До циклу проповідей

ПРО БЛАГОДАТНИЙ ВОГОНЬ

До циклу лекцій недільної школи

ПРО БЛАГОДАТНИЙ ВОГОНЬ, MS WORD

"Благодатний вогонь" (Αγιο Φως) – це назва дива, яке відбувається щороку напередодні православного Великодня (Пасхи) у Вел. суботу в Єрусалимському храмі Воскресіння. Приблизно опівдні із двору Єрусалимської патріархії виходить хресний хід на чолі із православним Єрусалимським патріархом. Процесія заходить до храму Воскресіння, прямує до каплиці, що збудована над Гробом Господнім, і, тричі обійшовши її, зупиняється перед її ворітьми. Усі вогні в храмі погашені. Потім патріарх у самому лише довгому хітоні заходить усередину. На колінах перед гробом він благає Бога про дарування святого вогню. Іноді його молитва триває довго. І раптом на мармуровій плиті гробу з'являється як би вогненна роса у вигляді кульок блакитного кольору. Патріарх доторкається до них ваткою, і вона загоряється. Цим вогнем патріарх запалює лампаду й свічки, які потім виносить до храму й передає Вірменському патріархові, а потім і народові. У цю саму мить десятки й сотні блакитнуватих вогнів спалахують у повітрі під куполом храму. Люди передають вогонь від одного жмуту свічок до іншого. Цей чудесний вогонь має унікальну властивість: він не обпікає в перші хвилини. Загоряння Бл. вогню відбувається тільки у присутності Єрусалимського патріярха (або того, хто виконує його обов'язки). На церемонії присутні ієрархи різних християнських конфесій і декілька десятків тисяч християн. Потім вогонь розходиться по всьому світі. Побутує повір'я, що в той рік, коли Бл. вогонь не зійде, настане кінець світу. Але з Біблії відомо, що Господь сказав: "А про той день і годину ніхто не знає, ні ангели небесні, а тільки Отець Мій один" (Мт 24:36). Та коли навіть у Біблії говориться про ознаки кінця світу, то не згадується про таке диво, тому це повір'я не можна вважати дійсно православним. З 1993 року Бл. вогонь доставляється літаком у Вел. суботу в країни колишнього СРСР.

Історія Благодатного вогню

Благодатний вогонь з'являється в храмі вже не перше тисячоліття. Одні з найдавніших згадок про його сходження напередодні Великодня зустрічаються в св. Григорія Ниського й датуються IV ст.

Пояснення прихильників феномену

Деякі православні вважають, що сходження Бл. вогню – це Боже диво. Наводяться такі аргументи на користь Божественності вогню:

1. Благодатний вогонь сходить у Вел. суботу тільки на прохання православного патріарха.

2. Поява блискавок під час сходження Благодатного вогню під куполом храму, сяйво яких нагадує полярне, зафіксовані на відеоплівку. Зовні вони нагадують фотоспалахи, але мають інший відтінок.

3. Опис цих спалахів зустрічається в багатьох історичних записах, ще в ті часи коли люди не знали про існування електрики. Так Микита Клірик, який відвідав Єрусалим у 947 році, пише: "Архієпископ ще не вийшов із Гробу, як уже можна було раптово бачити всю Божу церкву наповнену прекрасним і Божественним світлом, так що благочестивий народ пересувався, то в правий бік, то в лівий… При такій несподіваній появі світла всі наповнились подивом, та й навіть безбожні агаряни були вражені й пристиджені. У теперішній час Божественне сходження світла поширилося на всю церкву." (Пападопуло-Керамевс А.И. Рассказ Никиты, клирика царского. Послание к императору Константину VII Порфирородному о святом огне, писанное в 947 г. СПб., 1894. С. 10-11.)

Ігумен Данило, який відвідав святі місця в 1106 -1107 роках, свідчить: "Тоді раптово й засяяло святе світло у Святому Гробі, виходив із Гробу яскравий блиск." (Житие и хожение Данила Русьскыя земли игумена // Книга хождений. Записки русских путешественников XI-XV вв. М., 1984. С. 77.)

Паломник Трифон Коробєйніков, який побував у Єрусалимі в 1583 році, запевняє, що в храмі "вогонь ходить, як блискавка з неба". (Цит. за: Авдуловский Ф.М. Святой огонь. С. 27.)

3. Самозапалення свічок і лампад. Процесія підходить до Кувуклії й тричі її обходить. Після цього православний патріарх зупиняється напроти входу в Кувуклію; його розоблачають від риз і він залишається в самому полотняному підряснику, це також свідчить і про те, що він не проносить із собою в печеру сірників або чогось подібного, щоб запалити вогонь. Раніше, намагаючись упіймати православних на шахрайстві мусульманське начальство навіть ставило турецьких вояків по всьому храму, а ті, оголивши ятагани, готові були відрубати голову кожному, хто буде cпійманий на внесенні або запалюванні вогню. Але за всю історію турецької влади ніхто на цьому так і не був спійманий.

