Українська Автокефальна Православна Церква

Харківсько-Полтавська єпархія

Свято-Юріївська парафія м. Полтава

СВЯТИЙ ВЕЛИКОМУЧЕНИК ЮРІЙ ПЕРЕМОЖЕЦЬ

© Полтава: Парафія cв. вмч. Юрія Переможця, 2004.

© Переклав з російської: священик Ігор Литвин (2004).

Дні пам’яті вмч. Юрія Переможця

Житіє святого великомученика Юрія

Зі Святого Передання Церкви нам відомо, що св. Юрій походив із країни Каппадокії, яка тоді існувала у Малій Азії. Його батьки були побожними християнами і виховали сина у дусі правдивої віри. Народився він у місті Бейрут (у стародавні часи воно звалося Білить), біля підніжжя Ліванських гір.

Коли він іще був юнаком, його батько загинув за Христову віру, і мати, яка походила з Палестини, залишила Каппадокію, щоб повернутися на свою батьківщину.

Св. Юрій ще замолоду обрав для себе фах військовика. Завдяки своїй порядності, зразковому виконанню службових обов’язків і гарній зовнішності він швидко дослужився до посади військового трибуна. Під його командуванням перебувала тисяча вояків. За те, що св. Юрій відзначався особистою хоробрістю, імператор Діоклетіян (284-305) призначив його комитом уже у віці двадцяти років. Молодий воєначальник твердо тримався Христової віри.

Діоклетиян був талановитим світським правителем, але фанатичним прихильником культу римських богів. Поставивши собі за мету відродити в Римській імперії поганство, яке відмирало, він увійшов в історію, як один із найжорстокіших гонителів Церкви. Перші 20 років свого правління Діоклетіян не переслідував християн, але за намовою свого зятя, кесаря Галерія, у 304 році видав едикт, згідно з яким всі християни були приречені на катування з метою примусити їх до відступництва від віри. Почалися найжахливіші гоніння, яких до тих пір ще не знала Церква. Нищилися храми, спалювались книжки. Саме цим пояснюється брак християнських рукописів аж до IV століття. Тисячі християн: чоловіків, жінок та дітей, було страчено.

Святий Юрій після смерти своєї матері переселився до Риму, щоб продовжити військову кар’єру безпосередньо при дворі імператора. Прибувши до імператорського двору, святий Юрій дуже засмутився, коли побачив, що більшість людей нехтують Богом, а поклоняються ідолам. Через свою полум’яну любов до Христа і ревність про поширення Божої слави він вирішив не приховувати своєї віри, а відверто відстоювати істину.

Якось імператор, перебуваючи у місті Никодимії, зібрав своїх вельмож і радників, щоб вирішити, як вчинити з місцевими християнами. Радники, знаючи таємний задум імператора і бажаючи йому догодити, висловились за рішуче переслідування. Остаточне рішення щодо цього треба було винести через три дні.

Коли ж святий Юрій довідався, що готується початок нового злочину, він відпустив на волю всіх своїх рабів, роздав убогим братам по вірі своє майно, а сам приготувався до духовного двобою.

Через три дні імператор зібрав своїх наближених на нараду, де святий Юрій сміливо став на захист несправедливо переслідуваних братів і сестер у Христі. Він хоробро викривав безглузду жорстокість і звірячу несправедливість імператора. Виступ молодого воєначальника викликав загальний гнів поганських вельмож, хоча промова Юрія містила достатньо сильних і переконливих аргументів проти втілення імператорського наказу про переслідування християн.

Діоклетіян спочатку спробував погрозами примусити сміливця відступитися від Христової віри. Після того, як Юрія довго, але безрезультатно намагалися схилити до зречення від Христа, імператор наказав піддати святого різним видам катування. Спочатку Юрія було кинуто до в’язниці, де його поклали спиною на сиру землю, ноги закували у колодки, а на груди поклали важкий камінь. Але святий мученик мужньо зносив страждання і при цьому прославляв Господа. Тоді мучителі почали вигадувати все жорстокіші катування. Вони били святого товстими волячими жилами, колесували, вкидали у негашене вапно, примушували бігати в чоботях із гострими цвяхами всередині. Юрій усе, на диво, терпляче зносив. Тоді розлючений імператор наказав відрубати голову святого мечем. Так великомученик Юрій відійшов із цього світу, це сталося у Никодимії 23 квітня (6 травня н. с.) 303 року Божого.

Його мучеництво справило таке велике враження у Никодимії, що багато хто з християн пішов на добровільну самопожертву. Мощі святого відданий слуга перевіз до Палестини, де християни урочисто поклали їх до гробу. Вже у часи імператора Костянтина Великого християни збудували у Палестині, у місті Ліді, величний храм на честь св. вмч. Юрія, туди були перенесені його святі мощі. Перенесення мощів св. Юрія Церква святкує 3 листопада (16 листопада). Голова святого зберігалася в Римі, у храмі, який був названий його іменем.

Великомученика Юрія за мужність і за духовну перемогу над нечестивими катами, які не зуміли примусити його до зречення віри у Христа, а також за ту чудодійну допомогу, яку він неодноразово надавав людям у небезпеці, іще називають Переможцем.

На іконах святий Юрій часто зображається на білому коні й зі списом у руці, яким він вражає змія чи дракона. Цей сюжет ґрунтується на переданні про чудо святого великомученика. Розповідають, що недалеко від місця, де народився святий Юрій у місті Бейруті, у болоті оселився дракон, який часто нападав на людей. Що то була за істота: удав, крокодил чи велика ящірка – невідомо. Але тамтешні марновірні люди для угамування голоду рептилії почали регулярно за жеребом віддавати йому на поживу когось із мешканців міста, із кожної родини. Одного разу жереб припав на доньку правителя тієї місцевости. Її відвели на берег озера і там прив’язали. Вона, охоплена великим жахом, очікувала на появу чудовиська. Коли ж потвора почала наближатися до неї, раптом з’явився вродливий юнак на білому коні і переміг дракона, таким чином врятувавши шляхетну дівчину. Цим юнаком, за св. Переданням, був святий великомученик Юрій. Так він припинив страхітливе знищення чудовиськом молоді Бейрута і цим навернув до Христа багатьох жителів країни, які були язичниками.

Можна припустити, що захист святим Юрієм людей від страшної рептилії, а також описане у його життєписі чудесне оживлення ним єдиного вола бідного хлібороба, стало приводом до шанування святого Юрія як заступника скотарів і захисника від хижих звірів.

