вимагаємо від теперішніх комуністів ніякого оправдання. Ми зуміємо оправдати самі своїх мучеників за Церкву й Україну, але для цього треба сучасних середників інформації, які в Україні є.
В ті роки 1917 - 1930, УАПЦ мала славних церковних композиторів, як Кирило Стеценко, Олександр Кошиць, Микола Леонтович, Яків Яциневич, Петро Козацький, Г.П. Гончаров та інші, їх частково співають у церквах, але їх твори варті того, щоб українці знали про них, щоб подивляли їх твори, щоб замість сучасних дешевих пісень естради з її склепаними “зірками” народ знав свою класику, яка є європейською.
Теперішні діячі культури є людьми, як виходить, не свідомими висоти українських композиторів, які працювали для Церкви, прославляли Найвищу Красу - Господа Бога, що наділив людей даром розуміння й творіння музики. Хіба ж атеїзм має далі брати верх в Україні? Хіба був тільки один Артем Ведель?
Може, слухаючи високомистецькі і високодуховні твори, не одна українська душа, українська людина, в якій ще живуть українські гени - відчує, що крім життя споживача, людина повинна бажати зв'язку з Найвищою Силою, Найвищою і Найчистішою Любов'ю, Найвищим Розумом, Джерелом Краси й Вічного, безсмертного життя.
Закликаємо всіх віруючих громадян України старатися про своє добре обличчя перед світом. Ми повинні бути собою, як українці, а меншини, в союзі з нами - берегти своє. Росіяни повинні врешті усвідомити собі, що Київська Русь - це Україна. Самі ж вони знають, що православна віра у кимерійців-скифів має свій початок від святого апостола Андрія, що Київ має дві тисячі й п'ятсот років історії. Що князь Кий у середині п'ятого сторіччя нової ери був християнином і часто бував на константинопільському дворі гостем. Що орда гунів перебила добру історію краю і залишила на наших землях хозарів, але в дев'ятому сторіччі був князь Аскольд і було хрещення киян у 860 році. Ото ж, історія Кимерії, Скифії, Руси - це окремі етапи історії київської, а не московської держави.
Громадянам України не потрібні ніякі підозрілі “ізми”: ні комунізм, ні соціалізм, ні плюралізм, ні сатанізм. Можливий тут тільки гуманний націоналізм, бо це від слова “нація”. Нація - це народ і держава. Двотисячолітній Ювілей Народження Христа наша земля й народ, до котрого ходив своїми ногами апостол Андрій, - повинен сприйняти поважно й відсвяткувати гідно, по-християнськи, а не з “модерними” сатанинськими ефектами. Телевізійники повинні зрозуміти, що їм належить працювати на культуру України, на її відродження, а не на вкорінювання чужих псевдокультур. Культура німецька для німців, італійська - для італійців, а для українців підходить тільки українська. Американська культура - це культура гібридна, а та, яку хочуть впровадити в нас - це хаос, “вавилон”, змішання язиків, безкультур'я. Бог покликав до життя різні народи, дав їм різні мови, і так, як створив різні підсоння з їх рослинністю, різні квіти в одному підсонні і різні культури у частинах світу : Азії, Африці та Європі. Американська давня культура загинула, а цей конгломерат, який існує - не вартий наслідування. Він може служити тільки прикладом факту, як можна загубити питомі культури.
Ото ж, розвиваймо свою культуру. Українську, Православну, але не московську.
вересень 1999 року Божого
Українці! Чи ви не задумувалися над тим, чому в державі Україні, яку воскресив Господь до Свого Двотисячного Ювілею явління людському світові, не чути, не видно і мовби ніхто не журиться про українську культуру. Де вона? Чи знов в тюрмі, бо більшовицьке КГБ далі діє в Україні? Чи вже таємними наказами розстріляна, заборонена й не живе? А яка ж це культура тепер у нас, в середниках інформації, наприклад, в українському Львові культивується? Хіба ж не українська?