4. У перші хвилини полум'я Благодатного вогню не обпікає й протягом 3 – 10 хвилин можна буквально вмиватися цим вогнем – водити по обличчу, по руках, черпати пригорщами, і він не робить ніякої шкоди, бо спочатку не обпікає навіть волосся.

5. Відомі випадки зцілення під час сходження вогню.

6. Є відомості про випадок, що вогонь з'являвся на лампадах храму навіть тоді, коли замість олії туди була налита вода.

Скептики наводять такі доводи:

1) Наявність палаючої свічки в Кувуклії (запис у щоденнику єп. Порфирія Успенського про те, як паша хотів перевірити диво сходження).

2) Приховане занесення вогню (записи вірменських священиків).

Окрім грецького патріарха, усередину Кувуклії заходить і представник Вірменської апостольської церкви. Є повідомлення вірменського ігумена монастиря Св. Архангелів, у якому говориться, що "вогонь запалюється грецьким патріархом від раніше занесеної запаленої лампади". За його словами, він 9 років був присутнім на церемонії, і особисто знайомий із тими священиками, які заходили всередину Кувуклії.

"Перед першою годиною дня двері Гробу запечатують воском. Де стоять 2 священнослужителя: вірменин і грек. Перед другою годиною двері відчиняють, і греки заносять туди накриту (запалену) лампаду й cтавлять на Гріб. Після чого починається хресний хід греків довкола Гробу. На 3-му колі до них приєднується вірменський архімандрит, і вони разом просуваються до дверей. Першим заходить грецький патріарх, а за ним вірменин. І обидва заходять у Гріб, де, ставши на коліна, разом моляться. Першим свічки від запаленої лампади запалює грек, а потім вірменин. Обидва йдуть і подають свічки народові через отвори, першим із гробу виходить грек, а за ним вірменин, якого на руках несуть у нашу ігуменську".

Уточнення (від 29. 04. 2008) до свідчення: "Відзначу, у моїй статті в "неті" про саму процесію я пропустив один момент, про ту лампаду, яку спочатку заносять ще до того, як запечатують Гріб... я тоді думав, що офіційно занесена лампада вже запалена, і від неї і запалюють другу лампаду, але виявляється, що офіційну запалюють від першої..." Тобто заносять незапалену лампаду і запалюють від тієї запаленої лампади, що стоїть всередині Гробу.

3) Самозапалювання свічі, яка складається з особливих речовин: Бл. Вогонь сходить на свічу, гніт якої просочений розчином білого фосфору в бензолі, за 2,5?3 хвилини. Заміна розчинника на менш шкідливий збільшує час запалювання до 10 хвилин і знижує надійність перебігу дива.

Але ці три доводи не пояснюють властивість Бл. Вогню не обпікати в перші хвилини, а також блакитних вогнів, що спалахують у повітрі під куполом храму.

4) У роботі "К истории обряда святого огня..." професор Микола Успенський пише: "Нам можуть поставити запитання: куди ж дивляться палестинські ієрархи і сам Єрусалимський патріарх? На це запитання ми знаходимо відповідь у згаданих вище щоденниках преосв. єпископа Порфирія. Навівши свою розмову з патріаршим намісником, Філадельфійським єпископом Діонісієм (пізніше митрополит Віфлеємський), де останній говорив про спосіб запалювання св. вогню, преосв. Порфирій пише: "Оповівши все це, митрополит додав, що від одного Бога очікує припинення благочестивої брехні. Як Він знає й може, так і врозумить та заспокоїть народи, які вірять тепер у вогняне диво Вел. суботи. А нам і починати не можна цього перевороту в думках, нас розтерзають біля самої каплиці Св. Гробу". Очевидно, колись, не давши своєчасного енергійного роз'яснення своїй пастві про справжній сенс обряду св. вогню в подальшому вони виявились безсилими підняти цей голос перед усе більш зростаючим з об'єктивних умов фанатизмом темних мас. Якщо це не було зроблено своєчасно, то пізніше стало неможливою справою, без ризику для особистого благополуччя й, мабуть, цілісніть самих святинь. Їм залишилось – здійснювати обряд і мовчати, утішаючи себе тим, що Бог "як знає і може, так і врозумить і заспокоїть народи"."