Св. вмч. Юрій також вважається покровителем військових.

Зображення св. вмч. Юрія Переможця на білому коні зі списом в руках символізує перемогу Христової Церкви над спокусником дияволом — “стародавнім змієм” (Одкр 12:3; 20:2).

Св. вмч. Юрій Переможець – історична постать, він справжній мученик за Христову віру, що був закатований перед самим правлінням імператора Костянтина Великого, однак оповідання про різні дивовижні подробиці його життя часто мають легендарний характер. Нижче подаємо деякі з них.

Чудо про сарацинів

Якось в одному християнському місті сарацини влаштували свій табір. Взявши у полон усіх мешканців, вони понапинали намети і відпочивали, розгульно бенкетуючи. Деякі з них настільки знахабніли, що і в християнському храмі, де спочивало тіло святого мученика, влаштували бенкет і гру в кості, а потім почали стріляти з луків по святих іконах. Один із полонених сміливо зауважив їм, що не варто настільки зухвало глумитися над святим: “Адже мученик, — говорив він, — ім’ям якого називається цей храм, непереможний воїн, він і тепер знайде спосіб помститися ворогам за ганьбу.” Сарацини з реготом відповідали йому: “На якій іконі він зображений? Покажи нам його!” Бранець указав пальцем на майстерно викладену з камінців ікону мученика, що високо стояла на стіні. Святий був зображений на ній у військовому панцирі, в руках він тримав бойовий спис і мав грізний вигляд. Відразу ж один із сарацинів, прицілившись в ту ікону, спустив тятиву свого лука. Але стріла ухилилася зі своєї траекторії, повернула назад і, вразивши стрільця прямо в серце, вийшла зі спини. Нахаба відразу упав і помер, а всі інші вороги побачили, як святий на іконі підняв руку. Ставши свідками такого страшного чуда, сарацини з переляку потікали. Одні з них, немов уражені мечем, намагаючись бігти, падали і помирали, інших затоптували на смерть, треті, врятувавшись утечею, несли на свою батьківщину звістку про дивовижну могутність святого. З того часу вороги вже не наважувались наближатися до того святого храму, а коли їм доводилось проходити повз святиню, то йшли з трепетом, великим страхом і благоговінням, розповідаючи про чудесну могутність мученика.

Ми ж, прославляючи Бога, що чинить чудеса через свого святого мученика, повідаємо, наскільки в наших силах, про інші, сповнені людинолюбства діяння славного мученика.

Чудо про юнака, що був викрадений у Сирії

Один раз військо арабів напало на Пафлагонію. Загарбники вивели звідти багато бранців і захопили велику здобич. Серед полонених був один юнак, який служив при храмі святого у селі Фатри.

Якось усіх полонених привели до арабського воєначальника. Одних він наказав зарубати мечами, інших зробили рабами. А той юнак був найвродливішим із полонених і тому потрапив у рабство до самого воєначальника. Прийшовши додому, господар юнака спробував схилити його до відступництва від християнської віри. Коли ж юнак не погодився, господар не вбив його, але призначив на принизливу роботу: носити воду і рубати дрова при кухні.

Роздумуючи, як після чесного служіння мученику він потрапив у ганебне рабство до невірних, юнак часто зі сльозами благав святого помилувати його у нещасті і подати руку допомоги й заступництва. Незважаючи на обставини, віра у великого Божого слугу зростала в серці юнака.

Якось пізно увечері він повертався знадвору до будинку і почув, як хтось ззовні кличе його на ім’я, і запитав: “Хто ти, пане?” Той назвався знайомим і сказав, що хоче з ним поговорити. Юнак без коливань, хоча й дуже здивувався тому, що хтось, стоячи на вулиці, міг його побачити через стіну, відчинив ворота і побачив вершника – молодого й прекрасного вершника. Юнак привітав його і почав пильно вдивлятися, чи не знайомий він із гостем? А той нахилився, підхопив його, перекинув через шию коня і швидко помчав звідти. Незабаром він зупинився, зняв юнака з коня і на руках заніс до якогось будинку, потім по-дружньому притис його до грудей і зник. Юнак не міг збагнути, що сталося, і від приголомшення так знесилів, що вмить заснув, не знаючи, куди потрапив.

На світанку до кімнати хтось увійшов із світильником. Юнак отямився й підвівся на ноги. Коли той, хто зайшов, побачив чоловіка в арабському одязі, то злякався і, думаючи, що це злодій, почав гукати на допомогу. Юнак, побачивши християнина та ще й клирика, теж зойкнув від подиву. Люди, що збіглися на лемент, почали питати юнака, хто він та звідкіля, і як через зачинені двері увійшов до будинку. Зляканий юнак розповів їм усе, що з ним сталося. Тоді вони пригадали його, адже ще зовсім недавно разом із ним служили при храмі святого. Всі голосно прославляли Бога, що через Свого святого мученика чинить такі великі чудеса. Заспокоївшись, вони сказали: “Ти в храмі святого мученика Юрія, де й потрапив у полон.” Юнак отямився і, переконавшись, що його дивовижна пригода – не сон, разом з усіма хвалив Господа. Відтоді він завжди розповідав про це чудо великомученика Юрія.

Чудо про повернення волів

Це дивовижне чудо вчинив великомученик Юрій у Каппадокії за часів правління благочестивого імператора Феодосія.

Жив у Каппадокії чоловік на ім’я Феопист, він мав благочестиву дружину Євсевію. Їхній шлюб тривав уже сім років, але дітей у них не було.

Один раз Феопист пішов із своїми рабами у поле орати. Попрацювавши, він вирішив відпочити. Люди полягали на землю і поснули, попередньо відпустивши волів паcтися. Але худоба кудись зникла. Феопист прокинувся і запитав у раба: “Куди поділися наші воли?” Раб знітився й відповів: “Живий наш Бог, не знаю, адже я теж спав.” Феопист даремно прошукав волів до самої ночі. Повернувшись додому, він сказав дружині: “Ми втратили своїх волів.” Вона спитала: “Як це сталося?” Феопист сказав: “Ми відпустили їх пастися, а самі полягали відпочити та й поснули. Коли прокинулися, волів уже не було.” “Ти, мабуть, погано шукав,” – засумнівалась жінка. Та він відказав: “Ні, жінко, ми обшукали все довкола, але не знайшли їх.” Тоді вона підняла очі до неба і промовила: “Подякуємо Святому й Милосердному Богові і за це.”