Зовсім ні! Далеко ні! Це культура найнижчого ступіню цивілізації. Це культура гірших якостей голандсько -французських чи американських контор споживання. Цих зіпсованих людців важко і людьми назвати, по суті - це істоти на двох ногах, які крім сексу та інших тілесних задоволень нічого не знають. Старішим людям, які хоч в окупації, але виросли в українській культурі, годі таке слухати. Це мавпування найгіршого сорту репрезентантів чужого болота.
Я старий чоловік, що пам'ятає Австрію, “Січі” Трильовського й Українських Січових стрільців, “Просвіту” й інші товариства, де люди проводили час призначений для розваги, навіть концерти естради й “кабаре” , робили все в рамках пристойності, знаючи хто вони і як повинні провадити свій народ. Я був близьким до діячів мистецтва, навіть до великих митрополитів Андрія Шептицького та Йосифа Сліпого. Крім них тон завдавали такі люди як Павло Ковжун, Микола Голубець, Іван Іванець, Іван Крипякевич, Василь Барвінський та інші. Тепер діждавшись української держави я думав, що прийшов час заблиснути автентичній українській культурі, а її зустріла доля така ж як обидвох митрополитів: першого отруїли, другого тримали до смерті під арештом у Римі. Інші діячі або опинились і померли в лагерях, а ті, що боролися в УПА, тільки деякі доживають, не маючи ніяких прав. А що діється?
Діється те, що запланував Сталін. Спішу впроваджував інтернаціоналізм, але не був вдоволений і осудив космополітів. Тоді перейшов на “общепонятну”, яка була спрямована проти націоналізму, але не російського, а головно українського. Ми це пережили з затиснутими зубами. Тепер же знов виринув антиукраїнський космополітизм.
Мені цікаво: яка темна нора видала тих “нових українців” -космополітів - жувачників, які вже надто засмітили нашу землю, наш ефір ідеологією споживацтва найгіршого сорту. От вчора чув я передачу “Радіо Люкс” : “Арофікіна, Арофікіна, Арофікіна...” Та верніться ж хоч до нашої історії. “Арофікіними” ми вже стільки років були переслідувані. Хіба ж немає в нас Сагайдачних, Вишневецьких, Дорошенків, Мазепи, або Сковороди, Шевченка, Кропивницького, Лисенка, Кошиця, Стеценка, Вериківського? Невже не було українського чудового фольклору з його відділами веснянок, пісень ліричних, побутових, чумацьких, новіших романсів, любовних? Або історично - патріотичних? Невже немає своїх екзотичних інструментів як бандура, кобза, ліра, цимбали, трембіти? Врешті - української класичної музики навіть із XVII століття. Та в нас зовсім забувають прекрасну хорову музику і її творців! Але над тим треба попрацювати, пізнати, зрозуміти й приготувати, а ті ледащі людоньки з сучасних кубел не хочуть нічого знати. Їм лиш би готове, без огляду вартості тих опусів, і вже показують вони себе знавцями немов європейської музики. Та можна було б і чуже, але не завжди, не безперестанно, а чередувати відповідно свій фольклор, свою класичну музику, чужий фольклор та чужу класичну музику. Відповідно поділивши програму, зробити її цікавішою, а то чуємо мов одне і те саме, та ще й мова дикторів скидається на якийсь жаргон не то під польський смак, не то під якийсь еміґраційний. Найчастіше наслідують того молодого ведучого-блазня з російського телебачення, який вигукує при різних придуманих ним лотереях. Давніше подібно виступали артисти чеського цирку, підстроюючись під “русинів”.
Треба б організувати протест, та випровадити їх. Перед тим як звільнити їх, треба щоб відповіли на питання: “До якої культури себе прираховують? Чому ненавидять українську культуру? Хто їм платить за те : “нові українські”, масони, чи мальтійський орден? З ким вони спілкуються: з сатаною чи антихристами”. І не відпускати їх поки не признаються.
Іншого виходу немає, бо в них в голові немає нічого здорового крім тих балаганних жартів, висловів, безсенсовних загадок - і ніколи не буде. А вони хочуть відвести людей, особливо молодь від свідомості своєї національної приналежності, від своєї історії й довести до того, щоб ніхто не знав, хто він. Русин? Рутенець? Поляк-грекокатолик? Малорос, хохол? Чи новітній псевдо-європеець?