5) У квітні 2008 р. Єрусалимський Патріарх Теофіл ІІІ, уникаючи понять "чудо" і "сходження", заявив, що обряд Вел. суботи – "це церемонія, яка є образним відтворенням, як і всі інші церемонії, Страсного тижня. Як колись пасхальна вістка від Гробу засяяла й просвітила світ, так і нині ми в цій церемонії репрезентуємо те, як вістка про Воскресіння від Кувуклії розійшлась по світу".

6) Описи чудесних спалахів відсутні у свідченнях ХІХ ст. Хоча – це найповніші й найясніші свідчення. У більшості свідчень до ХІХ ст. також нічого не говориться про спалахи.

На свідчення про диво є деякі заперечення:

А. Микита Клірик. У цьому випадку апологети "забувають" цитувати текст: "Бо говорять, що від Вознесіння Христа й дотепер осяяння Божественного світла відбувалося щорічно в одній із лампад Св. Гробу, а в тепер Божественне виливання світла поширилося по всій церкві." Іншими словами, він пише про масові загоряння по всьому храму, а не блищання світла. Під "виливанням світла" він має на увазі появу вогню.

Б. Трифон Коробейніков. Ще з ХVI ст. церковники розповідали, що буцімто вогонь на мармуровій плиті всередині Кувуклії з'являється вогняними бусинками й блискавками. Трифон слідом за ними розповідає, що буцімто бачив, як на мармуровій плиті всередині Гробу "огню ходящу по Гробу Господню по деке мраморне и всякими цвети, что молния с небеси". Але це – усередині гробу, а не, як пишуть апологети, – у храмі.

В. Ігумен Даниїло. У часи Даниїла (до ХІІІ ст.) вогонь очікували зовні Кувуклії. Поява вогню супроводжувалась яскравим спалахом білого світла. Саме з Кувуклії, одноразово виходить світло у свідченнях ІХ – ХІІІ стт. У той час як спалахи, за думкою апологетів дива, у масовому порядку миготять по всьому храму.

Особливі випадки появи Бл. вогню

Св. Северин. "Чоловік Божий (Северин), припавши колінами до землі, став щиро молитися. І тоді на очах у трьох духовних осіб, що знаходились поруч, свічка в руках Северина сама собою загорілась." (Житие св. Северина. Алетейя. СПб. 1998 г. с. 240).

Відомі випадки, коли Бл. вогонь не сходив декілька годин. Наприклад, одного разу в храм не пустили арабську молодь, яка дуже гучно вітала Господа Бога. Тільки після того, як молодь пустили (приблизно через 3 годин після початку молитов) вогонь зійшов. Тепер традиційно патріарх починає молитися після того, як арабська молодь, сидячи один на одному, із криком забігає до храму.

Бл. вогонь був також на Неопалимій купині. Він її не обпікав.

Бл. вогонь сходив за молитвою пророка Іллі, коли він доводив істинність віри. Він полив свій жертовник водою, помолився, і вогонь зійшов. А єретики, скільки не молились, вогню не отримали. І тепер Бл. вогонь сходить тільки за молитвою православного патріарха.

Говорять про випадок, коли вірменська громада, що живе в Єрусалимі (також християнська, але неправославна ще з IV ст.), підкупила турецьку владу, щоб у Вел. суботу саме їх, а не православного патріарха, допустили в печеру Господнього Гробу. "Довго й безуспішно молились вірменські архієреї, а православний Єрусалимський патріарх разом зі своєю паствою плакав на вулиці, біля запертих дверей храму. І ось несподівано начебто блискавка вдарила в мармурову колону, вона розсіклася, і з неї вийшов стовп вогню, який запалив свічки православних. Відтоді ніхто із представників чисельних християнських конфесій не наважується забирати в православних право молитися в цей день у Гробі Господньому".

Заперечення дива

Апологети дива, часто згадують свідчення Сильвії, паломниці IV cт. як аргумент на користь дива. Наприклад, на сайті синодального відділу Московського патріархату із взаємодії зі збройними силами й правоохоронними органами, провідного апологета Бл. вогню, представлені два фрагменти з написаного Сильвією:

1. Паломниця IV cт., згадуючи про вечірню службу, пише:

"А о дев'ятій годині (що ми називаємо вечірнею) всі збираються у храмі Воскресіння, запалюються всі лампади й свічки, і робиться велике світло. А вогонь не приноситься ззовні, а подається з середини печери, де день і ніч горить невгасима лампада, тобто, за перегородкою."

Але, як зауважував ще дореволюційний дослідник: "(...) більш раннім свідченням можна було б уважати оповідь паломниці IV ст. (Сильвії Аквитанки?), але вона говорить не про диво, а лише про звичай підтримувати невгасимий вогонь." /Крачковський/.