Наступного дня Феопист наказав рабові: “Візьми інших волів та йди орати. Але добре доглядай за ними, а я піду шукати тих, що зникли.” Та й на цей раз він даремно прошукав цілий тиждень і так повернувся додому. Сусіди сміялися з нього, говорячи: “Який з тебе хазяїн, якщо ти загубив своїх волів?” А він тільки ніяково посміхався. Сусіди казали: “Чи просив ти якогось зі святих змилостивитись і допомогти тобі знайти волів?” “Усіх просив, – відповідав чоловік, – але не знайшов.” Один сусідський юнак порадив: “Благай святого Юрія Каппадокійця — він швидкий на допомогу і за невеличку посудину з оливою визволив одного чоловіка із Сирії. Так і ти, можливо, знайдеш своїх волів із його допомогою.” Феопист відразу ж запевнив: “Живий мій Бог, якщо знайду своїх волів, то заріжу одного з них і покличу Юрія. Але він, зрозуміло, не прийде, бо вже помер і не потребує частування.”

Але Людинолюбний і Милосердний Бог хоче, щоб усі люди спаслися й пізнали істину, тому Він забажав показати чудеса Свого святого і навернути єретиків, які не вірили у воскресіння.

Тієї ночі уві сні Феописту з’явився святий і позвав: “Феописте!” Той відгукнувся: “Я тут, пане.” Святий наказав: “Піди зараз на дорогу і забери своїх волів, але не барись виконати обітницю: поклич мене на свято, і я прийду.” Прокинувшись, Феопист розповів дружині свій сон. Вона зраділа: “Іди ж і подивися, чи збудеться одкровення святого?” Пішовши, Феопист побачив своїх волів, що паслися при дорозі. Радіючи та дякуючи Богові й святому, Феопист пригнав волів до своєї оселі. Дружина спитала у нього, випробовуючи: “Може, раніше ти й не шукав на тій дорозі?” “Ні, я обійшов усе, але нічого не знаходив, хоча ця дорога й довга – не одна стадія,” – заперечив Феопист. Тоді дружина сказала: “Треба віддячити Богові й святому великомученику Юрію та швидше виконати свою обіцянку!” Феопист запропонував: “Давай заколемо козеня, щоб ушанувати пам’ять святого.” Так вони і зробили, вважаючи, що святий цим задовольниться.

Коли настала ніч, святий з’явився Феопистові уві сні і гукнув: “Феописте!” Той відказав: “Що, мій пане?” Святий спитав: “Ти, здається, збирався запросити мене на це козеня? Чи впевнений ти, що мені досить козеняти? Ану швидше виконуй те, що пообіцяв, і неодмінно заріж вола, і я прийду. А якщо не зробиш цього – пошкодуєш!” Феопист прокинувся і, засмутившись, розповів дружині і цей свій сон. “Давай заколемо вівцю з ягням, – знову запропонував він, – і святий прийме цей дарунок.” Так вони і зробили, святкуючи пам’ять святого. Наступної ночі святий знову з’явився Феопистові уві сні й гукнув: “Феописте!” Той відказав: “Я тут, пане.” Святий запитав: “Ти мав намір запросити мене на вівцю і ягня? Хіба не знаєш, що я комит і у мене великий почет? Чи не сам ти обіцяв: “Заріжу, мовляв, вола і покличу святого Юрія…” Нещодавно, жаліючи тебе, я вимагав одного вола, але ти мене розсердив. Якщо тепер не заріжеш чотирьох волів, усіх своїх овець і свиней, я не прийду до тебе бенкетувати, але попрошу Господа дозволити мені спалити тебе і твою оселю.”

Феопист прокинувся з переляку і заволав: “Горе! Що ж мені робити? Хто з’являється мені уві сні? Чи це, бува, не привид мене морочить, щоб я відразу позбувся всього свого майна і зубожів? Святий не повинен так говорити: “Заріж усю свою худобу, а я прийду до тебе бенкетувати.” Хіба ж померлий може бенкетувати? Ні, не зроблю цього, щоб не позбутися всього свого надбання. Краще б мені було зовсім не знаходити отих волів!” Але його дружина, Євсевія, застерегла чоловіка розумними словами: “Нехай Бог простить тобі, що ти святого вважаєш примарою. Ти злякався того, що до тебе прийде святий… А, може, він хоче зробити нас багатими, як зробив багатьох інших?” Феопист замислився і повеселішав. А Євсевія продовжила: “Пане мій, може статися, що ми позбудемось усієї своєї худоби, і дійсно настануть скрутні часи, і наші двадцять овець і десять свиней пропадуть, можливо, вони вже пропали, якщо святий забажав цього.” Феопист настільки розхвилювався, що з горя перестав їсти й пити.

А святий знову з’явився йому вночі на білому коні і з Чесним Хрестом у руці, говорячи: “Чоловіче, ти одержимий демонами, якщо вважаєш мене примарою.” Показуючи Феопистові на Чесний Хрест, він запевнив його: “Клянуся силою Христовою, якщо ти не виконаєш моє бажання, я нашлю небесний вогонь і спалю тебе і твою оселю!” Так святий перестерігав Феописта, він погрожував йому покаранням і, нарешті, знову наказав: “Запроси побільше людей, щоб прислужували за столом!” Феопист прокинувся й зі страху заволав: “Я зроблю все, що ти наказуєш, пане мій, і не тільки заріжу всю свою худобу, але віддам тобі і себе, і все моє надбання!”

Він наказав своїм надійним рабам: “Заріжте всю мою худобу, бо я бачив уві сні святого Юрія, і він так наказав.” Раби ж говорили між собою: “Чи не збожеволів наш господар, що хоче розточити усе своє надбання?” Коли були зарізані усі вівці, свині й під’яремні воли, слуги приготували багато страв і вина для бенкету. А Феопист скликав жебраків, усіх односельців та місцевих священиків, щоб із вечора і до ранку співали подяку святому Юрію. Служителі більшости довколішніх храмів святого Юрія теж прийшли на бенкет. Помолившись, вони посідали, очікуючи появи святого.

І ось усі почули кінський тупіт і брязкіт зброї. Раптом з’явилося тридцять вершників, і один із них сказав: “Увага! Наш комит наближається!” Тільки-но він це сказав, як ще більше вершників прискакало з вигуками: “Феописте, іди зустрічай комита, ось він їде!” Феопист вийшов і злякано спитав: “Хто він, панове мої?” Вони відповіли: “Новий комит, родом він каппадокієць і їде до тебе на бенкет. Цей раб догодив Цареві, й Він не тільки зробив його комитом, але довірив йому керівництво усім.” Феопист заметушився: “Мабуть, у мене не вистачить хліба й вина, щоб почастувати вас належно.”