Найкраще було б, щоб вони поїхали туди, звідки появилися. Як писав про таких Шевченко: “Щоб там і здихали, де ви поросли! Не плакали б діти, мати б не ридала, не чули б у Бога вашої хули, і сонце б не гріло смердячого гною на чистій, широкій, на нашій землі...”
Таке кривляння на українську мову ви почуєте в передачах з Києва. Видно що така тенденція до насмішок із усього українського панує в усій постбільшовистській державі, бо такі наші депутати, міністри та всі працівники інформації. Видно, що всю нашу державу купили масонські космополіти й хочуть усе відобрати в українського народу: совість, моральність, віру, історію й культуру, тобто - щоб народ втратив зовсім своє лице, й після більшовицького промивання мозгів, забрати в нього залишки національної свідомості, а тоді це буде “новий Вавилон” а не Україна. Тому й усі рівняються на молодого представника ніякої нації - “совєтского народа” в московських телепередачах.
Час уже сказати іншоземним дядькам, що Радянський Союз минувся і інтернаціоналізм в Україні панувати не може. Є суверенна українська держава, є державна мова і є меншості, які мають свої права, але не прероґативні, а нормальні, як у всіх державах.
Нам треба домагатися в уряду, щоб змінити таке злодійське відношення до вкраїнського народу, основного народу держави, в радіо і телевізії. Треба, щоб частіше грамотно пропагувалися хорові твори українських композиторів, якими славилась і може славитися Україна, якими захоплювалась Європа в час, коли там з'явився Український республіканський хор Олександра Кошиця, посланий отаманом Петлюрою в 1918 році. Наші хори й сьогодні дивують Європу.
Українське хорове мистецтво стояло й може стояти вище зарубіжного, але державна політика не спрямована на розумну, стратегічно продуману пропаганду його. Тому в музичних школах панує антилисенківський настрій. Але, крім Лисенка, маємо монументальні обробки українських народних пісень Олександра Кошиця. А неперевершені твори священика Кирила Стеценка? Таке його “Благослови, душе моя, Господа” (102 псалом) можна сміло назвати наймонументальнішим твором церковної музики, бо цей твір - музичний шедевр. А маємо й багато інших незвичайних творів.
Маємо чудовий фольклор, але, щоб показати його, треба діяти, не так як це було в радянщині. Тоді записували колективи не за мистецьким виконанням, а за іншими причинами. Тоді так, як показували козацтво, неначе на посміх, так і пісні підбирали які вже людям набридли, і які не представляли Україну з кращої сторони. У теперішньому хорі імені Верьовки група співачок виконувала народні багатоголосні твори Чернігівського Полісся. Це своєрідні шедеври, яким подібних у світі немає. А можна б знайти й інші, коли б переглянути той багатий матеріал, який було зібрано після Хрущовської відлиги до останніх часів. Тепер ніхто не оплачує поїздок музикознавцям, бо українського фолькльору не треба. Подають нам чужоземний, хоч він проти нашого, можна сказати, простий і бліденький. Маємо хорові твори опрацьовані, крім Лисенка, Кошиця й Стеценка, ще Козицьким, Вериківським, та багатьма іншими знавцями.
Давно не видно на екранах телевізії, ні не чути в ефірі по радіо групи кобзарів, чи бандуристів, а це близькі до себе й не відомі в інших народів інструменти. А ще маємо лірників, цимбалістів, трембітарів. Їх давно не чути в ефірі. Що це? Повільна ліквідація, чого не зробили навіть комуністи, те намагаються зробити ідеологи космополітизму. Тут направду пахне смаженим. Хтось програмово ліквідує, добиває Україну, щоб із нас зробити яничарів, не турецьких, а американських чи масонських. Україна, як культурний феномен, ними присуджена на смерть!