2. "Більш ранніх літургічних свідчень про обряд св. вогню ми не маємо, але деякі натяки на його виникнення ми знаходимо в описах єрусалимського богослужіння паломниці IV ст. Сильвії Аквитанки. Вона про службу Вел. суботи пише так: "На другий день, у суботу правиться за звичаєм на третій годині; також і на шостій; а на дев'ятій у суботу не правиться, бо готується пасхальна всенічна у великій церкві, тобто в мартиріумі. А пасхальна всенічна здійснюється так само, як у нас, тільки тут додається ще таке: насамперед охрещені діти одягнені так, як вони вийшли з купелі, ведуться разом з єпископом у Воскресіння. Єпископ іде за перегородку Воскресіння, співається одна пісня, потім єпископ виголошує молитву за них і йде з ними у велику церкву, де, за звичаєм, чекає весь народ. Там здійснюється те, що звичайно буває й у нас, і після відправи літургії буває відпуст". /Проф. Успенский Н. Д. К истории обряда святого огня, совершаемого в Великую Субботу в Иерусалиме. Актовая речь, произнесенная 9 октября 1949 г./.

Усе це оповідання про богослужіння. Але в обох випадках не говориться про диво, а, у першому, – про запалювання вогню від лампади, у другому, – про те, що в звичайний час вечірня не відправляється, а всі готуються до всенічної. Також не згадується про диво під час більш ранніх служб. Аж до ІХ ст. мовчать про Бл. вогонь. Можна припускати, що в цей період дійство почали сприймати вже як диво, і майже з першими свідченнями чудесної природи вогню ми зустрічаємо першу критику. У цей період критика походить від мусульман, які, хоча й викривали це диво, але не намагались перешкоджати його постановці.

Перший період

Тут треба звернути увагу на два моменти. По-перше, тільки після ХІІ-ХІІІ стт. священики почали заходити всередину Кувуклії. Іншими словами, вогонь не сходив у присутності людини. По-друге, наступні критики брали інформацію від попередніх, хоча сам ритуал Бл. вогню вже значно змінився. Виходячи з цих особливостей ритуалу до ХІІ-ХІІІ стт., свідчення викривачів указують насамперед на систему пристосувань доставки вогню без участі людини. Судячи зі свідчень, існує система зволікань, які дозволяють вогню перейти із зовнішнього боку храму в Кувуклію.

Ібн-аль-Каланісі (1162). "Коли вони знаходяться на Великдень там, то вішають лампади у вівтарі й улаштовують хитрість, щоб вогонь до них дійшов по олії бальзамового дерева й пристосуваннях із нього, а його властивістю є утворення вогню при поєднанні з жасминовою олією. Він дає яскраве світло й блискуче сяйво. Вони ухитряються провести між сусідніми лампадами натягнутий залізний дріт, на зразок нитки, яка безперервно йде від однієї до іншої, і намащують її бальзамовою олією, приховуючи це від поглядів, поки нитка не дійде до всіх лампад. Коли вони моляться, і настає час сходження (вогню), відчиняються двері жертовника; а вони вважають, що там – колиска Іси, – мир йому! – і що звідти він піднісся на небо. Вони заходять і запалюють багато свічок, а в храмі від подиху численного народу стає спекотно. Хто-небудь із присутніх намагається наблизити вогонь до нитки, він хапається за неї й переходить до всіх лампад, від однієї до іншої, поки не запалить усі. Хто дивиться на це, думає, що з неба зійшов вогонь, і загорілись лампади." /Крачковский/.

Аль-Джаубарі (1242). "А справа в тому, що ця лампада найбільший із фокусів, улаштованих першими поколіннями (християн). Я поясню його тобі й відкрию таємницю. Справа в тому, що у вершині куполу є залізна скринька, поєднана з ланцюгом, на якому вона підвішена. Вона прикріплена в самому склепінні куполу, і її не бачить ніхто крім цього ченця. На цьому ланцюгові і є скринька, усередині якої – порожнеча. А коли настає вечір суботи світла, чернець піднімається до скриньки й кладе в неї сірку на зразок "санбусека", а під нею вогонь, розрахований до того часу, коли йому треба сходження світла. Ланцюг він змащує олією бальзамового дерева й, коли настає час, вогонь запалює суміш у місці поєднання ланцюга із цією прикріпленою скринькою. Бальзамова олія збирається в цій точці й починає текти по ланцюгу, спускаючись до лампади. Вогонь торкається ґноту лампади, який заздалегідь намащений бальзамовою олією, і запалює його. Зрозумій же все це"./Крачковский/.

Муджир-ад-діна, який писав близько 1496 року. "Вони влаштовують із ним хитрощі, так що дурні серед їхніх невігласів думають, що вогонь сходить із неба. Насправді він походить від намащених олією бальзаму високо протягнутих шовкових ниток, натертих сіркою та іншим."