І тут перед ним з’явився верхи на білому коні святий Юрій. Двоє прекрасних юнаків їхали з одного та з іншого боку, і безліч людей ішло за ним, хто верхи, хто пішки. Деякі селяни перелякались, що приїхав комит. А святий сказав: “Вітаю тебе, Феописте, і всіх твоїх друзів!” Вони, вклонившись йому, відповіли: “Ти прийшов у добрий час, святий комите Божий!” Зійшовши з коня, гість сів до столу і сказав Феопистові: “Я чув, що ти збирався запросити святого Юрія, але замість нього прийшов я, бо звуся Юрієм Каппадокійцем. Але не журись — твоя праця не даремна!” Феопист трохи підбадьорився і відповів: “Нехай заходять і пригощаються всі, хто прийшов з тобою!” Святий відказав: “Ні, вони підуть бенкетувати до іншого воїна.” Він звелів усім, крім двох слуг, які повинні були прислуговувати біля столу, сісти на коней, заборонивши їм навіть нагодувати коней сіном та ячменем, а потім сказав: “Феописте!” Той відповів: “Я тут, мій пане.” “Нехай сідають за стіл усі твої друзі, – сказав святий, – ти і твоя дружина, а ці двоє слуг будуть прислуговувати.” Феопист каже слугам: “Там у посудинах вино, а коли вони спорожніють, відкрийте піфос.” Юнаки взяли невеликі глечики, і скільки не наливали з них, вино всередині тільки примножувалося, і посудини Феописта не спорожнялися, і не довелося їм відкривати піфос, і хліба, і м’яса на столі не зменшувалось, і всі гості понаїдалися.

Тоді святий сказав до них: “Їжте м’ясо, а кісти залиште для свідчення про святого. Якщо хтось із вас кине додолу хоч одну кістку, я його жорстоко покараю!” Феопист прошепотів своїй дружині: “Чи не казав я тобі, що вони не тільки розточать моє добро, але й жорстоко покарають мене і моїх друзів.” Вона відповіла: “Мовчи. Цей чоловік не зробив нам нічого поганого.” І Феопист замовк.

Коли усі понаїдалися, святий сказав їм: “Заспівайте пісню святому.” Вони проспівали: “Зрощений Богом…” – і далі, і почали славити святого, і, прочитавши: "Пресвята Богородиця, спаси нас…” – піднялися з колін.

Святий сів на коня і сказав: “Несіть мені сюди усі кістки зі столу.” Усі говорили між собою: “Може, він захмелів і не знає, що робить?” А Феопист подумав: “Може, він хоче зробити мені милість?” Усі принесли кістки і поклали їх перед святим. Глянувши на небо, він почав молитися: “Господи Ісусе Христе, за Якого я, раб Твій, змагався, нехай зійде благословення Твоє на раба Твого Феописта, і на його дім, і, як ти розмножив зірки небесні і порох земний, так примнож Свою милість рабові Твоєму Феописту.” І відразу почався землетрус, так що усі попадали, і в ту ж мить ожила вся худоба Феописта та ще й у тричі збільшилась. А святий поблагословив усіх, кажучи: “Бережи вас, Боже!” – і зник з очей разом зі своїм конем. Люди, побачивши чудо, ще довго повторювали: “Господи, помилуй!” А Феопист і його дружина плакали і говорили: “Чому ми не припали до його чесних ніг?” І голосно благали: “Прости нам, Владико, невігластво і незнання!” Деякі ж із присутніх, знайшовши на землі відбитки ніг святого, збирали ту землю, бо знали, що він зціляє сліпих, кульгавих, біснуватих, одержимих трясцям і всіх недужих.

Про це чудо стало відомо повсюди, так що почув про нього і благочестивий імператор Феодосій і теж славив за все Бога.

Прославився по всій тій країні Феопист, бо йому було подаровано сімдесят тисяч голів худоби, а хліба й вина стільки, що не можна було порахувати. У нього народилося семеро синів і три дочки. Після приходу святого Феопист прожив ще двадцять два роки, прославляючи Бога і Його святого великомученика Юрія.

Правдиве, дуже повчальне й цікаве оповідання Григорія

про чудесне видіння, якого сподобився якось один сарацин, після чого
навернувся і прийняв мучеництво за Господа нашого Ісуса Христа

Стратиг Миколай Юла розповідав, що у його рідне місто, яке сарацини своєю говіркою називають Ампелон, правитель Сирії послав свого родича для залагодження якихось справ. А там стояв великий давній і прекрасний храм святого великомученика Юрія. Коли сарацин здалеку помітив той храм, то наказав своїм слугам перенести туди його поклажу, а також завести дванадцять його верблюдів, щоб він міг бачити, коли їх годуватимуть.

Священики святого храму просили його: “Пане, не роби цього, не оскверняй храм Божий, не заводь сюди верблюдів, бо тут знаходиться святий престіл.” Сарацин же як людина безсоромна і свавільна не забажав прислухатись до прохань пресвітерів і сказав по-арабському своїм рабам: “Чому ви не виконуєте мій наказ?” Раби негайно зробили, як він наказав. Але верблюди у храмі з Божої волі раптом усі попадали на землю та й подохли. Побачивши це чудо, сарацин здивувався і наказав своїм слугам витягти мертвих верблюдів і закопати подалі від храму. Так вони і зробили.

Той день був святковим, і вже наближався час відправи Божественної Літургії. Священик готувався починати Проскомидію, але дуже боявся у присутності сарацина торкатися до Безкровної Жертви. Інший священик, який мав йому співслужити, помітив це і сказав: “Заспокойся. Хіба ти не знаєш, що сталося чудо. Чого ж ти боїшся?” Тоді перший ієрей сміливо приступив до чину Проскомидії. А сарацину, який спостерігав за ними, хотілося довідатися, що буде далі. Коли ж ієрей, приступивши до здійснення святої Проскомидії і взявши хліб, збирався принести Безкровну Жертву, сарацину здалося, начебто той своїми руками заколов Немовля, налив Його Крові у потир, а Тіло розрізав на шматки і поклав на дискос. Побачивши таке, сарацинів здивувався і, розгнівавшись на ієрея, навіть хотів його вбити. Коли ж прийшов час Входу, сарацин знову ще виразніше побачив на дискосі Немовля, що було розрізане на чотири частини, і Його Кров у потирі. Він знову дуже здивувався і розгнівався. А Божественна Літургія наближалася до кінця, і деякі християни підійшли до Причастя Святих Таїн. Ієрей промовив: “Зі страхом Божим, вірою і любов’ю приступайте!” Усі в церкві побожно схилили голови і почали підходити до Причастя. Сарацинові втретє здалося, що ієрей з ложечки причащає їх Кров’ю і Плоттю Немовляти.