А в телевізії передаються в основному фільми, у яких пропагується культ сексу, культ насильства, культ брутальної сили. А ми українці, маємо прекрасну землю - Україну - з її ріками, степами, полями, горами Карпатами та інші незвичайної краси околиці, які є вже рідкістю вже в наш час, а незадовго стануть вони єдиними місцями на планеті такого роду рельєфу, рослинності. Для телевізії, це була б корисна для держави і народу програма: знайомити зруйнований духовно народ з тим найціннішим Божим даром - землею українською, про що говорить п'ята Синайська заповідь: “Шануй батька свого й матір, щоб ти щасливо й довго жив на землі, яку Господь, Бог твій, дав тобі” (Вихід 20,12). Народ увесь повинен ознайомитись як із Заповіддю Творця, так і із тією землею, яку Бог дав українському народові, бо інакше - народ не буде народом, і втратить право до тієї Богом дарованої землі. А про те стараються всі антихристи, чи то індійського, чи американського походження, чи палестинського. А Господь Бог, ще всупереч усім нашим опікунам, дарував нам ще й волю.
Японці, проїзжаючи в Почаїв, німіли, подивляючи широчінь українських земель, хоч і не в найбільших масштабах. Нормальний уряд і президент держави повинні бути заінтересовані освідомленням своїх громадян у такій важливій народно - духовній справі, як любов до краю, але ж, у нас всі, що е при владі, - це люди з ментальністю космополітичних політиків, тим більше ворожим до християнства. Це ж за духом - антихристи.
Та й історія у нас така промовиста, тягнеться від далеких доісторичних часів. Історія багатовікова. Через Україну відбувалося проходження аріїв, потім їх поворот, тут була й Трипільська культура, а далі - Кимерія, Велика Скифія, далі - Русь: не якась окрема Київська, а властива центральна Русь. Час уже сусідам перестати, як вони кажуть, “валять дурака” й признати правду, що Україна не могла бути молодшим братом, як їм хотілося б, бо навіть як Русь вона як держава давніша. “Сєвєро -восточная Русь” усе, як християнство, так і будівництво й мистецтво отримала з Києва. Навіть ікони Андрій Боголюбський покрав чи пограбував у Києві.
При розумній владі радіо і телевізія могла б виконати розумну й корисну роботу. Громадян треба навчити рідної історії, щоб усі знали “Хто ми, чиї сини, яких батьків, ким, за що закуті.” Бо й досі народ скований різними суперечливими поняттями про себе та свою історію. Треба громадян зблизити до Бога й навчити морального, дійсно людського життя. Тут могла б багато зробити рідна Церква, але в нас Церква в більшості ворожа до українського народу. РПЦ справляє ролю чужої залоги в Україні, ото ж треба державі з цим покінчити. Або це церква народу, або нехай не буде такій місця в Україні. Правда, тут російське духовенство затримала юдина робота колишніх радянських “патріотів”. Якби не фальшива УПЦ КП, -давно б шовіністів можна було видворити з Укра'іни, але в такому положенні проросійську спрямованість затримує неосвідомлений народ, якого тримали віками в російській церковній неволі, тому неосвідомлені воліють РПЦ, ніж УПЦ КП. В тому все горе, вся трагедія України. А досі могло б бути вже все на місці, якби не деякі архієреї - вчорашні полковники-майори КГБ. Темний народ їх ненавидить, а через них і все церковне українське, яке ставлять нарівні.
Щоб священики мали вплив на народ, вони мусять бути без закидів, а коли всі знають, що це люди в церковному відношенні невиразні, навіть підозрілі, то як можуть вірити таким “духівникам”. А державні мужі самі того не знали й не знають, тому їм такі вигідні, бо з ними легше домовлятися. Телевізія повинна б бути зорієнтована в таких справах, а є саме протилежно. Пропагують того, хто платить, а не того, хто міг би принести користь духовну всьому народові, об'єднати його та навчати автентичної Христової справи, Христового вчення. А коли є якась недовіра, то вся система валиться, вся віра падає.
Чи можете ви собі уявити таке, що виховані на теперішній “моді” дівчата вже не можуть зносити “села” в своїй хаті, тобто вишивок, вишиваних рушників чи подушок. А вже борони Боже взяти на себе вишиванку. Це все тільки для “села і для сцени”.