Якщо не зважати на деякі сумнівні подробиці опису Ібн-аль-Каланісі, то із цих трьох описів можна скласти таку просту схему отримання вогню, про яку підозрювали мусульманські критики. У Кувуклії, скоріш за все в її куполі, була захована запалена свічка (або щось складніше, на зразок залізної скриньки). До свічки підходила шовкова нитка (точніше мідний дріт і шовкова нитка) або залізний ланцюжок, змащений горючою речовиною. У момент, коли свічка догоряла до місця дотику з ниткою, вогонь переходив на нитку й по нитці йшов до потрібних лампад. Час горіння свічки розрахувати неважко. Неважко й замаскувати свічку всередині Кувуклії. Бо там достатньо простору в куполі, є ніші, у яких свічка може стояти й спокійно горіти без ризику бути поміченою. Окрім того, над самим Гробом підвішені на ланцюжках десятки лампад, і замаскувати ще один ланцюжок неважко. За допомогою обшуку викрити таку систему можна тільки, або повністю розібравши Кувуклію, або наперед знаючи, де знаходиться прихована ніша.

Цей спосіб чудотворіння можна модифікувати, додавши рухому платформу для свічки, керовану ззовні Кувуклії з допомогою мотузки, відведеної в задню частину Кувуклії. Замаскувати цю мотузку – не проблема.

Другий період

Після того, як до Кувуклії почав заходити патріарх, можливості отримання вогню значно збільшились. Сховати запалену лампаду, свічку або просто сірники в Кувуклії зовсім просто.

Ібн-аль-Джаузі (пом. 1256). "А коли заходить сонце, і стає темно, один із священиків, користуючись неуважністю, відчиняє нішу у кутку каплиці, де його ніхто не бачить, запалює свою свічку від однієї з лампад і вигукує: "Зійшло світло, і змилостився Христос!" /Крачковский/.

Вісім томів "Книги моего бытия" єп. Порфирія (Успенського) є не спогадами, а щоденником, де він нотував свої враження про події історичного масштабу, роздуми на абстрактні теми, описи пам'яток та різні дрібниці. Видані вони були Імператорською Академією Наук за рахунок Імператорського Православного Палестинського Товариства під редакцією П. А. Сирку після смерті владики. Третій том вийшов у 1896 р. Ось цитата:

"У той рік, коли знаменитий володар Сирії й Палестини Ібрагім, паша Єгипетський, знаходився в Єрусалимі, виявилось, що вогонь, який отримують із Гробу Господнього у Вел. суботу, є вогонь неблагодатний, а запалюваний, як запалюється будь-який вогонь. Цьому паші забажалося впевнитись, чи дійсно зненацька й чудесно з'являється вогонь на кришці Гробу Христа, чи запалюється сірником. Що ж він зробив? Оголосив намісникам патріарха, що йому угодно сидіти в самій Кувуклії під час отримання вогню й пильно дивитися, як він з'являється, і додав, що у випадку правди, їм буде подаровано 5000 пунгів (2500000 піастрів), а у випадку брехні, нехай вони віддадуть йому всі гроші, зібрані з ошуканих шанувальників, і що він надрукує в усіх газетах Європи про мерзенну підробку. Намісник Петроаравійський Мисаїл, і Назаретський митрополит Даниїло, і Філадельфійський єпископ Діонісій (тепер Віфлеємський) зійшлись порадитись, що робити. У хвилини нарад Мисаїл признався, що він у Кувуклії запалює вогонь від лампади, схованої за рухомою мармуровою іконою Воскресіння Христа, яка – біля самого Гробу Господнього. Після цього зізнання вирішено було смиренно просити Ібрагіма, щоб він не втручався в релігійні справи, і посланий був до нього драгоман Святогробської обителі, який і заявив йому, що для його світлості немає ніякої користі викривати таємниці християнського богослужіння, і що російський імператор Микола буде дуже незадоволений викриттям цих таємниць. Ібрагим-паша, вислухавши це, махнув рукою й замовк. Але з того часу святогробське духовенство вже не вірить у чудесне явлення вогню.

Розповівши все це, митрополит додав, що від одного Бога очікує припинення (нашої) благочестивої брехні. Як Він відає й може, так і заспокоїть народи, які тепер вірять у вогняне диво Вел. суботи. А нам і починати не можна цього перевороту в думках, нас розтерзають біля самої каплиці Св. Гробу.

Ми, – продовжував він, – повідомили патріархові Афанасію, який жив тоді в Царгороді, про домагання Ібрагіма-паші, але у своєму посланні до нього написали замість "святе світло" – "освячений вогонь". Здивований цією зміною, блаженіший старець спитав нас: "Чому ви інакше почали називати святий вогонь?" Ми відкрили йому сущу правду, але додали, що вогонь, який запалюється на Гробі Господньому від прихованої лампади, все-таки є священним вогнем, який отримується на священному місці". (С. 299-301 3-го тому).