А оскільки парафіяни причастилися Тіла і Крови Немовляти, сарацин і на них запалав люттю й гнівом. Після закінчення Божественної Літургії ієрей зняв із себе богослужбовий одяг і, розділивши між усіма християнами антидор, дав із найкращого хліба, що залишався, також і сарацинові. А той запитав по-арабському: “Що це?” Ієрей відповів йому: “Пане, це залишок хліба - антидор.” Сарацин із гнівом вигукнув: “Хіба хліби ти брав, брудний пес, нечестивець і вбивця?! Невже я не бачив, як ти заколов Немовля і Його Кров вилив у потир, а тіло розрізав на частини і поклав на дискос? Чи я не бачив усього цього, вбивце? Не бачив, як ти їв Тіло і пив Кров Немовляти та ще й давав усім іншим? Тепер ще у їхніх ротах криваве людське м’ясо!” Ієрей, почувши ці слова, здивувався і сказав: “Пане, я — грішник і не можу тілесними очима бачити цього Таїнства. Якщо ти сподобився це побачити, то Бог свідок, що ти — надзвичайна людина!” Сарацин здивувався: “Виходить, того, що я бачив, не було?” Ієрей відповів: “Було і є, пане, але я — грішник, і тому не здатен бачити подібне, а тільки хліб і вино. Ми, християни, віруємо у ці хліб і вино, шануємо їх і приносимо у Жертву як Тіло і Кров нашого Господа Ісуса Христа. Великі святі отці, світочі і вчителі Церкви, Василій Великий, Іоан Золотоустий і Григорій Богослов, не бачили цього величного й грізного Таїнства. Як же могло статися, що воно відкрилося тобі?”

Сарацин, почувши це, здивувався і наказав своїм рабам і всім присутнім залишити храм. Він узяв ієрея за руку й сказав: “Я бачу і переконуюсь, що християнська віра правдива і має велику силу. Якщо буде на те твоя воля, отче, охрести мене, будь ласка.” Ієрей відповів: “Пане, ми сповідуємо віру у нашого Господа Ісуса Христа, Божого Сина, що прийшов у світ заради нашого спасіння. Віруємо у Святу Одноістотну і Неподільну Трійцю – Отця, і Сина, і Святого Духа, Яка є Єдиним Божеством. Також віруємо у Вседіву Марію, Матір Світла, що народила Плід життя, Господа нашого Ісуса Христа. Вона була Дівою до народження, під час народження й після народження Свого Єдиного Божественного Сина. Віруємо у всіх святих апостолів, пророків, мучеників, святих і праведних, бо вони — слуги Божі. Чи знаєш ти, пане, що немає правдивішої віри, ніж віра православних християн?” Сарацин знову почав благати: “Прошу тебе, отче, охрести мене!” “Ні, не буде цього, я не можу тебе охрестити, – відказав священик. – Бо якщо твій владний родич про це дізнається, він мене вб’є та ще й зруйнує храм Божий. Але, якщо ти дуже хочеш охреститися, іди на гору Синай, і тамтешній архиєрей тебе охрестить.”

Сарацин уклонився пресвітеру і вийшов із храму. Вночі він знову прийшов до священика, і, знявши свій дорогий одяг, одягнувся у сорочку з грубого полотна і надовго зник із того краю.

Прийшовши на гору Синай, він прийняв там від архиєрея хрещення. Через три роки подвижництва колишній сарацин уже знав напам’ять увесь Псалтир і кожного дня його повторював. Одного разу він запитав архиєрея: “Владико, що мені треба зробити, щоб побачити Самого Христа?” Архиєрей відказав: “Молися щиро з вірою, якщо Христос зглянеться, колись побачиш Його, як бажаєш.” Тоді колишній сарацин попросив: “Владико, дозволь мені піти до священика, що наставив мене, коли мені було страшне видіння у храмі святого преславного мученика Юрія.” Архиєрей благословив: “Іди з миром.” Коли сарацин прийшов до ієрея, вклонився йому до землі і питає: “Отче, впізнаєш, хто я?” Священик здивувався: “Як я можу впізнати людину, яку ніколи не бачив?” Тоді колишній сарацин каже: “Хіба я не той сарацин, родич правителя, що завів колись до храму верблюдів, які відразу ж усі подохли, не той, кому під час Божественної Літургії було страшне видіння?” Ієрей пильніше придивився до нього, здивувався і прославив Бога, побачивши, що араб, колишній лютий вовк, став лагідною вівцею у Христовій череді. Він привітав гостя з любов’ю і запросив до своєї келії. Там колишній сарацин сказав своєму наставнику: “Вибач, отче, я дуже хочу, просто прагну побачити Христа!” Ієрей відказав: “Що ж, іди до свого родича, розкажи йому про Христову віру, прокляни сарацинську облуду і ложного пророка Магомета, безстрашно проповідуй істинну християнську віру — тоді побачиш Христа.”