От бачите: до чого довели Україну проамериканські космополіти. Радянського союзу не змогли перемогти, то тепер вже докопують нашу Україну! Я не закликаю почати боротьбу з космополітизмом. Але державні мужі повинні пам'ятати, що українцям виїжджати нікуди. Якщо тут не буде України з її мовою та культурою, то її вже не буде ніде. В царині культури Україна повинна мати однозначні пріорітети. Ми ж у своїй державі, на своїй землі!
Треба послухати Бориса Грінченка : “Таїтись годі! Лякатись годі! Треба до діла іти!”
листопад 1999 року Божого
Для початку об'єднання перш за все потрібна добра воля. Не фальшиві заяви, не лукавство церковних лідерів, коли заявляється про готовність до об єднання, а робиться все для того, щоби далі залишити все як є і далі керувати Церквою, а об'єднаних підім'яти під себе. Так не буває.
Перше треба вияснити, який тип Церкви об'єднувальні сторони хочуть утворити. Для кого вона буде, чи для Христа, чи для мамони. Турбуватися канонічністю та визнанням Церков, чи не зважати на світове Православ'я, а робити щось своє - “патріотичне”, українське. Яким буде устрій, чи це соборноправна Церква, чи синодально-монархічна. Чи Церква буде підтримувати незалежну Україну, чи краще вернутись у “дружну сім'ю народів””, хоч би слов'янських. Яка буде мова богослужінь. Чи Церква має незалежну позицію, чи вона - державний департамент. Хто керуватиме Церквою.
Для об'єднання православ'я в Україні перше треба вияснити: чого ми прагнемо, чи йдеться тільки про об'єднання, чи треба з цим спішити?
Ні, спішити не треба. Нам треба розумного об'єднання дійсно віруючих людей, а не різних лукавих фарисеїв та саддукеїв. Нам треба збудувати Українську Помісну Церкву. Вона не може бути подібною ні до РПЦ, ні до УПЦ-КП. Навіть не може бути подібною до сьогоднішньої УАПЦ, бо в ній також не все гаразд. Ми повинні прагнути створення дійсно чистої, святої, Христової Церкви, а не збіговища ласих до заробітку. Щоб душі архієреїв горіли любов'ю до Христа і Його Церкви, щоб священики відчували духовну радість і твердо знали, що вони роблять велике, святе діло - спасіння рідного народу. Церкву, в якій пануватиме дух Христа, дух віри, дух правди, дух любові, дух небесної радості, - тільки не дух мамони.
Тільки від такої Церкви не буде відходити паства. Тільки до такої Церкви ми зможем навернути досі втрачених для православ'я людей. Ми повинні стати “світлом для світу”. Сіллю для звітрілої української землі. Ми повинні світити добрим прикладом, відновити давній дух побожності народу, старатися добром прогнати з України зло, сатану та всіх антихристів, що розбивають християнство на різні конфесії.
Хай Церква України, як і сама Україна буде своєрідною, не такою, як католицька Польща, не такою, як післябільшовицька російська імперія. Бо в тих краях християнство якесь половинчасте: в Польщі, ніби, надто “професійне”, в Росії - обрядовірне.
Якщо б ми хотіли об'єднатися з УПЦ МП такою, як вона є, то це для України, принаймі на років двадцять, призупинить духовне очищення, а за той час віра в Україні згасне, як свіча на вітрі. Тоді буде неповне, обрядовірне християнство. Не буде довір'я до архієреїв, не буде євангельського духа, не буде активної Церкви. Буде “дім купівлі”, буде “вертеп розбійників”, а не Христова, спасенна Церква. Чому в мене виникла така думка?
Бо досі ще йде, неначе, змагання. Ми хочемо й стараємось бути кращими у вірі, духовності. РПЦ вважає себе найканонічнішою, тому пильнує виконання обрядів і старається довести, що саме вона дає добрий приклад. УПЦ КП вважає себе “церквою патріотів держави” і влазить в усі державні та політичні, хоч і напіватеїстичні структури. Коли б все це змішати, - буде “церковний супермаркет”, буде базар, а не Церква.