З усіх джерел, записи в щоденнику єп. Порфирія є найціннішими. По-перше, вони не були призначені для широкого розголосу. По-друге, єпископ мав дуже великий авторитет, як серед духовенства, так і серед наукових кіл. І, по-третє, тут добре описана ситуація зізнання Мисаїла. Тобто він признався на нараді митрополитів, щоб не допустити викриття омани стороннім. Про втрату віри святогробського духовенства говорить священик священику, а не стороннім. Хоча дехто зараз намагається змінити смисл цього свідчення, буцімто оповіді про оману були необхідні для того, щоб не допустити появи в Кувуклії мусульманина в момент сходження вогню.

Про лампаду можна знайти дуже багато цікавого. Дійсно, деякі паломники різних століть згадують про те, що в храм заносять накриту ковпаком лампаду.

"Але перед початком відчиняють на мить двері каплиці ігумену храму, і він ставить на св. Гріб незапалену лампаду разом із двома жмутами свічок, з 33-x кожний, на згадку про вік Христа, і кладе бавовняний папір, щоб збирати ним св. вогонь, який з'являється, як кажуть, малими іскрами на мармуровій плиті." /Андрій Микол. Муравйов, 1832, А/.

"Але туди ще перед тим віднесли велику лампаду, налиту до самого верху єлеєм, в неї пущена велика світильня, і поставили лампаду посередині гробу Христа." /Інок Парфеній 1841-71, А/.

Зараз це має такий вигляд. Ворота Кувуклії запечатують воском і залишають так в очікуванні патріарха. Коли надходить час появи грецького патріарха, печать знімають, але перед тим, як патріарх увійде усередину Кувуклії, туди заходить священик, який несе накриту ковпаком лампаду. Можливо, він і ставить її на плиту Гробу. Потім у печеру заходять патріарх і представник Вірменської церкви. Двері зачиняються. Через якийсь час патріарх виходить із запаленими жмутами свічок. А поки вогонь поширюється по храму, ту лампаду виносять із Кувуклії так само накриту ковпаком.

Питання в тому, навіщо ця лампада? Що в ній? Про можливість хімічного загоряння може свідчити фрагмент наведений у статті Крачковского: "…щоб вогонь до них дійшов по олії бальзамового дерева і пристосуваннях з нього, а його властивістю є утворення вогню при поєднанні з жасминовою олією, він дає яскраве світло і блискуче сяйво." (Ібн-аль-Каланісі (до 1162).

"На один характерний приклад звернув увагу Я.І. Смірнов: за оповіддю диякона Захарії (1639-1699) католікос Пилип одного разу дістав з-під плаща дві свічки, які загорілись в руках Ерзерумського паші самі собою." (M.Brosset, Collection d'historiens armeniens. Tome II, St.-Petersbourg 1876, с. 76).

Ще декілька версій появи Бл. вогню

"І ось я побачив магічну книгу, у якій було написано, що він наближає до лампади свічку й вогонь несподівано в ній з'являється. А люди бачать, але не підозрюють цього; для них це здається великим (дивом), і вони коряться." (Таємнича книга й свіча. Йакут (+1229)). Цікаво, що це свідчення повторює очевидець:

– Будь уважним, – сказав мені старець Анатолій, – наперед приготуй і постав на мармурову плиту Гробу Господнього святу лампаду в золотій підставці. "Лампаду? – миттєво пронеслося в моїй голові. – Яка лампада може бути на Гробі Господньому, якщо Бл. вогонь сходить згори?" Старець Анатолій, помітив мою розгубленість, але не надав цьому ніякого значення, і продовжував:

– Крім того, на Живоносному Гробі повинна бути покладена Священна Книга, яка зберігається в ризниці. Ти повинен будеш закласти товстою свічкою ту сторінку, на якій починаються молитви послідування Благодатного вогню.

Почувши це друге розпорядження старця про "товсту свічку", я втратив останній залишок віри, що й так ледве теплилась в мені. Чорна хмара сумнівів покрила всю мою душу.

– Свічку? – спитав я з подивом, показуючи всім своїм виглядом повне здивування. – Навіщо потрібна свічка? Але тут же я почув суворий голос старця, який пролунав, як грім серед ясного неба.

– Де твоя віра? Де твій послух – ця найбільша чеснота ченця? … /Архімандрит Сава Ахіллеос. Я бачив Благодатний вогонь. Афіни, 2002/.