Сарацин, почувши це, радісно поспішив до палацу і серед ночі почав щосили стукати у двері свого іменитого родича сарацина. Сторожа запитала: “Хто там кричить і стукає у двері?!” Той відповів: “Це я, родич правителя, що колись утік і зник безвісти. Тепер же я хочу побачити мого родича і поговорити з ним.” Сторожа негайно доповіла володарю: “Пане, прийшов твій родич, що колись утік і зник безвісти.” Правитель зрадів: “Де він?!” Вони сказали: “Біля воріт палацу.” Правитель наказав своїм слугам із смолоскипами і світильниками вийти йому назустріч. Вони зробили, як їм було наказано, взяли за руку ченця, що був колись сарацином, і привели до володаря. Той, побачивши родича, дуже зрадів і, обійнявши його, зі сльозами спитав: “Що сталося? Де був усі ці роки? Хіба ти мій родич?” “Ти не впізнаєш свого родича? – сказав чернець. – Адже тепер, як бачиш, я став християнином і за милістю Всевишнього Бога, ще й ченцем. Жив я у пустелі, щоб успадкувати Небесне Царство, і, сподіваючись на невимовне милосердя Вседержителя Бога, маю надію успадкувати Його Царство. А чому ти баришся? Прийми святе хрещення православних християн, щоб успадкувати вічне життя!” Правитель засміявся, захитавши головою, і сказав: “Що це ти базікаєш, нещасний? Що з тобою сталося, нещасний? Горе тобі, жалюгідний! Як ти міг зрадити своє колишнє життя і відмовитись від влади, щоб вештатись, як жебрак, у смердючій овчині?!” Чернець заперечив: “Милістю Божою все, що я мав, коли був сарацином, це — закон і спадщина диявола, а те, у що я одягнений нині, — слава, гідність і завдаток прийдешнього вічного життя. Я проклинаю віру сарацинів і ложного їхнього пророка Магомета!” Тоді правитель наказав: “Виведіть його звідси, бо я не можу збагнути, що він говорить!” Ченця вивели і помістили десь у палаці, дали йому їжу й питво. Так він пробув там три дні. Чернець не їв і не пив, а з щирою вірою молився до Бога і, схиливши коліна, благав: “На тебе, Господи, надіюся! Нехай же не пошкодую я про це ніколи! Нехай не підносяться наді мною мої вороги! Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї і як Щедрий прости усі беззаконства мої. Просвіти мої очі, Христе, Боже мій, щоб не заснув я сном смерти, щоб не сказав ворог мій: “Я переміг його!”. Господи, зміцни моє серце, щоб я повстав на сарацинську оману, щоб не розтоптав мене диявол і я не побоявся померти за святе Твоє ім’я.” Перехрестившись, він продовжував: “Господь - Світло моє і Спасіння моє! Кого мені боятися? Господь - Сила і Життя моє! Кого мені лякатися?” Тоді він знову звернувся до свого іменитого родича: “Володарю, прийми святе хрещення і знайдеш вічне й славне Царство Небесне!” Правитель знову наказав привести його, приготував для нього надзвичайно гарний одяг і сказав: “Радій, нещасний, своєму царству і не губи свого життя й квітучої молодости через божевілля, не ходи в ганчір’ї, наче останній жебрак. Горе тобі, нещасний, через твої облудні думки!” Чернець же відповів йому: “Не жалій мене, бо я думаю про те, як здійснити Христову справу і виконати наказ мого отця, що послав мене, того священика, який навернув мене до істини. А одяг, що ти приготував для мене, продай і роздай милостиню убогим християнам. Відмовся від свого тлінного скіпетра своєї тлінної влади, щоб одержати скіпетр вічного життя. Облиш сподівання на теперішнє заради прийдешнього. Зречись ложного пророка Магомета, нечистого й огидного виродка погибелі. Увіруй у Розіп’ятого Назарянина Ісуса Христа, увіруй в Отця, і Сина, і Святого Духа, Одноістотну і Неподільну Трійцю, Єдине Божество!” Правитель сказав до вельмож, що зібралися у палаці: “Він явно збожеволів! Як же нам з ним учинити? Мабуть, просто виведіть його і проженіть звідси!” Але вельможі почали заперечувати: “Він має намір образити й потоптати сарацинську віру! Хіба ти не чуєш, як він хулить і проклинає нашого великого пророка?” А чернець, що був колись сарацином, сказав голосно: “Я уболіваю за тебе, володарю, бо ти, нещасний, відкидаєш спасіння! Увіруй у Розіп’ятого Господа нашого Ісуса Христа і відкинь, слідом за мною, мусульманську облуду з її ложним пророком!” Правитель знову наказав: “Виженіть його геть, як я вам наказав, бо він збожеволів і не тямить, що верзе!” Вельможі знову почали обурюватись: “Він безчестить мусульманську віру і ганьбить великого пророка, а ти кажеш: “Він не тямить, що говорить.” Якщо ти не стратиш його, ми теж станемо християнами.” Правитель відповів: “Я не можу його стратити, бо він мій родич, і мені його шкода. Самі зробіть з ним, що забажаєте.” Схопивши ченця, вельможі потягли його з палацу і люто катували, щоб повернути до колишньої мусульманської облуди. Але він не лише не скорився їм, а ще й повчав усіх про Назарянина Ісуса Христа, щоб і вони могли увірувати і спастися. Тоді сарацини вивели за місто й укаменували цього святого ченця, що звався Пахомом. В ту ніч зірка з небес упала до ніг святого мученика, і всі бачили, як вона сорок днів лежала перед ним, через це багато хто з арабів навернувся.

Нехай же заступництвом святого мученика і пречистої Богоматері Вседіви Марії і всіх святих відпусте Бог і нам гріхи наші. Амінь.

Чудо, яке вчинив святий великомученик Юрій з воїном,
якого було заколено мечем

Якось один воєначальник з усім імператорським військом виступив на Сирію, бо мусульмани напали на ромеїв. Коли ж імператорське військо прийшло й захопило тамтешні міста, йому дісталася багата здобич. Той воєначальник дав одному зі своїх воїнів чимало золотих і срібних прикрас та багато грошей і відіслав його до себе додому, кажучи: “Піди до мене додому і віддай усе це. Подивись, як там справи, і скоріше повертайся назад.” Воїн узяв усе і пішов. На четвертий день подорожі він зайшов до просмонарія храму святого великомученика Юрія і вирішив у нього заночувати. Просмонарій побачив скарби й гроші і, розпалений демоном грошолюбства, заколов воїна мечем, коли той ліг спати. Золото він забрав собі, а тіло воїна розсік на шматки і склав у глиняну посудину, щоб зварити й продати у своїй корчмарці подорожнім.