Нам треба починати від “гірчичного зерняти”, від групи найбільш віруючих людей, і старанно, уважно, поволі починати апостольську працю і тільки тоді побачимо, що “і духи нам підчиняються”, а далі відчуємо, що “наші імена написані в небесах”, що Україну прийняв Господь, що не пожаліє для неї Своєї Благодаті.
Нам треба буде завжди пильнувати, бо знаємо, що на нас будуть скеровані погляди усіх ворогів України, що в наших діях завжди будуть знаходити тільки помилки і повертати їх на зло, але коли будемо працювати з чистими серцями, то не будемо боятися нікого й нічого, бо твердо знатимемо, що Господь є з нами. Нам буде ясно на дорозі та в душі, приємно в храмах, будемо мати завжди добрих людей за собою, і нам буде легко жити як вдома, так і в громаді, бо народна мудрість говорить: хто з Богом - Бог з ним. Свята Православна Церква зберегла, на нашу радість і щастя, найбільш правильне тлумачення вчення і Самої Постаті Христа, нашого Спасителя. І в обрядах Православ'я зберегло зв'язок з догматичним вченням, хоч, як кажуть люди - “час робить своє”, і в обряди Православної Церкви привнесено, як здається надміру повторень, а також надмірну кількість текстів, стихир і тропарів, наприклад, канону Ранішньої. Компетентна комісія майбутньої нашої Помісної Православної Церкви повинна солідно попрацювати над цим питанням, відвідати сусідні помісні Церкви й ознайомитися з їх обрядовими уставами і практиками, отримати від їхніх теологів -літургістів потрібні консультації. Все треба робити з розумом. Нічого з давнини, тим більше - суттєвого - не рухати, а нове відкинути, не як непотріб, а як те, що робить богослужбу надто довгою для теперішніх слабких, чи лінивих, звиклих до комфорту людей.
Моральна сторінка християнства є неперевершеною, але практично-формальне відношення в деяких Церквах, зводить це вчення з високого в ряд людських, ніби, можливостей, але насправді до Христового вчення підходять, неначе, не з того боку, а треба розглядати його під кличем-закликом Христа: “Будьте досконалі, як досконалий є Отець ваш Небесний”. Отже треба виховувати нове покоління українських православних християн саме під таким девізом. Католицькі Катехизми розписали моральну сторону християнства за заповідями, за доступними нормами. Російські православні християни хитаються між двома крайностями: або стараються застосовувати аскетизм, або дають волю своїй невдержимій натурі. Нашій Церкві вже треба працювати над морально-етичною стороною православного християнства.
Готуючись до спільного Собору треба пильнувати, щоб майбутня Помісна Церква була вповні канонічною, тому завчасно треба як діячам Собору, так і представнику держави, котрий відає релігіями, домогтися, щоб провести переговори з Церквами сусідніх народів, а передусім, з Патріархами Константинопольським, Єрусалимським та Александрійським, і домовитися з усіма про духовне спілкування нашої Помісної Церкви з іншими, а, головне, - про літургійне єднання. Тому вже перед Собором нам треба знати, які гілки з наших православних Церков на Собор можуть послати своїх представників, як делеґатів, а котрі не можуть, як неканонічні (тут не треба плутати два поняття: канонічність та визнання іншими Церквами).
Натурально, в Україні для росіян повинен залишитися екзархат РПЦ. Архієреїв, які досі вважають себе підлеглими тільки Московського патріарха, вважати єпископами російських єпархій, в містах, де вони будуть сформовані. В українських єпархіях для них не може бути місця. Архієреї повинні любити своє стадо, як любив Христос, а не тільки поганяти й стригти, виконуючи зовсім не Христову програму, а імперську.
Важко зрозуміти архієреїв та священиків українців в РПЦ, які чомусь досі так тримаються ідеї російської імперії і російської імперської Церкви. Та ж канонічність РПЦ дуже сумнівна. Чи то, може, якась інша причина?