Окрім того, існує версія про те, що вогонь загоряється від променя сонця, який проникає через отвір у куполі Кувуклії. Різних гіпотез про те, якими хитрощами отримують вогонь священики досить багато, але найпереконливішими є саме схована свічка для першого періоду й схована лампада для другого періоду.

Аргументи, що заперечують викриття

1. Чому досі не заборонили це диво?

Прихильники твердять, що, не зважаючи на всі спроби, заперечити диво нікому не вдалося, про це, мовляв, свідчить те, що воно триває до цього часу. Наводять історії, в яких викривачі залишаються осоромленими в усіх своїх спробах. Але складають ці легенди самі прихильники дива. А те, що диво існує до цього часу, пояснюється великими прибутками, які отримують завдяки йому, як мусульмани, так і ізраїльтяни. Хоча, останні 200 років велику роль відіграє й міжнародний престиж. Варто тільки заїкнутися про хитрощі ченців, як відразу вас звинуватять у розпалюванні релігійної ворожнечі, утисках і т. п.

2. Постійні обшуки патріарха не дають ніяких результатів.

Під час дива присутня охорона. Зараз вона являє собою групу ізраїльських поліцаїв, а раніше то був загін турецьких військ. Бачачи присутність під час дива озброєних нехристиян багатьом здається, що вони спеціально прийшли для викриття, і це породжує масу домислів, які підігрівають священики. Насправді солдати підтримують порядок. Дуже часто в храмі відбувалися й навіть тепер відбуваються сутички на міжконфесійному ґрунті. І якби не солдати, паломники обов'язково б улаштували бійку. Говорять, що патріарха обшукують. Але, по-перше, до ХІІІ ст. усередину Кувуклії ніхто не заходив, поки вогонь не з'являвся в храмі, а, по-друге, на відео ясно видно, що патріарха роздягають священики, і ця процедура схожа на звичайний ритуал. Але, якщо б навіть патріарха дійсно обшукували, то це б ні про що не свідчило, бо окрім нього всередину Кувуклії заходить священик, який приносить спеціальну лампаду, також заходить вірменський священик, і при цьому ніяких свідчень про їхній обшук ми не знайдемо.

3. Чи вигідно владі викривати диво?

Аль-Джаубари (1242). Під заголовком "Хитрість ченців при запалюванні вогню в церкві Воскресіння" він говорить: "Аль-Мелік аль-Мауззам, син аль-Меліка аль-Аділя ввійшов до церкви Воскресіння в день суботи світла й сказав ченцю, (приставленому) до неї:

- Я не піду, поки не побачу, як сходить це світло.

Чернець сказав йому:

– Що приємніше цареві: це багатство, яке стікається до тебе в такий спосіб, чи ознайомлення із цим (ділом)? Якщо я відкрию тобі цю таємницю, тоді уряд позбудеться цих грошів. Залиш же її у таємниці і отримуй це велике багатство.

Коли ж правитель почув таке, він зрозумів приховану суть справи і залишив її у колишньому стані. (…)" /Крачковский, 1915, 236-237с./.

Прибутки настільки великі, що майже все населення Єрусалима годувалось від них. Проф. Дмитрієвський цитує спостереження проф. Олесницького: "Зате в Єрусалимі й Палестині це свято належить не лише православному населенню: у ньому беруть участь усі місцеві жителі, не виключаючи й мусульман. Сімейне вогнище немислиме без елементу, що зігріває й освітлює, а цей останній витікає для всієї Палестини від св. Гробу. Це відчуває все населення, бо цого не можна не відчувати, адже Палестина харчується майже тільки тими дарами, які приносяться їй поклонниками св. Гробу з Європи. Таким чином, свято Гробу Господнього є святом щастя й добробуту країни. Не дивно, що місцеві жителі мають ціле коло повчальних сказань про святий вогонь і його дивовижні властивості, і що в обставинах, які супроводжують освячення вогню (у його кольорі, яскравості та ін.) народ бачить ознаки щасливого або нещасливого літа, родючості або голоду, війни або миру." /Дмитрієвський, 1909/.

4. Чи дійсно мусульмани намагаються впіймати патріарха на шахрайстві?

Ось, що відомо з історичних джерел із приводу викриття й наслідків (посоромлення священиків). Пояснення руйнування храму в 1009 р., написане істориком Ібн-аль-Каланісі в 1162 році:

"...И спитав аль-Хакім місіонера Хутекйна-адудита, який був з ним, чому християни ідуть у цю церкву, і які їхні вірування про неї. Він просив дати її опис і (повідомити), що їй приписують, а Хутекйн знав це із приватних подорожей у Сирію й поїздок із посольствами від аль-Хакіма до її правителів. Він сказав:

– Церква ця близько від мечеті аль-Акса, її християни дуже шанують і здійснюють паломництво до неї на Великдень.... Коли вони там знаходяться у Великдень .... то вішають лампади у вівтар і влаштовують хитрість, щоб вогонь до них дійшов по олії бальзамового дерева і пристосуваннях з нього, а його властивістю є утворення вогню при поєднанні з жасминовою олією, він дає яскраве світло і блискуче сяйво." /Крачковский, 1915, 235 с./

Як бачимо, ловити християн на шахрайстві з вогнем мусульманам не було ніякої потреби, їм достатньо теоретичного пояснення цього дійства для себе.