А дружина цього воїна тієї ж ночі побачила сон, начебто з її чоловіком сталося жахливе лихо. Прокинувшись, вона вирішила, що видіння було правдивим, і почала плакати: “Горе мені, мій коханий чоловіче, якесь лихо спіткало тебе, а я не знаю! Горе мені, мій любий чоловіче, ти потрапив у якесь нещастя, а я про це не відаю! Горе мені, мій звитяжний воїне, ти у якійсь небезпеці, а я нічим не можу допомогти тобі! Я не знаю, що мені робити. Кому мені переказати свій сон? З ким порадитися про свою таємницю? Хто вгамує мій біль?! Хто наставить мене?!” Усю ніч вона так побивалась, а на ранок вирішила взяти оливи, ладану, свічок та інші приношення і податися до храму святого великомученика Юрія. Там вона віддала ці дарунки просмонарію, а сама підійшла до труни, де спочивало тіло святого. Ставши у ногах труни, вона цілувала її і благала зі сльозами: “Святий Божий, змилуйся над ним. Ти знаєш, яке лихо спіткало мого чоловіка і твого раба. Ти знаєш, у якому він нещасті, а я не знаю. Поспіши ж врятувати його, адже ти можеш це зробити, якщо захочеш. Ти знаєш, що лише на нього всі мої надії, адже у мене немає ні батька, ні матері, ні брата, ні дітей, а тільки він один, якому загрожує люта смерть. Поквапся ж, святий! Де б ти не був, чи кермуєш кораблем мореплавців, чи супроводжуєш подорожніх, чи б’єшся разом із воїнами, чи рятуєш когось від небезпеки, поспіши йому на допомогу, святий, де б він не був, і врятуй свого раба. Святий Божий, я покладаюся на твоє заступництво. Де б не терпів утиски твій раб, поспіши до нього, адже ти знаєш, чи тоне він у річці, чи потрапив у полон до невірних, чи до рук розбійників, чи його кривдить начальство, а я не знаю. Змилуйся, святий Божий, як змилувався над сином вдовиці і повернув його до життя, як врятував ти дівчину від отруйої пащі змія. Як у дні свого мучеництва ти змусив чотирнадцять тронів укритися листям, так, святий Божий, змилосердься над своїм рабом і врятуй його від лиха, що з ним сталося!” І, упавши на коліна у ногах раки святого, вона продовжувала благати: “Я не встану і не підніму голови, допоки не довідаюсь, яке лихо сталося з моїм чоловіком.”

Святого Юрія розчулили її сльози й благання. Він чимдуж скочив на свого коня і, подолавши відстань у п’ятсот тисяч стадій за одну мить, зупинився перед келією просмонарія, голосно вигукнувши: “Виходь до мене, просмонарію!” Той вийшов, побачив святого і подумав, що це воєначальник, та й вклонився йому. “Де воїн, що тут зупинявся?” – питає святий. “Пане мій, уже минуло шість днів відтоді, як той чоловік не приходив у мою корчмарку,” – відповів просмонарій. “Де воїн, якого я послав з мішком золота із Сирії до себе додому і який отут зупинився?” – повторює святий. “Клянуся могутністю мого святого покровителя Юрія, біля якого я і вночі, і вдень, що той воїн прийшов пізно увечері, переночував, бо я прийняв його шанобливо, а на ранок він попрямував до тебе додому.” “Ти не просмонарій, а вбивця! Не просмонарій, а розбійник і нечестивець! Ти служитель не святого храму, а демонів! Подай-но мені гроші й прикраси і неси сюди м’ясо, що у тебе в глиняній судині!” – закричав у гніві святий. Просмонарій злякався і, припавши до копит коня, на якому сидів святий, став ридати. Святий зійшов із коня і, зайшовши до келії просмонарія, взяв усе, що той награбував, і розрізане на шматки тіло воїна. Він розклав ті шматки у присутності просмонарія і багатьох інших людей, що саме там зібралися, і почав складати член до члена й суглоб до суглоба за порядком розташування частин людського тіла. Потім він підняв свої святі руки до неба і молився близько трьох годин, а, помолившись, поклав долоні на тіло воїна і сказав урочисто: “Піднімись, наказую тобі ім’ям Ісуса Христа, що воскрес із мертвих!” І негайно суглоби тіла з’єдналися, а плоть зрослася. “Піднімись, воїне, швидше, щоб іти своєю дорогою!” – знову наказав святий. Воїн негайно підвівся на ноги і, озираючись, здивувався величному виглядові і чудовим пахощам, якими наповнилось приміщення, де перебував святий Юрій, а також красі і крутим стегнам його надзвичайно гарного коня. Він ще не знав, ні хто це перед ним стоїть, ні того, що він сам нещодавно перетерпів. Пам’ятав тільки свою зустріч із просмонарієм. Святий, ожививши воїна, наказав йому мирно йти своєю дорогою.

А доброчесна і богомудра дружина воїна, що лежала на підлозі перед ракою святого, побачила, наче у сні, це предивне чудо. Вона встала зовсім заспокоєною і звернулась до просмонарія і до всього народу: “Завдяки заступництву святого Юрія мій чоловік був урятований!”

Коли воїн повернувся додому, мудра жінка з плачем розповіла йому про все, а він їй переказав те, що сталося з ним. Вони щиро дякували Богові і святому Юрію і, пожертвувавши багато пахощів і свічок, прославляли нашого Господа Ісуса Христа, слава й сила Якого, і нині, і повсякчас, і повіки. Амінь.

Чудо про відбудову храму святого великомученика Юрія

У Пафлагонії є преславний храм святого великомученика Юрія, який місцеві жителі називають Фатринон. У часи, коли він був дуже убогий і майже зовсім рушився і не було коштів на його відбудову, сталося там чудо.

Одного разу недалеко від того храму зібралися діти і почали бавитись. Один із хлопчаків раз за разом програвав, а інші дражнили його. Хлопчик повернувся до храму святого і сказав: “Святий Юрію, зроби, щоб я виграв, і я принесу у твій храм пиріг!” І відразу він виграв та ще й не раз і не двічі, а багато разів. Тоді хлопчик побіг до своєї матері і попросив у неї дарунок для святого, який він пообіцяв. А жінка, люблячи свого сина, а ще більше святого мученика Юрія, негайно спекла пиріг і віддала хлопчикові. Він приніс пиріг до храму святого мученика до самого престолу та й пішов собі.

У той час четверо купців проходили там, і зайшли до храму помолитися. Вони побачили свіжий пиріг, що дуже смачно пахнув. “Навіщо святому печене? З’їмо це самі, а натомість дамо йому пахощів,” – говорили між собою купці. Так вони і зробили, але не змогли з пирогом вийти з храму. Тоді вони склалися й дали по милиарисію кожен, але й після цього не могли вийти. Тоді поклали номисму і почали благати святого випустити їх, але все одно не змогли вийти, бо раптом осліпли. Тільки після того, як усі четверо сплатили по номисмі і гаряче помолились, вони безперешкодно вийшли з храму. “Дорого ж ти продаєш свій пиріг, святий Юрію! Наступного разу ми не будемо у тебе купувати, а за те, що сталося, прости нас,” – говорили купці, виходячи.