Пригадайте хоч би проголошену царем автокефалію, яка стояла без канонічних підстав сто сорок років. А що зробили ті царі, які керували Церквою, з Новгородом та іншими провінціями? А фармазон безбожник Петро-І-й, який скинув патріарха, створив синод з оберпрокурором на чолі, та ще робив прилюдні кпини з Церкви, створивши “всєшутєйший сінод”. А Катерина ІІ-га! А створена Сталіним “сергіянська єресь” думаєте на сто відсотків канонічна? Те, що східні Патріархи бідували, не бридилися совєтською допомогою, то й мусіли сталінську Церкву признати канонічною, тим більше в границях її держави. Не перечу: Бог не забував про віруючих людей у більшовицькій тюрмі-державі, але якщо й були ще канонічні священики, то архієреї були канонічними хіба що на п'ять відсотків. Але чи такі вважаються канонічними в Бога? Чи ті архієреї досі вважають Церкву, створену КҐБ, за найбільш канонічну?
Чи може їх усіх чимось іншим крім алкоголю поїли, й вони під наркозом досі знаходяться й не можуть зрозуміти Божого поклику?
Коли б Бог вернув їм розум - вони б поїхали в Константинопіль і роз'яснили Святішому Патріархові, що панування Москви над Православ'ям не приведе до добра, що треба підкріпити Вселенське Православ'я українським народом, бо Православній Церкві загрожує страшна філаретівська схизма.
Господь Бог покарав українців Чорнобилем, але вчинив чудо любові й воскресив державу Україну. Невже ви не розумієте, що ви повинні діяти в Україні подібно, як Адам у раю до вчинення гріха. Невже ви не бачите свого гріха проти Бога і Його народу? Невже директиви сатани через різні російські видумки й “положення” вас так сильно гіпнотизують?
Христос прагне від своїх архієреїв, як від апостолів - повної віддачі. “Хто з вас першим бути бажає, хай буде всім слуга”. Христос бажає усього нашого серця. “Любитимеш Господа, Бога твого, усім серцем твоїм”... Христос для віруючої людини це щось, що понад усі земні скарби. Навіть батька треба покинути ради Нього. А ближнього треба любити так, як себе самого. Так невже аґресивний росіянин, який принижує українців, вам ближче ніж свій, спокійний народ?
Багато духовних осіб, навіть в УАПЦ, думають, що коли б Церква здобула вплив у колах державних людей, то вона б мала підтримку, в тому числі і матеріальну. Може в цьому є невелика доля правди, але не забуваймо про ідею Церкви.
Забувають духовні особи, що саме з цієї сторони Церкві загрожує моральний розклад, деґрадація духовенства. Нам треба розуміти, що досі наша Держава та її урядники є надто далекі від розуміння Христа та ідеї Христової Церкви. Вся держава та її урядники досі ще чисті більшовики. Поки що з ними нам не по дорозі, бо створимо знову більшовицьку Церкву. Особливо прошу духівництво УАПЦ: вилікуйтеся з тієї всякої “прекрасної” навіть “патріотичної” ідеї. Думайте не про себе і про своє високе становище у державі і Церкві, бо тут криється ваша духовна деґрадація. Думайте тільки про Божу справу.
Церква кожного народу має своєю метою спасати свій народ від зла і гріхів, провадити народ до Христа, а з Христом у небеса. Церква в державі повинна в першу чергу працювати зі своїм народом, . народом рідним. Болгарське духівництво працює для болгар, сербське - для сербів, румунське для румунів. Румуни моляться і славлять Бога своєю рідною румунською мовою, а в нас мучать народ давньою мертвою мовою, як давніше католики - латинською - бо цього вимагає ідея російської імперії, яка гнобить нас уже більше трьохсот років, яка і вимову церковно-слов'янської мови указами змінила на російську. Тому в нашому народові знищили живу віру, знищили внутрішнє духовне життя. Щоб наш народ ожив, позбувся комплексу меншовартості, - треба поставити твердий принцип: в українській Церкві - тільки українська мова. Про меншини в державі - хай думають їх провідники. Наша Церква має думати про наш, доведений до безпам'ятства та бездуховності народ.