До кінця ХІХ початку ХХ стт. серед передових сходознавців у тому числі й із богословськими титулами склалося досить скептичне ставлення до цього дива. Ось, що пише Крачковський: "Ставлення ж сучасних християн, навіть духовного сану, часто не таке, як у ігумена Даниїла або клірика Микити: достатньо вказати на докладний опис обряду (1876 року) єрусалимського священика Іліяса Шахвата, який п'ять разів брав безпосередню участь у церемонії, або на статті православного єпископа Рафаїла Хававіні. У кращих представників богословської думки і на Сході помітне те тлумачення дива, яке дозволяє професорам Олесницькому і Дмитрієвському говорити про "свято освячення вогню при Гробі Господньому"." /Крачковский/.

Літанію Вел. суботи для отримання Бл. вогню проф. Олесницький не тільки називає "святом освячення вогню при Гробі Господньому", але й початок появи цього свята відносить аж до ветхозавітних часів, до побудови Cоломонового храму в Єрусалимі, коли на приготовані жертви упав з неба вогонь, який постійно потім підтримувався священиками." /Дмитрієвський А. А. 1909 р./.

З радянських часів ми маємо свідчення колишнього відомого богослова Осипова. Він згадує про професора Ленінградської духовної академії, який зацікавився проблемою св. вогню, що в пасхальну північ чудесно запалює лампади на Гробі Господньому. "Дослідивши давні рукописи й тексти, книги й свідчення паломників, він, – пише про цього професора Осипов, – довів із вичерпною точністю, що ніякого "чуда" ніколи не було, а був і є давній символічний обряд запалення самими церковнослужителями над Гробом лампади. Якби тільки читачі могли уявити, який ґвалт підняли церковники після виступу віруючого професора богослов'я, щo насмілився висловити здобуту ним правду! (...) У підсумку всього цього нині покійний митрополит Ленінградський Григорій, теж людина з богословським ученим ступенем, зібрав богословів Ленінграду й сказав їм:

– Я теж знаю, що це тільки легенда! Що... (тут він назвав автора промови й дослідження) абсолютно правий! Але не ціпайте благочестиві легенди, а то впаде й сама віра!" /Осипов А. А. Откровенный разговор с верующими и неверующими. Размышления бывшего богослова. Л., 1983, с. 114-1151/.

Швидше за все, доповідь читав професор Ленінградської Духовної Академії Микола Дмитрович Успенський, який народився 3 січня 1900 року.

Розчарування в чуді Благодатного вогню

Одним із найосвіченіших синів Русі XVII ст. був Полоцький архієпископ Мелетій Смотрицький. Важливим епізодом його біографії є спроба примирити католиків і православних, що привело його до унії. Важко йому далося це рішення, якому передувала поїздка на Схід за втіхою й зміцненням у православ'ї, але зустріч із православним Сходом принесла йому тільки ще більше розчарування. У листі своєму колишньому вчителю, Константинопольському патріарху Кирилу Лукарісу написаному у 1627 р., напередодні свого остаточного переходу на уніатські позиції, він, зокрема, пише:

"Ваше преосвященство, мабуть, пам'ятаєте, що я одного разу питав у Вас, чому Ваш попередник Мелетій, пишучи проти нового римського календаря і намагаючись довести перевагу старого перед новим… не згадує про це знамените єрусалимське диво? На це питання Ви мені відповіли … що, якби це диво дійсно відбувалось в наш час, то всі турки давно б повірили в Христа. Ще різкіше відгукнувся про це патріарх Єрусалимський. Той самий, який бере цей вогонь, виносить і роздає народу. Таким чином, сумно сказати, наші православні єдиновірці, відносно цього чудесного вогню, який колись дійсно з'являвся, а тепер, за гріхи наші, перестав з'являтися, воліють бути заодно з єретиками, якими є євтихіани, діоскорити і яковити, ніж з католиками, які цього дива не визнають з дуже поважних причин, особливо, бачачи те, що у той час роблять біля Гробу єретики абисинці." (Религиозная историография России, Ярослав Кеслер.)

священик Ігор Литвин

ПРО БЛАГОДАТНИЙ ВОГОНЬ, MS WORD

На початок сторінки

До циклу лекцій недільної школи