У тому храмі сталося ще багато чудес, відбуваються вони там і понині. Амінь.

Чудо святого великомученика Юрія про змія

Чуючи про безліч чудес, які вчинив великомученик і чудотворець Юрій, прославимо Господа, Який звеличив його і дарував таку силу благодати цьому преславному мученику. Хто колись чув про таке велике чудо, що вчинив блаженний, чи коли-небудь був свідком чогось подібного?

В ті часи існувало місто під назвою Ласія, де царював володар на ім’я Сельвій. Він був безжальним і немилосердним до християн ідолопоклонником, беззаконником і нечестивцем. Але Господь відплатив йому відповідно до його справ.

Поблизу того міста була глибока трясовина, у якій оселився жахливий змій. Він щоденно виходив звідти і пожирав мешканців міста. Не один раз сам цар із усім своїм військом виступав проти чудовиська, але воно збурювало воду, і люди не могли навіть наблизитися до нього. Городяни були сильно налякані, бо змій невпинно пожирав людей. Тоді зібралося все місто, і городяни почали вимагати: “Царю, чому наше місто процвітає, а ми мусимо помирати лютою смертю?” Цар відповідає: “Запишіть імена всіх громадян, і кожному визначте його чергу. У мене є донька, і я теж віддам її, коли прийде час, і так ми не покинемо нашого міста.” Ця промова усім сподобалась. Отже, щодня відповідно до встановленої черги стали вони віддавати своїх дітей змієві, аж поки не прийшла черга принцеси. Цар нарядив свою дочку в пурпур і висон, прикрасив золотом, дорогоцінним камінням і перлинами і, обійнявши з любов’ю, поцілував, слізно оплакуючи, як мертву: “Іди, моє любе дитя, світло моїх очей! На кого мені, кохане моє дитя, тепер дивитися, щоб хоча б якось утішитись? Коли ми тепер справимо твоє весілля? Коли я побачу твій щасливий шлюб? Коли ми запалимо смолоскипи на святкуванні? Коли заспіваємо пісень? Коли побачу я плід твого лона? На жаль, любе моє дитя, тобі доводиться йти на смерть, і я втрачаю тебе!” А до народу цар сказав: “Візьміть золото, срібло і моє царство, тільки пожалійте мою доньку!” Але городяни не погодились на це через царський указ. Тоді цар із глибоким сумом відіслав свою доньку до тієї страшної трясовини. Усе місто збіглося подивитися на загибель дівчини.

Але Людинолюбний і Милосердний Бог, що не хоче смерти грішника, але щоб навернувся він і жив, забажав дати знак тим людям через преславного великомученика Юрія.

У ті часи жив святий Юрій, що був тоді комитом. Його військо було розпущене, а сам він ішов у свою батьківщину Каппадокію. За волею Божою святий з’явився у тому місці, щоб напоїти свого коня. Аж ось він побачив: сидить дівчина, і сльози капають їй на коліна, озираючись, вона явно очікує якогось лиха. Святий запитав у неї: “Жінко, хто ти і що це там за народ, чому ті люди так голосно ридають?” Дівчина відповіла: “Це дуже довга історія, і я не можу тобі всю її розповісти. Тікай швидше, поки тебе не наздогнала жахлива загибель!” Але святий наполягав: “Жінко, скажи мені правду. Клянуся Господом Богом, я помру з тобою, але не покину тебе саму!” Тоді дівчина, гірко заплакавши, сказала: “Пане мій, місто наше процвітає, але у трясовині оселився жахливий змій. Він щоденно виходить на сушу і пожирає когось із жителів міста. Мій батько оголосив указ про почерговість, ось прийшла і моя черга йти на поживу чудовиську. Тепер я розповіла тобі все. Тікай швидше!” Вислухавши її, святий сказав дівчині: “Не бійся й заспокойся.” Потім він запитав у неї: “А кому поклоняється твій батько і його піддані?” Дівчина відповіла: “Гераклові, Скамандру, Аполлонові і великій богині Артемиді.” Тоді святий спита дівчину: “А ти увіруєш у мого Бога? Якщо так, то відтепер не бійся й будь спокійна.” І блаженний звернувся з молитвою до Бога: “Боже, що сидиш на херувимах і серафимах і бачиш безодні й серця людські, що дав знаки своєму рабові Мойсею! Вияви і для мене Свою милість! Дай через мене добрий знак і знищ жахливе чудовисько, кинувши його мені під ноги, щоб зрозуміли ці люди, що ти всюди зі мною!” Відразу з неба почувся голос: “Твоє благання дійшло до Моїх вух — роби, що задумав!” Тут дівчина закричала: “Пане мій, тікай — наближається цей жахливий дракон!” Але святий перехрестився й пішов назустріч чудовиську, молячись: “Господи Боже мій, погуби жахливого змія, щоб увірували в Тебе ці погани.” Коли він ще говорив, дракон упав до ніг святого Юрія. Це сталося з Божою допомогою на прохання святого мученика. Тоді святий каже дівчині: “Зніми із себе пояс, а з мого коня віжки і подай це сюди. Дівчина зняла й подала це святому. Святий Юрій зв’язав змія і передав його дівчині, говорячи: “Поведемо його у місто.” Так вони увійшли в місто. Народ, побачивши це чудо, налякався й зі страху перед змієм хотів було тікати, але святий Юрій вигукнув: “Не бійтеся, дивіться на славу Всевишнього і віруйте в Істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа, і я уб’ю цього змія!” Цар і всі мешканці міста кричали: “Віруємо в Отця, і Сина, і Святого Духа, в Одноістотну й Неподільну Трійцю!” Почувши ці слова, святий дістав свій меч і заколов змія, а дівчину повернув цареві. Тоді зібрався увесь народ, і всі люди почали цілувати ноги святому і славити Бога.

Святий Юрій запросив з Олександрії архиєпископа і через п’ятнадцять днів він охрестив царя, його вельмож і весь народ, приблизно двісті сорок тисяч душ. Велика радість настала у тій місцевості.

Невдовзі у місті Ласія був споруджений храм святого Юрія. Коли цей храм будувався, святий, ставши неподалік, помолився — і потекло благодатне джерело. Тоді всі увірували в Господа.

Багато чудес і знамень учинив святий Юрій за Божою благодаттю, якої він щедро сподобився.

На початок сторінки

До циклу проповідей