Без відповідних книжок - не може відбуватись належним чином богослужба. Треба обрати розумних людей з усіх, досі розрізнених православних конфесій, експертів, які вибрали б кращі переклади Святого Письма і якомога скоріше б видали служебники, часослови, требники, октоїхи, святкові мінеї, обидві тріоді, акафісники та нотні книги для хорів і для сільських крилосів. Це можна робити і зараз, і це сприятиме об'єднанню. А це важка і дорога робота - отже для неї потрібна належна церковна дисципліна, щоби на це зібрати відповідні кошти.
Багато хто подумає: оце патріарх Димитрій хоче об'єднати Церкву біля своєї особи, бо для нього Філарет не підходить, архієреї РПЦ також.
Дорогі православні українці! Став я патріархом мало що не з примусу. Не вважаю себе відповідною для цього поста особою.
Маю на приміті людей, які, на мою думку, найвідповідніші. Також не знаю, хто з архиєреїв УПЦ МП міг би щиро відгукнутися на заклик до об'єднання. Але там може відкритися дійсно відповідний кандидат. Це буде видно з їх щирості, активності та відношення до ідеї української державності.
Ми мали в УАПЦ архієреїв, які спочатку виголошували патріотичні промови, а незадовго першими виступили проти Першого Патріарха України. Розчарувався в декотрих і я в часі свого патріаршого служіння. Одні зрадили Мстислава, інші зрадили мене. Тому наш народ повинен бути дуже обережним у виборах нового патріарха. Йдеться про долю рідної Православної Церкви, а тільки з Церквою можемо зв'язувати свої надії на щастя України.
Знаємо з історії та з власної практики, як працює СБУ в нашій державі, яке за своїми кадрами - досі КҐБ. Як наставляє людей проти найкращих, не підкорених їм кандидатів. Як нищить тих, хто досі ще вважався кандидатом на пост патріарха. Совєтське КҐБ -це страшна сатанинська сила. Чисельність їх рядів не зменшилась. Ті ж люди досі “працюють з церквою”, досі готові йти на найгірші злочини по наказу. Не розумію, чого їх досі толерує держава? Чого не заборонить їм займати посади на державній службі, як заборонила європейська Литва? І все ж таки не думайте, що обирати треба мене. По-перше - я старий. По-друге - до часу Собору я ще можу вмерти, по-третє - я вже змучився. Не легко в післябільшовицькій Україні бути патріархом, який не бажає співпрацювати з СБУ, чи іншими державними службами, які не розуміють християнства, які думають, що й Церква повинна гнутися перед владою так, як це було в СССР.
Тому прошу вас, майбутні виборці: будьте дуже уважливі до тих осіб, яких рекомендують на кандидатів сумнівні особи. Треба обирати людей направду випробуваних не в патріотизмі, але, передусім - у моральному житті. Хто вірно служить Христові, той любить рідний народ, бо це ж Христове стадо.
Боятися треба також людей гордливих. Коли гордий стане високо - він ще більше згордіє і не буде користі ні для Церкви, ні для богословських шкіл, ні не викличе він молитовного настрою у віруючого народу. Гординя - це сатанинський гріх і такий гріх дуже трудно вилікувати. То й не можна мати надії на те, що та людина зміниться. Так, об'єднання гілок Православ'я в Україні не є справою простою, легкою, як уявляють собі різні “християнські депутати”, а є справою дуже трудною і, рівночасно, справою великої ваги і значення. Тому до цього питання треба підходити не з парламенту, а з глибоким знанням суті справи і замисленням, великою відповідальністю.
травень 1999 року Божого
|
сторінки |
 |
новини парафії |
|
Контактуйте з авторами Веб - сайту:
Настоятель Свято-Юріївської парафії м. Полтава
ієрей Ігор (Литвин) тел. 00380 (532) 586025,
Веб-майстер, співавтор цього сайту, перекладач
брат Володимир тел 00380 (532) 586777
Кількість візитів до сторінок цього
сайту з 10 вересня 2001 року –
